App Store Google Play

Справжній український мультфільм

18.11.2009 10:02

Маленька людина набуває свої перші знання шляхом спілкування з мамою і татом, контактів з однолітками, випробуванням «на міцність» навколишніх предметів. А ще черпає їх з дитячих книг, казок і, звичайно ж, мультфільмів. Дитячий вік - це період, коли людина прагне до наслідування, до копіювання того, що справляє найбільше враження. Напевно, саме тому в дорослому житті ми часто користуємося фразами з мультфільмів, які «випливають» у відповідний момент із глибин підсвідомості. Інформація, закладена в дитинстві, «працює» потім все життя. І від того, які мультфільми дивитимуться наші діти, залежить майбутнє країни.

Але у хорошої, якісної мультиплікації є один істотний недолік - вона збиткова. Саме тому в більшості країн вона на дотації у держави. Неважко здогадатися, що в Україні, захопленій нескінченними політичними війнами, грошей на створення нових мультфільмів немає.

На щастя, попри всі труднощі сучасної мультіндустрії, поодинокі випадки появи нових якісних мультфільмів у нашій країні все-таки є.

Український мультфільм «Лис Микита» вийшов на телеекрани і вже встиг знайти прихильників серед дітей і дорослих. Про цей проект і про стан мультиплікації в Україні нам розповів продюсер і режисер Володимир Кметик.

- Чия була ідея створити мультфільм за твором Івана Франка? І чому саме за «Лисом Микитою»?

- Власне, ця ідея виникла, мабуть, не в мене одного, бо українці назагал - народ вельми мрійний. Тому цілком зрозуміло, що в часи становлення і розвитку кіно цей твір не міг бути поза увагою українських кінематографістів. Проте сам обсяг казки створював одразу ж основну проблему задуму: наявна тоді кінотехнологія давала змогу одній знімальній групі виготовляти лише до 10 хвилин анімації впродовж року. Отже, сам процес постановки тривав би понад чверть століття. Звичайно, можна було б сподіватися, що твір заслуговує на концентрацію багатьох творчих сил, але з якої ж бо рації московські чиновники переймались би проблемами популяризації української класики тоді, коли на порядку денному стояло питання злиття націй і практичної ліквідації української мови?..

З початку 90-х я намагався «достукатися» до високопосадовців і політиків із питаннями розвитку української анімації, в тому числі і з проектом анімаційного фільму «Лис Микита», але з'ясувалося, що ставлення в державі Україна до проблем розвитку української анімації та й культури загалом (звичайно, поза урочистими деклараціями) ще гірше, ніж було в «неудобозабываемое время». Тоді, принаймні, хоча б намагалися зберегти добру міну, і окремі українські проекти реалізовувалися, тому що це було складовою дволикої щодо нас політики уряду. З незалежністю прийшов час нової дволикості: в опозиції всі знають, що влада не дбає про свій святий обов'язок розвивати українську культуру, а здобувши владу, можуть роздратовано і ґрунтовно пояснити, чому це питання ніяк не на часі. Отак з ідеєю постановки «Лиса Микити» і довелося ходити понад 20 років, аж допоки в розмові з головою Всеукраїнського товариства «Просвіта» Павлом Мовчаном не з'ясувалося, що і він - ще з 60-х років - мріє про анімаційну постановку цього твору. І вже нам обом ходіння (з перемінним успіхом) по різних кабінетах з проханням підтримати забрало п'ять років. На щастя, вмовили і переконали.

І нарешті, чому саме «Лиса Микиту» ми вибрали для екранізації. Відповідь проста: тому що це дуже цікавий і захоплюючий твір. Досить сказати, що за популярністю він поступається лише «Кобзарю» Тараса Шевченка. Нашим обов'язком було донести до людей його красу і глибину думок, причому доступними і сучасними засобами. Анімація якнайкраще відповідала цій меті.

- Чи не виникало у Вас побоювань, що неадаптований текст Франка не сприйметься сучасними дітьми?

