App Store Google Play

Росія: під тягарем власних міфів

01.11.2009 13:54

Володіння чужими землями робило росіян постраховиськом усього континенту і не давало їм стати національною державою, подібною до інших. Розпад імперії є не втратою, а величезним шансом, першим, за багато століть в історії цього народу

 (Єжи Помяновський, «Дві Росії» // Kultura. - 1997. - № 1)

Після розпаду СРСР, який росіяни переживають як величезну морально-психологічну травму, перед ними вкрай гостро постало питання національної самоідентифікації, тобто самоототожнення себе з певною державою, історією, геополітикою.

Міфи Росії

Росіянам доводилося нести величезний тягар не лише чужих територій, а й чужої історії, про що писали поважні російські історики, такі як Алєксандр Прєсняков, Матвєй Любавскій, Міхаїл Покровскій. Виводячи своє походження з українського Києва, росіяни занедбали основи власної етнічної історії, що вкорінені в землях Володимиро-Суздальщини, Рязані й Твері. Сьогодні спостерігається цікаве прагнення політичної верхівки Російської Федерації переглянути історію Давньої Русі, відсунувши Київ на узбіччя, а пальму першості передати Новгороду і контрольованому ним давньому поселенню Старій Ладозі. Пікантність ситуації полягає в тому, що одну не свою історію міняють на іншу не свою, бо Давній Новгород разом із Псковом насправді мав свій самобутній етнос, не тотожний московському, власний, глибоко чужий Москві менталітет (як зазначав один російський дослідник, у новгородських літописах відчувається дух свободи), зовсім інші, європейські, геополітичні орієнтації: Новгород разом зі Стокгольмом, Копенгагеном, Гамбургом, Любеком входив до складу Ганзейського союзу.

А згодом у результаті кількох каральних походів московських володарів Івана ІІІ та Івана Грозного новгородці й псковичі були геть знищені або депортовані до Московії. Тому було доволі кумедно спостерігати російського президента Дмітрія Мєдвєдєва, який керував у Новгороді засіданням державних культурницьких структур і багато разів звертався до так званої новгородської спадщини й начебто новгородських витоків російської культури та державності, якій він нарахував 1150 років. Природно, що про Київ у контексті Давньої Русі не було жодної згадки. Це дуже нагадувало анекдотичну ситуацію в комуністичному Політбюро, де після смерті Лєніна Сталін сказав Надєжді Крупскій, мовляв, якщо вона неправильно поводитиметься, то ЦК знайде Іллічеві іншу вдову. Йдеться про прагнення створити систему нових чи оновлених історичних міфів, що мали б стати духовною основою нової російської великодержавності.

Тривалий час ця великодержавність легітимізувалася на сході Європи міфом про «слов'янство» росіян. Із цього міфу випливали претензії на особливу роль об'єднувача слов'янських народів з усіма правами і привілеями. Політичну сутність слов'янського міфу розкрив Фьодор Тютчев:

И своды древние Софии

В возобновленной Византии

Вновь осенят Христов алтарь

Пади ж пред ним, о царь России,

И встань как всеславянский царь.

Проте чимало російських істориків та етнографів дуже сумнівалися у слов'янському походженні росіян. Зокрема, Васілій Ключєвскій вважав російський етнос продуктом метисації слов'янських і фіно-угорських елементів. Ніколай Трубєцкой наголошував на тому, що росіяни дуже суттєво відрізняються від решти слов'янських народів і лише російська мова є однозначно слов'янською, а академік Покровскій стверджував, що в жилах сучасних росіян тече на 80% неслов'янська кров, тобто кров інородців. Академік висловився так: «Великоросія побудована на костях «інородців», і навряд чи останні дуже втішені тим, що в жилах великоросів тече 80% їхньої крові».

Про фіно-угорську «таємницю» російського етногенезу писав і знаний мислитель Константін Кавєлін: «В утворенні великоросійської гілки, її розселенні й обрусінні фінів полягає інтимна, внутрішня історія російського народу, яка досі залишається якось в тіні, майже забута, а проте саме в ній і лежить ключ до всього ходу російської історії». Кавєлін був у російській історіографії явним ідеологічним «диверсантом», бо дозволяв собі заявляти таке: «Почнемо з того, що ми прожили не тисячу років, а набагато менше. Розкриймо перший наш літопис, написаний у будь-якому разі не пізніше ХІ століття. Укладач його знає малоросіян і перечислює різні розгалуження цієї гілки руського племені: називає північно-західні гілки того самого племені: кривичів (білорусів) і слов'ян, згадує ще радимичів і в'ятичів, які походять від ляхів; але навдивовижу великорусів він зовсім не знав. На схід від західних руських племен, де тепер живуть великоруси, мешкають за літописом фінські племена, частково існуючи і зараз, частково вже зниклі. Де ж були тоді великоруси?»

