App Store Google Play

Дискомфорт від сусіда

27.06.2009 08:04

Знаєте, я читав Роллана Барта, був такий гріх. І Льва Лосєва також трапилося. Один із дописувачів на нашому сайті зробив зауваження: мовляв, те, що ми називаємо міфами, є лише стереотипами, а міф - це чітке поняття, що означає конкретну форму свідомості архаїчних народів («Іліада» з «Одіссеєю», «Упанішади», «Гільгамеш» тощо). Невігласи, читайте класиків!

І так, і ні. Стереотип - це щось другорядне, незначуще, може, й шкідливе, але не дуже важливе. Міф, хай у не зовсім коректному, переносному, побутовому сенсі, - річ визначальна, він окреслює структуру і контури колективної свідомості. Поміж таких «міфів з натяжкою», спільних для нашого недавнього «єдиного культурного простору», себто і для нас самих, і для наших сусідів, є ще один, якого ми минулого разу не торкнулися. А саме: українці, мовляв, страшенні антисеміти і взагалі ксенофоби.

Як і кожне упередження, ця не надто похвальна репутація спирається на якісь реальні прецеденти. Було б дурницею заперечувати, що з нашими найближчими сусідами ми не завжди й не скрізь поводилися, як би так сказати, чемно. Як саме, про це краще запитати поляків із євреями. Вони дещо дбайливіше за нас ставляться до своєї історії й усі кривди, напевне, акуратно каталогізували. І саме вони поширили стійке уявлення про невиправних антисемітів та полонофобів. Це вже, даруйте, не якийсь там стереотип, а основа спри­йняття: хохол і націоналіст (у сенсі саме ксенофоба) так само неподільні, як хохол і сало чи хохол і вареники.

Тут може бути два пояснення. Російський етнолог Лєв Ґумільов своїми екзоти­чними теоріями доводив, що є нібито народи близькі за духом, а є такі, що не здатні жити інакше, як за моделлю кішки з собакою. Науково підтвердити чи заперечити таку гіпотезу практично неможливо. Краще, за принципом Оккама, не шукати складних пояснень там, де є прості й вичерпні. Будь-які конфлікти мають першопричину на рівні шкурного інте­ресу. Ким був поляк для українця? Паном, з іншими він не стикався. Москаль? Представником колоніальної адміністрації, який вимагав розмовляти з ним «па-чєловєчєскі». Єврей? Спочатку шинкарем, а потім комісаром. Усе! У звичному повсякденні варіантів для інших комунікацій за межами відведених ролей, владних чи господарських, не було. Та хіба ми одні такі? Французи завжди ненавиділи німців і навпаки, ірландці англійців і навпаки. Італійці ненавиділи французів, фіни шведів, болгари турків, бельгійці іспанців, норвежці данців. Ми навіть не усвідомлюємо масштабів духовної роботи, яку виконали народи Старого cвіту, в результаті чого віковічне яблуко розбрату - французько-німецьке місто Страсбýр-Стрáсбург - стало столицею об'єднаної Європи.

Тобто не слід посипати голову попелом, в минулому ми не унікальні, а станом на сьогодні також пройшли фантастичну еволюцію, як і наші колишні вороги, а нині чи сусіди, чи співгромадяни. Як уже не раз було сказано, нинішні поляки є палкими захисниками України, а поміж тих, кого можна назвати взірцевими українськими націоналістами в сучасному сенсі, чимала частка людей з прі­звищами на кшталт Ландау та Фінкельштейн.

Що ж до сучасних наших вуличних ксенофобів, то вони є цілком модерним продуктом. Міська шпана, люмпен, покидьки не можуть жити інакше, ніж за принципом ворожості до когось поруч, бо їхні мізки жодних інших принципів гуртування (товаришувати проти когось) не уявляють. Це значною мірою імпортний товар, і найближчий прототип слід шукати не в Ліверпулі й не в Дубліні, а в Підмосков'ї.

Але є ще одна подробиця українського пейзажу, що стосується ксенофобії, - це, власне, упередженість до самих українців і всього українського. Почасти вона успадковує багату традицію, частково підгодовується сучасною пропагандою через наш східний прозорий кордон. Колоніальна зверхність - річ природна, вона була притаманна найкращим, найінтелігентнішим представникам Російської імперії. Наш колишній земляк Михайло Булгаков знущався як з української мови, так і з її носіїв. Юна киянка Ганнуся Горенко (до речі, майбутня мати Льва Ґумільова), стаючи поетесою, поміняла собі прізвище на бабусине - «Ахматова» начебто звучало не так вульгарно. Зовсім перегорнути цю сторінку заважають їхні духовні спадкоємці з тими самими упередженнями, тільки без їхньої культури (взагалі без культури). І якщо міряти ксенофобію ступенем комфорту чи дискомфорту тієї чи іншої групи, то українцеві у своїй державі часом досі не дуже затишно.

Це я, власне, дуже конспективно. Детальніше про ксенофобію, справжню та уявну, читайте далі.

