App Store Google Play

Свобода слова: кіт на повідку

10.06.2009 12:24

М. Волошин 1919 року написав таку фразу: «Коли завойовується свобода слова - свобода думки закінчується». Як і 20 років тому, зараз багато говорять про свободу слова, змінилася тільки тональність: тоді це була форма розпачу, сьогодні - ситості. Свободою слова затикають рот на боязку спробу припинити ідіотизм або мерзенність; свободу слова викидають як прапор під час капітуляції переконань; свободу слова вживають як загальне позначення для інформації, проплаченої з певною метою. Спостерігаючи різні потворні явища, санкціоновані свободою слова, замислюєшся над самою цінністю сумнівної можливості сказати все що заманеться, оприлюднити будь-яку думку. Принаймні хочеться побажати тим представникам ліберальних поглядів, котрі надто вже активно й неперебірливо ратують за свободу слова, більше поважати слово і більше поважати свободу.

...Розповідають, що одного разу російський імператор Олек­сандр II і канцлер Німеччини От­то Бісмарк прогулювалися парком у Царському Селі під Петербургом. На одному з газонів Біс­марк помітив солдата з рушницею і поцікавився, що він тут охороняє. Олександр II відповів, що й сам не знає, але наведе потрібні довідки. Проте ніхто в палаці не міг дати чіткої відповіді. Лише один старезний слуга пригадав розповідь свого діда, який жив за Катерини II. Якось у березні імператриця захотіла погуляти в парку і помітила в снігу крихітний пролісок. Захоплюючись цим дивом природи і побоюючись, що хтось зірве або затопче квіточку, Катерина наказала поставити вартового, щоб він охороняв пролісок. Розпорядження виконали, солдата поставили, посаду внесли у відомість охорони Царськосільського палацу. І забули. Минуло сто років, змінилися покоління, а посаду так ніхто і не зважився скасувати, доки допитливий Бісмарк не поцікавився.

Інша історія розповідає про одного індійського браміна. Щодня, здійснюючи ритуал, він мусив прив'язувати свого кота, щоб той не заважав проведенню ритуальних дій. Брамін помер, помер кіт, і тепер уже його син, турбуючись про «точність» дотримання ритуалу, купив кота і прив'язував його щоразу під час жертвопринесення. Таким чином, кіт перейшов від батька до сина як необхідний елемент ефективного проведення ритуалу.

Такі ось вартовий біля проліска, ритуальний кіт на прив'язі - наша свобода слова... Часом, самі того не помічаючи, ми живемо у світі симулякрів, понять, які втратили або змінили своє значення в новій реальності.

Справді, світ стрімко змінюється, а «свобода слова» - досить давній ідіоматичний конструкт, який стосувався певних історичних реалій і дуже далекий від бездумного, якщо не сказати - насильницького, застосування в тій чи іншій системі.

Власне, свобода слова - це право людини вільно висловлювати свої думки. Меншою мірою заведено пов'язувати свободу і рекламу або агітацію. Проте слід брати до уваги, що, відповідно до норм міжнародного права, обмеження ці дуже розпливчасті: поняття свободи слова повинно відповідати лише трьом умовам - воно відповідає законові, служить праведній меті і є необхідним та адекватним для досягнення цієї мети. Але вже самі наші закони рідко бувають недвозначними, даючи простір для різних тлумачень. А вже що стосується «праведної мети»...

Історично свобода слова виникла як інструмент для кращої інформованості державних органів влади. Завдання, можна сказати, протилежне тому, яке покладають на цей інструмент сьогодні, коли йдеться не про владу, а швидше про самопочуття суспільства. Сам термін з'явився у Британії 1689 року, коли було ухвалено білль про права, що гарантувало членам парламенту повну свободу обговорення справ королівства і чиновників. Найважли­вішою частиною свободи слова вважалася свобода поширення інформації, яка може вплинути на результат виборів або на роботу уряду. Для кращої поінформованості виборці мали ознайомлюватися з різними поглядами. Інакше кажучи, поняття плюралізму було взяте до вжитку лібералами саме тоді, наприкінці XVII століття, у Британії.

У ширшому значенні свобода слова слугувала пошуку істини. Джон Мілль у середині позаминулого століття писав про особливе зло придушення думок, тому що «знедолюється все людство, і ті, хто проти цієї думки, - ще більше, ніж її прибічники». «Якщо думка правильна, вони позбавлені можливості замінити неправду істиною; якщо хиб­на, втрачають чіткий образ і живе враження істини, відтіненої неправдою. Повна свобода вис­ловлювань - необхідна умова, щоб виправдати претензії на істину», - стверджував філософ.