І тут слід було б навести цікаві факти, що висвітлюють таку собі «матрицю» російського етногенезу. На прикладі слов'янізації фінських народів водь та іжора, що відбувалася за історичними мірками доволі пізно, а тому фіксувалася науковцями, можна зрозуміти, як у древності з фінських етносів мєря, мурома, мещера, чудь, весь, ерзя, мокша та інших формувався російський народ. Ці факти викладені в академічному виданні «Народы европейской части СССР». Ось цікавий фрагмент: «Таким чином, чисельність воді, повільніше іжори протягом століття систематично скорочувалась. Ці групи були православними, що дозволяло їм укладати шлюби між собою і росіянами й сприяло обрусінню (вони вже давно самі вважали себе росіянами). З плином часу зближувалися і культури: як обряди, звичаї і фольклор, так і матеріальна культура. Це давало воді й іжорі справжню підставу говорити, що вони «росіяни, тільки мова інша». До речі, фінські мови не мають нічого спільного зі слов'янськими, бо належать до різних мовних навіть не груп, а сімей... Цей процес фахівці мали можливість спостерігати в динаміці, протягом двох століть: «Є дані, що в першій половині минулого століття (ХІХ. - Авт.) водь не знала російської мови... Ще на початку нашого століття (ХХ. - Авт.) в деяких водських селах російську мову розуміли вже всі, але поміж собою розмовляли тільки по-водськи».

А ось уже сучасна ситуація: «В колишніх (!!! - Авт.) водських селах є старі, що ще пам'ятають мову, але ані середнє покоління, ані тим більше молодь її не пам'ятають... І водь, і іжора вважають себе росіянами». Отже, практично в природних умовах фахівці спостерігали етногенез російського народу. А Васілій Ключєвскій, сам, до речі, представник народу комі, спостерігав аналогічні процеси перетворення мордвинів на росіян. Кілька років тому в російській пресі опублікували матеріали про дослідження генотипу росіян. Виявилося, що генетично найближчими до них є зовсім не «брати-слов'яни», а саме мордва...

Російський професор Андрєй Буровскій у книжці «Отец городов русских: настоящая столица Древней Руси» наводить цікавий факт: «Є, втім, ще одна концепція - вчений із Плеса Микола Михайлович Травкін дійшов невірогідного висновку: на його думку, у Великоросії змінилося не населення, а культура.

Ось шар фінського поселення XIV століття... Ось його заступає шар Русі XV століття... Але немає жодних слідів переселення слов'ян! Тож виходить, Русь - це слов'янізовані фіни?

А що я можу зробити? Ось один шар, ось другий...»

Тож мав підстави Алєксандр Блок виголошувати:

Утопая в глубоком сугробе,

Я на утлые санки сажусь,

Не в богатом покоишься гробе

Ты, убогая финская Русь!

Але слов'янофільські спекуляції і досі залишаються улюбленим ідеологічним репертуаром у Росії, який вона охоче постачає Україні та Білорусі.

Нащадки Чингіза

Другий потужний міф, що сьогодні переживає певні косметичні видозміни (не Київ, а Новгород, не Київська Русь, а Давня і под.), пов'язаний із легендами про київську спадщину російської історії. Росію важко назвати наступницею Київської держави, адже Московія базувалася на зовсім інших засадах державності й ідеології, ніж Київська Русь.

Є багато наукових розвідок російських авторів - від вельми поважних, як Ґєоргій Вєрнадскій, до цілком екстравагантних, як Всєволод Іванов, який написав у Харбіні скандально відому працю «Мы. Культурно-исторические основы русской государственности», де детально простежуються глибинні впливи на російську державність, культуру і менталітет азіатських форм організації буття. Чимало російських дослідників писали про монгольське підґрунтя формування імперських державницьких ідеалів Росії.

Ідеал сильної, жорстокої, гранично централізованої держави-імперії був тим спадком, який Росія отримала від нащадків Чингіза. Упродовж століть їздили російські князі до столиці Джучиєва улусу - Сарая, щоб отримати ярлик на князювання. Саме тоді політичні традиції та звичаї найпотужнішої свого часу імперії стали зразком для наслідування майбутніми будівничими Російської імперії. Російські землі були частиною імперсько-ординського організму: від соціальних норм до організації економіки. Про інтегрованість російської економіки у монгольську свідчить російська фінансова термінологія, значною мірою монгольсько-тюркського походження: деньги, казна, казначей, таможня, пай, алтин і под.

Російська аристократія активно засвоювала ординські звичаї: великі князі, як-от московський Василій ІІ, не тільки в державному вжитку, а й у побуті залюбки користувався татарською мовою (тоді вона була в цьому середовищі такою модною, як згодом стане французька), чимало аристократів навернулися до ісламу. На перших монетах, що карбувалися в Москві, Нижньому Новгороді та інших російських містах, є написи татарською. В мистецтві з'явилися сталі східні мотиви: у танцях - відсутність жіночо-чоловічих пар, характерний жіночий танок із нерухомою головою і непомітними рухами ніг («лєбьодушка поплила»), п'ятитонова гама російських народних пісень, так звана індокитайська, якої немає в жодного слов'янського народу. Про цю гаму писав російський професор і князь Ніколай Трубєцкой: «Значна частина великоросійських народних пісень, зокрема обрядових і весільних, складена в так званій п'ятитоновій, або індокитайській, гамі...

