App Store Google Play

Небеса та пісні Богуслава

18.01.2010 16:04

Будь-яке місто цікаве по-своєму, незалежно від того, чи є воно мегаполісом або ж крихітним, загубленим на мапі селищем. Сьогодні у «Містах і місцях» - село Богуслав Павлоградського району Дніпропетровської області. Розказати про нього я попросив людину, котра неодноразово побувала там, - засновника та керівника київського фольклорного ансамблю «Божичі» Іллю Фетисова.

- Як ти опинився у Богуславі?

- Це довга історія... Колись ми виступали на фестивалі у Рівному. Там також був фольклорний ансамбль з села Кочережки Павлоградського району Дніпропетровської області. Ми ж раніше вважали, що Павлоградський район - то лише промзона, балістичні ракети, тверде паливо, який фольклор? Але кочережські пісні нас заворожили, тож у 2000 році ми здійснили байдаркову експедицію по річці Вовча, води якої плавно перетекли в річку Самара, на якій те село стояло. Плавання пройшло з багатьма пригодами. На начебто тихих річках виявилася безліч перешкод: якісь труби, очерет, пороги, справжні скелі. Та ми недарма поневірялися: у Кочережках знайшли просто скарб народної творчості, ніким не розвіданий, адже фольклористи до нас туди не заїздили. Ми буквально закохалися в Дніпропетровщину, об'їздили всі села Павлоградського району, записали багато старовинних козацьких пісень, а у 2004 році завітали до Богуслава.

- Як виглядає саме село?

- Довжелезне, тягнеться шість кілометрів. Що важливо - це степ. Якщо Кочережки - найвища точка Дніпропетровської області, то Богуслав - безмежна рівнина, на якій, крім стародавніх скіфських могил, інших підвищень немає. Річка Самара, неподалік від якої розташований Богуслав, є природною сторожовою лінією, і ці могили йдуть уздовж берега, причому досить високі.

- Що ж дала ваша етнографічна розвідка?

- Зустріли місцевих бабусь, попросили їх заспівати. Вони як заклали купу, по-народному кажучи, колінець!.. Їхній спів перевершив будь-які мої уявлення про протяжність народної пісні - бо це нескінченні куплети, які тягнуться, перекручуються, переходять; і ще вразило максимальне вокальне розгалуження. Це рідкісне явище: зазвичай у народних піснях два-три голоси, а тут доходило до п'ятиголосся, дуже своєрідна манера з відвертим копіюванням чоловічих голосів. Відчувалося, що спочатку існувала чоловіча традиція співу, котра перейшла у жіноче середовище і дуже гарно збереглася у такій формі. Це справляло надзвичайне враження. У 2005 році ми були співорганізаторами фестивалю Олега Скрипки «Країна мрій», тож привезли до Києва тих бабусь.

- Судячи з того, як ти про те кажеш, це справжній Клондайк співочих талантів.

- Нам у сусідньому районі розказали про Богуслав, що начебто там ще у 70-х їм поставили батюшку, який закінчив семінарію у Москві і співав навіть у московському патріаршому хорі. Він прийшов знайомитися з півчими, а йому регентша каже: «Що там патріарший хор - так, як у Богуславі, ніде не співають». Виявляється, переважна частина учасниць їхнього ансамблю - також півчі у церкві. У 2006 році я спеціально приїхав до них на Великдень, щоб записати всенощну. До того часу я чув церковний спів лише у Києві, й він мене не приваблював. А у Богуславі жінки, які ніколи не бачили нот, співають на шість-сім голосів! Як, не маючи нотних партій, вони тримають гігантське багатоголосся, всю фактуру? І це не типовий безтілесний церковний хор, а справжня плоть і кров, пристрасть сил землі у тому співі - дуже смачно слухати. І саме Богуславу, підкреслюю, притаманна така стилістика. Це підтвердилося, коли ми пройшли чимало сіл у тій місцині. Дніпропетровщина тим і вражає - це справжня енциклопедія фольклорних стилів: там кожне село має свою традицію.