Відтоді, як у пошуки істини стала проникати неправда, етичний бік свободи слова взяв гору над утилітарним поглядом. На перший план виступають людська гідність і об'єктивні цінності. Вже французька «Декларація прав людини і громадянина» 1789 року (через сто років після англійського білля) підкреслює, що припустимі лише такі обмеження на свободу слова, які мають вимушений і морально виправданий характер. Політичні та культурні аспекти вже тоді суперечили один одному. Останні законопроекти, які стосуються свободи слова, були зафіксовані у 1948-му і 1950 роках, з прийняттям, відповідно, Загальної декларації прав людини і Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. І, нарешті, залишається додати, що на території Росії - України перші офіційні згадки про свободу слова пов'язані з прийняттям Олек­сандром I у 1804 році цензурного статуту, причому протягом усієї подальшої історії критики відзначали розбіжність між декларованою свободою і реальним станом справ.

У ХХ столітті свободу слова взяли на озброєння ринок і особлива його частина - ЗМІ. Парадоксальним чином ця свобода - принаймні в Європі та Америці - виявилася гіршим диктатором, ніж можна було уявити, що призвело до втрати самостійності мислення, а звідси - до різного роду маніпуляцій суспільною свідомістю. Страх втратити важливе джерело доходів диктував вводити у принцип свободи слова неабияку порцію брехні - це однаковою мірою стосувалося і влади, і ЗМІ. Але насамперед (уже наприкінці ХХ-на початку XXI століть) це торкнулося реклами й піару, форми «комерційної свободи слова», яка увібрала в себе весь той концентрат неправди, що століттями різною мірою був властивий різним інституціям, розпливався по суспільних сферах, залишаючись менш помітним.

Чому так сталося, і звідки свобода слова увібрала стільки брехні, перетворившись на злоякісну загрозу для цілих поколінь? Річ у тому, що в новий час (кінець XIX-початок ХХ століть) робилися спроби пристосувати свободу слова до відкритого суспільства з динамічною соціальною структурою, концепція якого була створена Анрі Бергсоном та Карлом Поппером і спиралася на принцип наукової раціональності. Для цього Поппер запропонував реформувати соціальні науки таким чином, щоб вони були відкриті для критики і спиралися на суспільний досвід. Передбачалося, що завдання держави - запобігати стражданням і несправедливості, не примушуючи «ні до чого, навіть до щастя». Але згодом розгул ринку, приватна власність, невтручання держави у підприємницьку діяльність призвели до того, що слово стало контролюватися майже виключно економічними важелями, тоді як за своєю природою воно цілком належить культурі. Про це хотілося б сказати докладніше.

У глобалізованому світі під впливом економіки державно-правова сфера видозмінилася, вона посідає в суспільстві трохи інше місце, ніж повинна посідати. Якщо коротко, ця сфера реально постає як політика, що витісняє управління і правосуддя, тобто влада стала важливішою, ніж право. Справді, за самою природою правової сфери, її основні проблеми пов'язані із законністю, а політику, навпаки, можна визначити як боротьбу за владу. Ця боротьба за владу, конкуренція влади, значною мірою зумовлена проникненням економічних імпульсів у правову сферу. Більше того, демократія в умовах масового суспільства стає фікцією, - апарат чиновників незмінний і не залежить від виборів, змінюються лише «публічні політики», які більше пов'язані зі ЗМІ. Народ, перетворений на електорат, перестає впливати на реальний устрій суспільства і стає, в політичному сенсі, пасивним, ставлячись до політичних кампаній як до шоу. І можна дуже довго говорити про політику, рейтинги, програми та лідерів, уза­галі не торкаючись теми закону.

Інакше побудована сфера культури, якій належить свобода творчості і по-справжньому свобода слова. Основною одиницею тут є не чин, а авторитет. Здавалося б, авторитет протилежний свободі. Але взаємозв'язок цих начал у культурі складніший. Оскільки сфера культури базується на духовній свободі, вона надзвичайно різноманітна: кожен творець, кожен духовний авторитет створює власний культурний світ. Культура поліієрар­хічна, тут діють різ­ні логіки і правила гри, тому культурна сфера є сховищем пам'яті суспільства, пам'яті поваги до цього творця і результатів його творчості. Доки традиція розуміння того чи іншого авторитету жива, вона зберігає і розвиває свій світ, тож у суспільстві одночасно спів­існує безліч культурних традицій, готових розгорнутися і стати більш-менш загальновизнаними - чи замкнутися у вузькій сфері обраних, несучи цей культурний зріз крізь покоління.

Отже, ареал культури - пам'ять, творча сила суспільства. І тому він тісно пов'язаний з інши­ми суспільними сферами. Наприк­лад, створення справді нових систем законів, той аспект, у якому законодавство твориться, - це частина культури. Юриспруден­ція, інститут суду - це значною мірою феномени культури, оскільки суд не зводиться до механічного застосування затверджених законів. Механізація законів, судових рішень виводить законодавство і суд із взаємодії зі сферою культури і відправляє в дер­жавну сферу. Одне слово, скрізь, де в державно-правове життя входять імпульси творчості, воно взаємодіє з культурою. Той, хто вигадав новий стрій війська (наприклад, «клин» або «свиню»), був творцем культури. Інша річ, що зі сфери культури винаходи невпинно йдуть в інші галузі, - і ось на основі «клину» виникає обов'язковий для виконання статут піхотного бою, який уже не внесений у культурну сферу, точніше - становить собою «остиглу» культуру.

