App Store Google Play

Хто в домі господар?

05.07.2009 20:49

Зрозуміло, впродовж кількох століть не було потреби в постановці такого питання. Але ось чому вже майже за 20 років незалежності українці не в змозі відповісти, яку країну будують і хто в ній кермує, - досить загадковий феномен. Хоча в своє виправдання можна згадати, що наші західні і нині дуже успішні сусіди відповіли на це питання століттями. Так, помилялися, пробували різні варіанти, поки не визначилися.

А визначилися дуже по-різному. Залежно від історичного досвіду і національних можливостей. Одні обрали парламентську форму управління країною, інші - президентську, треті затрималися на конституційній монархії. А дехто досі намагається експериментувати з напівпрезидентськими формами. Але цікаво, що результат у всіх непоганий.

А ось Україна за якийсь десяток років змінила три форми правління. Почала з чисто парламентською за Леоніда Кравчука, потім перейшла на президентську за Леоніда Кучми, з часом гарячково переметнулася на парламентсько-президентську вже за Віктора Ющенка. А толку жодного. У країні хаос і відсутність господаря. Один робить вигляд, що приймає рішення, інший - що їх виконує, а третій - що за них відповідає. І в такій ситуації незрозуміло, як ми досі ще живі.

Ось нині країна перебуває в захопленні, що за допомогою демократичної громадськості на чолі з супервільними засобами масової інформації вдалося відстояти вибір народу і зруйнувати неприродний союз двох колись ворожих фракцій. Іншими словами не допустити до влади хунту. Саме так стверджували одні з найбільш перспективних молодих українських політиків. Хоча ця "хунта" представляє майже три чверті виборців.

Наплювати, що розбалансована система управління країною, відсутня єдина зовнішня і внутрішня політика. Наплювати, що практично недієздатний парламент, що Президент ніяк не може поділити повноваження з прем'єром і постійно з ним конфліктує. Все це не важливо.

Для країни важливо, щоб Партія регіонів не створила коаліцію з БЮТ! І не змінила - не дай Бог! - Конституцію, нова редакція якої передбачає перехід на парламентську форму правління і, відповідно, вибори президента країни в парламенті. Молода і, очевидно, дуже розумна українська демократія не дозволила відібрати в народу священне право (або улюблену іграшку?) На вибір глави держави!

Хоча, чесно кажучи, обирати країна поки що не вміє. Так особливо і нема з кого. У країні тільки народжується національна еліта. А продукти радянського виховання дуже швидко з милих агнців перетворюються в щось протилежне і досить хиже. Підтверджуючи гірку мудрість, що вчорашні раби прагнуть не свободу всім дати, а самим стати рабовласниками. Як не дивно, всі про це здогадуються, проте, хотіли б і далі обирати президента.

Стає дедалі очевидніше, що більше так жити не можна. А як? Хто вкаже шлях? Адже повинен же бути якийсь вихід. Українці не дуже оригінальні у прагненні якось налагодити життя і вийти з постійного стану колапсу, створеного системою олігархічного капіталізму.

Світовий досвід свідчить, що найбільш раціональний, швидкий і успішний розвиток вдавався, коли країну очолював сильний лідер, який прийшов до влади законним шляхом і має підтримку переважної більшості населення. Конрад Аденауер і Шарль де Голль у Німеччині та Франції, Карлос Менем, Фернандо Колор ді Мілу, Карлос Салінас де Гортарі в Аргентині, Бразилії та Мексиці зуміли вивести свої країни з постолігархічних режимів і економічного глухого кута, створили здорові ринкові відносини і підтримали в країні демократичні інститути громадянського суспільства. Все це - завдяки сильним президентським, практично напівдиктаторським повноваженням.

Напевно, в кожній з цих країн залишилися свої проблеми. Іноді досить великі. Але всі вони під керівництвом сильної особистості стали на ефективний шлях розвитку.

Висновок, здавалося б, очевидний: Україні потрібна президентська форма правління і сильний лідер! Все наче правильно. Але де він, сильний, розумний, чесний український лідер? Щойно запитання стосується персоналій, як наша впевненість розсіюється.

Тому, хочуть українці того чи ні, на нинішньому етапі вони приречені на суто парламентську форму правління, де народні обранці будуть постійно конкурувати, генерувати нові ідеї, шукати партнерів для їх втілення, переконувати, дотримуватися слова. Саме парламентаризм виховує еліту і великих лідерів. Точніше, створює середовище для росту лідерів, яких нині потребує Україна.

Безсумнівно, це еволюційний шлях до успішної держави. Нехай довгий, але надійний. Країну перестануть постійно трясти конфлікти перших осіб держави.

Спроба через помаранчеву революцію одним стрибком опинитися в еліті світових держав зазнала невдачі. Суспільство виявилося більш підготованим до майбутнього, ніж наші лідери.

Потрібен час і терпіння. І, безсумнівно, нова Конституція, яка поверне нас до парламентської форми правління, що передбачає вибори президента парламентом. А якщо на цьому еволюційному шляху з'явиться лідер, якому більшість готова вручити мандат довіри на проведення надзвичайних реформ, необхідності яких він переконав суспільство, то завжди залишається можливість делегування йому додаткових повноважень.

Тому я б на місці демократів і побратимів-журналістів не радів, що широка коаліція, і цього разу не реалізувалася. Країна, за великим рахунком, від цього тільки програла. Хочуть цього політики чи ні, але якщо вони вивчали не лише історію КПРС, а хоча б побіжно ознайомилися із світовою історією, вони повинні для себе дещо прояснити. Якщо не життя, то історія має їм підказати напрямок пошуку відповіді на важке запитання: хто в українському домі повинен бути господарем?

Корреспондент

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Рефлексії навколо "втрачених" Криму та Донбасу - це звичайні "фантомні" болі. Усім цим обмінам думок про людей чи територію ("як повернути", "коли", "на яких умовах", "ми не повернемо, бо") скоро випо...
Помилка московітських протестувальників - це упор на «мирний протест». Вони, скоріш за все, помилково сприймають наш Майдан, як мирний виступ.Так! У нас багато тринділи про те, що тільки м...
Юрій Фоменко

Промоушен

Один пан з нашого міста забрав літніх батьків ближче до себе. Була придбана і приведена до ладу дачна ділянка в садовім товаристві, де постійно проживало багато ровесників батьків. Реконструйований бу...
Ярема ГАЛАЙДА

Про емпатію

Зустрів товариша випадково на вулиці. Постарів. Добряче постарів. Геть сивий, обличчя у зморшках, але все такий же жилавий, по молодечому стрункий, вкритий мало не чорною, степовою засмагою. Старий, с...