- Чому?

- Бо то козацька територія. Адже населення було мішане, люди тікали на Січ з різних країв. На Дніпропетровщині кожна, як там кажуть, слобода відрізняється. Ти не знайдеш двох сіл, де були б однакові пісні. Неймовірна, чарівна строкатість, справжній рай для дослідників. А ось на Поліссі, наприклад, у величезному ареалі може співатися одне й те саме. Таким чином, повторюся, те, що співають у Богуславі, не звучить більше ніде. Ба більше, це поширюється і на побут: наприклад, богуславський борщ не червоний, а жовтий, з кислинкою - бо туди додають буряковий квас, але не буряк. Вони навіть на червоний борщ кажуть «свекольник»...

- Чим ще цікаві богуславські звичаї?

- Весільні пісні дуже розтягнуті, багато колін. В мене навіть кінематографічна асоціація виникає: здається, коли це співали, то все відбувалося наче в рапіді, або взагалі всі завмирали як на стоп-кадрі - щоб дотримати обряд, щоб доспівати до кінця.

- Звідки ж та протяглість?

- На сто відсотків - від зовнішнього середовища. Стиль обумовлений тим відчуттям нескінченності, яке виникає в людини, котра їде степом. Для подорожнього степ безмежний - якраз такий під Богуславом. Бо, якщо порівняти, - музика, яка звучить у Карпатах, має таку само форму і гостроту, як карпатські вершини, у горян короткі мелодії і багаті тексти, а у степу навпаки - небагато тексту, але дуже довгі куплети.

- Окрім пісень, чим ще Богуслав вирізняється з-поміж решти сіл?

- Кожне село відрізняється людьми. Ось, наприклад, перше, що кинулося у вічі: коли їдеш через Богуслав - з лівого боку стоїть величезний корабель. Химера якась: степове село, і раптом справжній вітрильник, хоч зараз сідай і пливи. Ми поцікавилися - це що, якийсь багач розважається? - нам відповіли, що ні, то місцевий таке собі зробив. Не складалося завітати, аж у 2008-му зайшли до нього. Звати його Геннадій Танчік, він працює на шахті «Самарська». Не має ніякої мистецької освіти. Але те, що ми побачили у нього у дворі, просто феноменально, будь-який музей захотів би мати. Перше - ковані грати, дуже тонка робота. Сам живе у старезній хаті бозна-якого століття. А побудував собі великий будинок, і на кутах - башточки, теж викувані з металу. Туалет у дворі зроблений з пляшок, нагорі покритий соломою, круглий. Криниця кована повністю, візерунчастий метал, частини дашка крутяться. Друга криниця на городі - кований журавель гігантського розміру. А корабель - це лазня. Величезний корабель просто на городі, височезні щогли, справжні вітрила, з ліхтариками, що світяться. Все, до чого береться, робить з вигадкою і гарно. Фантастично талановитий.

- І звідкіля в нього такий потяг до прекрасного?

- Ми питали. А він віджартувався: мовляв, у армії служив, біля гармати стояв, вона стрільнула невдало... Кажуть, він почав дивачити ще до армії. Колись приніс у кінотеатр свинячу голову, вдів на неї пальто, кашкета і посадив у крісло. Люди спочатку дивилися фільм, а потім хтось побачив, зойк здійняли, повтікали з кіна - сидить свиня і дивиться фільм! При тому сам гарний господар, шахтар, дружина і діти. Така унікальна людина.

- Але, мабуть, то не єдиний богуславський унікум?

- Так, є ще місцевий художник, Сотніков Микита Савельйович. Йому вже під 100 років, але він продовжує писати картини у всіх техніках, які, мабуть, існують. І ще й на балалайці грає. А весь свій живопис дарує місцевому Будинку культури, де фактично створили його музей, і крім самого Сотнікова, туди віддають картини його учні, друзі, там знаходиться близько 500 полотен різних художників, причому великого вікового проміжку. А музей став можливий завдяки ще одній людині - це директор Будинку культури Володимир Редька. Зазвичай директор БК - це людина, що крутить дискотеку, це його єдина функція. А Володимир Іванович - справжній директор. У нього Будинок зразковий, охайний і красивий, там працюють гуртки, а окрім картинної галереї, є ще фольклорний ансамбль, хор і музей історії та етнографії села. Ми завжди зупиняємося у нього, його матір співає в церкві і знає теж багато пісень.