- Цікаво, з якого ґрунту виходить Ваше запитання. В ньому кілька рефлексій. Насамперед, я бачу в ньому вже подекуди нав'язану суспільству рефлексію про «несучасність» творчості Франка. Мовляв, замість того, аби просвіщати «современными огнями», бачте, витягується на світ застаріла, неактуальна та непотрібна в сучасному світі українська класика.

Якщо мова йде про те, що, мовляв, Іван Франко, будучи представником Західної України, писав якоюсь не зовсім українською мовою, а тому її треба «адаптувати», то це також один із прикладів нині нав'язуваної нам упередженості. Бо насправді мова Івана Франка, його творчість стали одними із матричних основ сучасної української мови і української культури загалом. У випадку «Лиса Микити» Іван Франко тричі робив редакційні правки з тим, аби твір відповідав тогочасним уявленням про наші мовні стандарти. Цікаво, що останню редакцію йому допомагав робити Микола Вороний - наддніпрянський поет і щирий приятель Франка. І саме за його участі у твір було вкраплено значну кількість східно- та південноукраїнських фразеологізмів і мовних зворотів. Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Леся Українка, Володимир Самійленко, зрештою, весь культурний український загал не тільки повністю сприймали творчість Франка як рідну і цілком українську, але і вважали його чи не найвидатнішим тогочасним національним  авторитетом. Очевидно, тут, знову ж таки, вилазить, як шило з мішка, чужа пропагандистська та антиукраїнська за своєю суттю концепція про наявність, буцімто, двох Україн, одна з яких категорично не здатна зрозуміти іншу, і навпаки. До речі, в часи, коли різного роду адміністративно-державні «мовні нівеліри» намагалися насильно звузити нашу мову до обсягів збігу з російською, знайшлися такі, котрі вимагали виключення «Лиса Микити» з української літератури. Тоді Максим Рильський, не без ризику для себе, здійснив редакцію твору відповідно до нових вимог тогочасної влади. І лишень цей, з дозволу сказати, «зрусифікований» твір мав право на існування в Радянській Україні. Таким чином Максим Тадейович врятував «Лиса Микиту» для багатьох поколінь українців. Ми ж використали для екранізації третю, власне авторську редакцію твору з тим, аби багатство української мови було належно представлене в фільмі. У вашому запитанні також спостерігається таке притаманне нам побоювання, що сучасні діти, вже нащадки значною мірою „совєтизованих" і зрусифікованих людей, не пройшовши повноцінної мовної реанімації, можуть не сприйняти українську класику. На початках ми також потерпали від думки, що таке може статися. Але у страху завжди великі очі. На щастя, наші діти виростають у більшості випадків вже вільними від прищеплених нам зовні комплексів.

- Чи були проблеми з фінансуванням впродовж створення мультфільму?

- Без перебільшення левова частка заслуги в тому, що нам вдалося виготовити анімаційній фільм «Лис Микита», належить ВУТ «Просвіта» та його голові Павлові Мовчану. Саме вони взяли на себе всі клопоти з фінансуванням проекту. Треба було пройти крізь значні бюрократичні перешкоди, підозри, обвинувачення, упередження, зрештою, і не відступити. Уявіть собі, що на початках одна супер патріотична партія оголосила, що наш намір виготовляти українські мультфільми є підозрілою аферою і кримінальним злочином. Треба було мати мужність знехтувати всім цим і робити справу далі. Це коштувало багатьох нервів, гонінь, переслідувань. Але Павло Мовчан і ВУТ «Просвіта» не відступили, що, як на мене, подвійно варте честі. Так що проблем було чимало, але акцентуємо на основній. Чинне законодавство України передбачало, що кошти, які поступають на кіно, спочатку оподатковуються 20-відсотковою ставкою ПДВ і 30-відсотковою ставкою податку на прибуток. Як бачите, половину з отриманих коштів ми мали віддати державі зразу ж як авансові податки. Ці аванси держава згодом сама собі пробачила. Тому коли хтось галасує про мовби небачений агресивний наступ української культури, то насправді ця культура не має шансів на виживання, а не те що на якийсь там наступ!