 

Українці - ксенофоби? Українці - антисеміти? Українці - «печерні націоналісти»? Колись така думка побутувала у вигляді забобонів, пліток та анекдотів. Нині вона поширюється на рівні декларацій поважних міжнародних організацій та відвертої пропаганди в закордонних (і не лише закордонних) ЗМІ. Що в цьому правда, що вигадка?

Справді, нині не кожен українець прийме без проблем нового члена родини з іншим кольором шкіри. Справді, трапляються хуліганські напади на іноземців. Справді, можна почути - й навіть розповісти - анекдот «про москалів». Що це, окремі поодинокі випадки чи система, ексцеси чи розповсюджений прояв засадничих установок? Якщо звинувачення небезпідставні, треба не ховати голову в пісок, а бити на сполох, якщо ж це більшою мірою упередження, варто обстати за співвітчизників.

Наші войовничі, волелюбні предки справді мали чимало конфліктів із сусідами. Не більше, ніж будь-який інший народ у Європі. Можна сказати, що слово «погром», швидше за все, «винайшли» в Україні (чи, може, Білорусі), й затаврувати нас як уроджених антисемітів - усе залежить від наміру. Проте, може, варто звернутися до європейської історії та згадати, що масові вбивства, зокрема євреїв, відбувалися скрізь від Іспанії до Німеччини? Говорити про якийсь особливий український антисемітизм підстав стільки, як і про польський або французький. Ідеться не про самозаспокоєння, а про елементарну справедливість.

Необхідно уважно дослухатися до результатів міжнародного моніторингу міжетнічної ворожнечі. Але навряд можна серйозно сприймати інвективи щодо «націоналізму», які трапляються чи не в кожному репортажі з України в російських ЗМІ, не кажучи про декларації цілком офіційних осіб РФ. Очевидно, тут ми маємо справу з підміною, коли цим страшним словом називається цілком природне для кожної нації прагнення існувати у власному мовно-культурному оточенні, сповідувати власні цінності, тим більше, що вони збігаються із загальнолюдськими, розмовляти мовою предків, молитися так, як молилися вони, не почуватись утисненими та ображеними на власній землі.

Цілеспрямована антиукраїнська пропаганда дається взнаки. Росіяни часто запитують, а чи безпечно в Києві розмовляти російською, чи не поб'ють, забуваючи, що саме в Москві та Санкт-Петербурзі побиття, ба навіть жорстокі вбивства гастарбайтерів перестали бути новиною. Не кажучи вже про те, що знайомі презирливі прозвання «чурка», «чучмек», «чорно***ий», «фінік», «хачік» мають аж ніяк не українське походження.

Це не означає, що проблеми немає. Науковці Київського міжнародного інституту соціології, які вже багато років вимірюють так звану шкалу соціальної дистанції за методом американського соціолога Еморі Стівена Богардуса, час від часу фіксують помірні сплески ксенофобії в населення України. Питання лише в інтерпретації: підвищення соціально-економічного оптимізму скрізь і завжди майже автоматично приводить до покращення міжетнічних та міжкультурних стосунків, і навпаки, падіння добробуту має своїм наслідком їх загострення. Не треба бути фахівцем, щоби на тлі економічної кризи й політичної невизначеності прогнозувати чергові спалахи міжетнічної та міжкультурної напруженості.

Ксенофобія - важка хвороба всього людства, але вона лікується. По-перше, оздоровленням усього суспільства. По-друге, цілеспрямованими заходами державних і недержавних органів - від законодавчих до силових, впровадженням освітніх програм, мобілізацією громадської думки.

Але говорячи про ксенофобію, також не слід ігнорувати наслідки колоніального синдрому. Чи можна впевнено стверджувати, що українець не стикається щодня з проявами такої ж нетерпимості за ознакою саме його українства? Чи вільний він від проявів зверхності, ворожості, небажання спілкуватися його мовою? Чи існує бодай натяк на механізм фіксації таких порушень, не кажучи вже про їх запобігання? Адже доки не буде таких гарантій, годі чекати суцільного миру й злагоди в українському суспільстві.

УТ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Зеленський зробив спробу зупинити дефолт, але став заручником п’ятої колони Коломойського і непотребу власної фракції, який понабирали за оголошенням і для якого $60 тис. за саботаж значать біль...
Тимур Желдак

Хроніки карантину

те, про що ніхто не говорить1) ця фігня надовго. Біл Гейтс говорить про 10 тижнів. Це у них в цивілізованих країнах МОЖЛИВО говорити про 10 тижнів. у нас це триватиме мінімум до вересня, а у вересні п...
Пандемія коронавірусу COVID-19 змусила задуматися ідеологам глобалізму. Неочікувано для них світ почав закриватися вже не просто на рівні країн, а в деяких випадках і на рівні великих міст. Територіал...
Ярема ГАЛАЙДА

Про армію Конвенту

Тож, про армію Конвенту, про яку я все торочу, бо люди вже цікавляться.Як на мене Армія Конвенту - це те, що ми з вами, панове, не змогли реалізувати і те, що олігархічна контрреволюція, очолювана поп...