- Які загалом люди в Богуславі?

- Вони там дуже незалежні, як козаки. У фольклорному ансамблі кожна з учасниць велика особистість. Кожна жінка співає свій голос, і має такий чоловічий характер. Нам розказували, що навіть гопак навприсядки там танцювали жінки. Дуже сильні жіночі характери, такий матріархат своєрідний.

- Важко їм там?

- Це козацьке, запорізьке село. На початку ХХ століття мешкало 5000 душ, зараз до 4000. Втрати від голоду, війни, виїжджали до міста. Але тримаються. Мають одну перевагу, яка водночас є мінусом: близькість до Павлоградського механічного заводу, до полігону, на якому знищується ракетне паливо. Дуже великі землі Богуслава знаходяться в оренді у заводу. Це з одного боку добре, бо завод платить за це, принаймні платив до кризи - і це йшло на школу, на клуб, на Будинок культури, але ж, кажуть, буває як вітер віє, то навіть листя жовкне, тобто екологічно не дуже добре сусідство. З іншого боку, люди мають роботу на шахтах, і до Павлограда 15 хвилин маршруткою - якщо молодь працює там, вона туди не переїжджає, зручніше жити в селі, аніж знімати житло у місті. Парадоксально, що, при відносній близькості до міста, їхня культура дуже гарно збереглася.

- І все ж таки, чому там така аномалія талантів?

- Тому що козаки були люди різного походження. Коли мішаються люди різних регіонів, діти завжди талановитіші виходять. Оця суміш різної крові дає таланти.

- За ті роки, що їздиш туди, там щось змінилося?

- Зміни, на жаль, є - відходять, помирають люди, а ті, хто ще є, хворіють і не співають, і їхній ансамбль не такий вже, як у 2005 році, - дуже яскравий колектив був. Час іде і дуже прикро, що молодь не переймає ці пісні. Так скрізь по країні, фольклор зникає через суто фізичний занепад.

- В Біблії є дуже гарна метафора небесного Єрусалима. Чи є у Богуслава своя небесна подоба?

- Звичайно є, але, мені здається, то не тільки у Богуслава, але й у кожного села.

- А у міст?

- Вони геть не небесні. Місто приходить і нищить село, не лишає нічого. Міста - то, скоріше, чорні діри, які затягують у себе все, і все там зникає. А ось у кожного села є своя небесна подоба, і всі люди, які відходять, несуть у собі цю традицію, стають мешканцями тих небесних сіл, і ця культура, може, таким чином зберігається. І колись, може, повернеться до нас...

«День», фото надані Іллею Фетисовим

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Важко осягнути наскільки ми втратили зв'язок зі своїм минулим. Не кажучи вже про те, скільки нам необхідно часу на відновлення своєї ж ідентичності та культури. Гортаючи сторінки "Моїх споминів п...
Ойойой! Вони образили Україну і весь народ!Вони не віддали честь Президенту(!!!)Ооо! Наші герої! Скрутили дулю клоуну!Я промовчу про честь. Бо тут окрім посміятися не виходить. Честь можна мати, або н...
Потенційна реабілітація Росії в очах євробюрократії висить над нами уже кілька років. В цьому немає нічого дивного, адже Росія має набагато більший вплив у Європі, ніж Україна. Цей вплив напрацьовував...
Марія СОЛОМОНОВА

Георгиевская лента

Георгиевская лента. Когда-то это был символ победы над фашисткой Германией. После 2014 года, когда эта лента стала символом оккупации Россией украинского Крыма и военного захвата востока Украины,...