- У мультфільмі використана музика популярних українських гуртів та виконавців. За яким принципом підбирали мелодії? Чи питали згоди на це у музикантів?

- Музику до фільму написав видатний композитор Мирослав Скорик. Але, дійсно, в ньому також використовувалися саундтреки відомих і популярних нині українських пісень. Пісні підбиралися так, аби не «спартачити» твір Франка, а лишень сприяти його розкриттю своєрідним асоціативно-смисловим розширенням. Яка з пісень підходила для цього, така і знаходила своє місце у творі. Звичайно, всі пісні використовувалися виключно за згодою авторів і виконавців або ж тих, хто представляв їхні права. Так, Іван Попович, Оксана Білозір, Тарас Петриненко, Святослав Вакарчук, івано-франківський гурт «Хвилю тримай», львівський гурт «Соколи» одразу ж без ніяких умов надали нам потрібні права. Але були й такі, що висували насамперед фінансові вимоги. Що, зрештою, також природно і зрозуміло. Тобто все залежало від того, хто яку роль собі в цьому проекті відводив.

- Як підбирали художників для роботи над мультфільмом?

- Від початку я хотів, аби з «Лисом Микитою» працював Едуард Кирич. Був тут і суб'єктивний фактор, бо Едуард Ілліч - мій улюблений художник, а його тепла манера та здатність генерувати нескінчену кількість анімаційних образів додавали ще й впевненість, що все вдасться, як задумано. Я цілковито покладався на його хист і талант. Водночас, надзвичайно велику роботу (і вельми вдало) виконав наш супервайзер - Михайло Яремко. Він добирав художників, рекомендував інших супервайзерів, таких як Олександр Маліс, Володимир Комчугов, Ольга Королюк, аніматорів, як-от Володимира Омельчука, Олександра Вікена, Ігоря Ленго та багатьох інших.

- Хто Ваш улюблений персонаж у цьому мультфільмі?

- Навіть не знаю, що Вам відповісти. Кожен із головних персонажів є достатньо колоритним: Лис Микита, Лев, Вовк, Ведмідь Бурмило, Мавпа Фрузя, Цап Базилій, Рись, Борсук, Вовчиця. Генієм Франка вони створені в якихось пів-, чвертьтонах і є водночас зрозумілими і незавершеними образами, негативними і позитивними, які заслуговують то на осуд, то на співчуття... Дуже складне запитання. Це не традиційний твір, де добро і зло явно розмежовані, де з самого початку погані протистоять добрим. Тут все перемішано, як і в реальному житті. Це своєрідна школа співжиття, школа терпимості до інших, школа буття, коли перемога межує з поразкою, коли сила злих урядовців розбивається об їхню власну пиху і програє наперед слабкішому. Тут немає зайвого, як і немає такого, що не знаходило б відгуку в наших душах. А раз так, то вони всі нам чимось симпатичні.

- Коли створювали «Лиса Микиту», рівнялися на якісь старі мультиплікаційні твори? Який ваш улюблений мультфільм?

- Раніше екранізували засобами анімації лише «Енеїду» Івана Котляревського. Але це за характером інший твір. Тому не було кого і що брати за взірець. Завдання стояло інакше: цією екранізацією не спартачити твору Франка. Ми намагалися не відступати від авторського задуму, від його трактування героїв і такого іншого. Образно кажучи, на плечах генія ми намагалися побачити стільки, скільки бачив він сам. Ми слідували за автором, сподіваючись тим самим значно зменшити кількість наших помилок.

- Мультфільм показували по телебаченню. Як його сприйняв глядач?

- Кілька телеканалів вже демонстрували фільм в ефірі. Двоє з них показали його двічі. Думаю, сам факт повтору за такий короткий час може свідчити про прихильність глядачів. Але нас також тішить продаж чималої кількості DVD-дисків. Фахівці, що займаються збутом, стверджують, що товар користується постійним попитом. Так само ми спостерігаємо за процесом нелегального інтернет-скачування фільму. Це також далеко не мала цифра. І хоча ми, звичайно, у збитках, але сам попит є приємним фактом, бо означає, що нам вдалося зробити українську класику сучасною і привабливою. А це коштує більше, ніж гроші.