Таких зон «остиглої» культури, які були колись її осередками, навколо нас безліч. Одна з них - свобода слова, яка із ситуативної, необхідної колись творчої інтенції перетворилася на спритний і міцний механізм захисту ринку, економіки, влади як єдиного анклаву, що працює на себе та для себе і поступово поглинає все, з чим зіштовхується, асимілюючи й перебудовуючи навіть ті твердині традицій, які ще кілька десятиліть тому здавалися непорушними.

Усе це - наслідки глобалізації. У глобалізованому світі сферу культури зумисне «тримають» хворобливою, слабкою, недорозвиненою, урізаною, порівняно з іншими сферами суспільства. Крім цього, змінюється її характер. І основну роль відіграє технологія як частина прикладної науки, що втратила світоглядну функцію і злилася з товаром. Наука перестає бути органом суспільства, який шукає істину; натомість вона стає механізмом, який виробляє істину. Колишні стандарти наукової діяльності - пошук і творчість - руйнуються, замінюючись стандартами раціональності та ефективності. У таких умовах свобода слова - просто кріпильний болт, що проходить крізь усю систему наскрізь і пов'язує в одне телевізійний ролик і літературу, виступ політика і девіз для рекламної кампанії таблеток чи молока.

І все ж таки дикість - вважати, що свобода слова не потрібна. Вона необхідна саме як суспільний принцип, котрий пробирається в усі куточки суспільної свідомості, проте за умови, що закладена в ньому безтурботність врівноважуватиметься розумінням небезпеки, яка вже поставила своє фатальне запитання: чи зможе людина далі залишатися людиною? Небезпечна будь-яка свобода, тим більше такого все­осяжного явища, як слово. Свобода - нелюдяна. Якщо з нею поводитися неправильно, вона розмиває людську пам'ять, самостійність, те, що називають inner voice - внутрішньою націленістю. У цьому - трагічна діалектика свободи, яку намагаються оминути ті, кому вигідно, щоб у свободи слова було грошове серце, економічний, а не культурний модус, і статус батога, яким б'ють «не свобідних». З одного боку, принцип свободи слова розуміють і сприймають у нашому суспільстві як високу місію, як один із опорних каменів. З іншого, скажемо без жодних натяжок, він стає ефективним знаряддям для одурманювання, осліплення і, зрештою, виродження всієї нації. Свободу слова не дарують, нею кидаються, злісно і в обличчя. Ще Пушкін знав про цю трагічну суперечність, коли писав: «И мало горя мне, свободно ли печать морочит олухов, иль чуткая цензура в журнальных замыслах стесняет балагура».

Сам Пушкін, утім, чимало натерпівся від царської цензури, але це означає лише, що з її скасуванням однаковий шанс на ріст отримують і культурні рослини, і бур'яни. Тут названо тільки один бік небезпеки; інший полягає в тому, що на місці ідеологічної або політичної цензури відразу з'являється інша каральна машинка, наприклад - фінансова. Це істотно змінює ставлення до свободи слова: те, що раніше було куплене кров'ю, тепер отримується урізанням соціальних пільг. Слово, друк перейшли зі сфери культури у відомство економіки, де ведуться зовсім інші ігри («прибуток - видаток», «з баришем» чи «прогорів») і де панують шум і різноголосся, тому що перемагає той, хто гучніше кричить. А сама ідіома «свобода слова» у нинішніх умовах схожа на того ритуального кота на повідку, якому в інтересах доцільності лише подовжують або вкорочують ланцюг.

ДТ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Рейтинг влади падає

Очевидно, що в найближчий час ми побачимо фрагментацію влади. Із занадто різних елементів вона складається. Ці різноманітні групи воюють одна із одною через оці телеграмні зливи та інсайди. Портнов лю...
Те, що два великих свята, Архістратига Михаїла і День гідності та свободи, Україна відзначає в один день, не випадковий збіг. Ці свята дещо схожі – і за смислом, і особистостями.Наші Герої, які...
Максим Мірошниченко

Про деолігархізацію

Як свідчать розмови суркова із бородаєм про ріната, заяви коломойського та й результати останніх, передостанніх...та в принципі будь-яких виборів, реальна модернізація України можлива лише після усуне...
Юрій Фоменко

Сільський автобус

Сільський автобус кінця 70-х.Дочекавшись обвітреного і запиленого, задимленого і замученого сільськими дорогами ЛАЗа, вмощувалися на твердих його кріслах, бажано біля вікна. Гойдало, гицало, раз-у-раз...