Ця гама існує, причому як єдина у тюркських племен басейну Волги і Ками, далі в башкирів, у сибірських татар, у тюрків російського і китайського Туркестану, в усіх монголів... Таким чином, у цьому випадку маємо безперервну лінію, що йде зі Сходу. На великоросах ця лінія уривається. У малоросів п'ятитонна гама трапляється вкрай рідко... в інших слов'ян помічені одиничні випадки її використання». Росіяни охоче сприймають тюркську моду: сарафани, кокошники, азіатські капелюхи.

Історія на прив'язі

Ці впливи тюркського світу простежувалися скрізь, в усіх сферах російського життя, зокрема й після політичної емансипації від Орди. За багато років після розпаду Орди суто ординські звичаї російської політичної еліти фіксують іноземні спостерігачі в Москві Джайлс Флетчер, Сигізмунд Герберштейн, Павло Алепський. Відлуння цього відчував навіть у ХІХ столітті маркіз де Кюстін. Татаро-монгольські, ординські впливи мали для Росії державотворчий характер, що позначилося на особливостях російської державності, в якій дуже важко, якщо взагалі можливо, простежити якусь наступність із Київською державою насамперед у сфері правових інституцій, які й визначають передусім наступність у державному розвитку. «Правда Ярославичів» мала продовження тільки в Русько-Литовській державі, де ми й знаходимо традиційні київські державно-правові інститути. Шукати їх у Московській державі - марна справа.

Про цю цивілізаційну прірву між Київською Руссю і Московією чимало написали й самі російські дослідники. Зокрема, Ґєоргій Вєрнадскій: «Самі основи московського суспільства були відмінні від того, що було в київську добу... Нове царство, утворене в складних процесах емансипації (від татар), базувалося на засадах, чужих Київській Русі. Про це писав й історик російського права професор Владімірскій-Буданов: «Русь часів Олега й Ігоря зовсім не подібна до Русі Івана ІІІ». Про виразні азіатські риси в історичному розвитку Росії згадували Ґєоргій Плєханов, історик І. Бунаков. А відомий борець проти української культури Пьотр Струве висловився так: «Головним чинником утворення великоросійської нації були Московська держава і монгольсько-татарські впливи».

Та усупереч величезним масивам інформації, в сучасній російській історіографії, розрахованій на широкий загал, нічого викладеного тут немає. Адже в російській традиції правдива історія існувала лише для вузького кола втаємничених. Маси до неї не допускалися й досі не допускаються.

Однак втрата європейських територій, перш за все України, ставить офіційну російську історіографію перед необхідністю певної корекції століттями створюваних міфів, а російську державу - пошуку нового, модифікованого імперського шляху. 

Етапи становлення російської державності

1157 рік

Заснування Андрієм Боголюбським Володимиро-Суздальського князівства

XIII-XV ст.

Вплив Золотої Орди на формування державної системи. Кожен із князів, включаючи правління Івана Калити, їздив по ярлик (дозвіл на правління) до Орди. Система державного управління скалькована з ординської

1328 рік

Перенесення Іваном Калитою столиці Володимиро-Суздальського князівства до Москви

1478 рік

Завоювання Москвою (Іваном ІІІ) Великого Новгорода. Поява назви «Росія»

1533-1584 роки

Початок правління Івана IV Грозного (вінчання на царство - 1547-й). В історію ввійшов як цар, що уособлював деспотизм і тиранію російського самодержавства

1612-1613 роки

Внаслідок московсько-польської війни до влади прийшла династія Романових

1654 рік

До зони впливу московських царів уперше потрапила частина Лівобережної України - Гетьманщина, що зберігала ознаки автономного державного утворення

з 1709 року

Після невдачі у виступі Івана Мазепи Росія встановила цілковитий контроль над Гетьманщиною

1712 рік

Перенесення столиці до Санкт-Петербурга

1721 рік

Перемога Петра І у Північній війні. Перетворення держави на Російську імперію, яка у зовнішній та внутрішній політиці залишилася спадкоємцем Московської держави Івана Грозного

1762-1796 роки

Правління Катерини ІІ. Приєднання до Росії Криму та Грузії. Ліквідація Гетьманщини. Внаслідок поділів Польщі Росії вдається включити до свого складу більшість земель Правобережної України

1917 рік

Падіння монархії, прихід до влади більшовиків

1918-1922 роки

Завоювання нових національних держав. Відновлення імперії у вигляді СРСР

1922-1953 роки

Роки правління Сталіна. За рахунок внутрішнього терору та нещадної експлуатації людських ресурсів Росія претендувала на світове панування. Безпосередній контроль над Східною Європою внаслідок Другої світової війни

1991 рік

Розпад СРСР. Москва втратила значні території в Європі та Азії

1991-1998 роки

Єльцинська епоха. Невдала спроба побудувати демократію західного зразка в Росії

з 1999 року

Прихід до влади Владіміра Путіна. Повернення до традиційної автократичної російської державної моделі. Проведення імперської політики. Нарощування впливу в Європі та світі. Спроба контролю над Україною

УТ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...