- Що було найскладніше у створенні мультфільму «Лис Микита»?

- Найважчими були часові параметри постановки. Якщо мінімально ми мали працювати над фільмом три з половиною роки, то за українським законодавством, аби нікого не «підвести під монастир», ми мали впоратися за один рік. Ми розуміли, що другого шансу не буде. Нас тягали по різних кабінетах, погрожували, що також забирало час і енергію. Тож це, разом із атмосферою упередженості та роздратованості, що панувала у високих кіночиновницьких кабінетах і супроводжувалася вкрай брудними характеристиками та оцінками, і було найбільш неприємним моментом.

- Чи були які-небудь нагороди за цей мультфільм?

- Нагородою стала сама можливість зробити постановку «Лиса Микити». Все решта не має великого значення. Я думаю, що допоки на присудження тих чи інших нагород впливають ті, всупереч намірам і волі яких «Лиса Микиту» врешті-решт екранізували, сподіватися на більше не треба. Найбільшою ж нагородою є реакція людей, які після знайомства з «Лисом Микитою» раз за разом замовляють копії фільму з тим, аби дарувати їх своїм знайомим. Спілкування з цими волонтерами української культури приносить справжню насолоду і виправдовує всі минулі неприємності. Ми також, використовуючи малюнки з фільму, здійснили подарункове видання книжки (на 312 сторінок). Минулого року ця книга стала кращою в номінації видань для дітей, а за результатами цього півріччя в конкурсі «Книга року» отримала 2-е місце.

- Над чим працюєте зараз? Чи не плануєте зайнятися новим мультфільмом?

- Ми підготували до роботи кілька анімаційних проектів. Це серіали «Казки великого міста», «Абу-Касимові капці» (арабська казка з «Тисячі і однієї ночі» у віршованій формі, переказана Іваном Франком), «Пан Ніхто» (сучасна казка Ігоря Калинця), «Лісова пісня» (за твором Лесі Українки) і багато іншого. Ми навіть виграли конкурс в Міністерстві культури на постановку «Пана Ніхта», але з боку міністерства все виявилося чиновницьким обманом. Вони конкурс, очевидно, оголошують для того, аби відсіювати неугодних, а якщо хтось із неугодних таки цей конкур виграв, то це нічого для переможця і не означатиме, бо результати конкурсу міністерством ігноруються.

- Як в Україні справи з мультиплікацією?

- Справи дуже кепські, як, зрештою, і з усією українською культурою. Нас витискають з інформаційного та культурного простору, і роль правлячої еліти України в цьому процесі є визначальною. Держава, з одного боку, зняла з себе зобов'язання розвивати українську культуру (в Україні навіть на ті мізерні гроші, що виділяються на кіно, знімається здебільшого російське кіно), а з іншого - не створила жодних критеріїв для аудіовізуального ринку, який мав би за обов'язок фінансувати українські (за змістом культури) проекти.

- Стати режисером мультфільму може кожен? Що для цього потрібно: якісь спеціальні знання, уміння, таланти?

- Можливо, і кожен. Питання: яким режисером? Мабуть, все це дуже індивідуально. Якщо тебе переповнює нестримне бажання поділитися з людьми власними естетичними переживаннями, тоді ти шукаєш засоби і здобуваєш відповідні знання. І, можливо, тобі поталанить. Проблема в тому, що кіно - це індустрія. Можна бути переповненим мріями, але для того, аби здійснити постановку кіно, треба організувати виробництво так, щоб здібності і таланти багатьох людей були правильно вмотивовані і максимально використані.

- На даний момент Україна - країна не мультиплікаційна. Що потрібно зробити, щоб ситуація змінилася?

- Треба, аби влада в Україні була українською, україноцентричною, якщо хочете. Аби в представницьких органах і у виконавчій владі посадовці переймалися не лише питаннями приватизації і реприватизації, але й питаннями культурно-освітнього розвитку нації. Аби це було їхнім обов'язком і навіть власною духовною потребою.

Експедиція ХХІ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...