App Store Google Play

"Сильна рука": авторитаризм, тоталітаризм чи ефективна демократія?

05.03.2009 09:01

Про необхідність сильної влади в Україні не говорить сьогодні лише лінивий.

Хтось добирає м'якших виразів, хтось не соромиться вживати ледь не лайку, - але говорять практично всі. Ба, навіть речники Міжнародного валютного фонду ведуть мову про "консолідовану позицію української влади", що в перекладі з мови фінансових дипломатів означає специфічний різновид "сильної руки".

Дехто з українських інтелектуалів щиро жахається самої можливості появи такої "руки", інші радісно провіщають нову революцію та "перезаснування держави", а хтось скептично хитає головою - все одно нічого не вийде, бо такий уже ми народ.

А народ, тобто абсолютна більшість громадян, тим часом вважає сильну владу чи не єдиною панацеєю від лих, спричинених світовою фінансово-економічною кризою і її вітчизняними відбитками та втіленнями.

Одне слово, ідея сильної влади вже, схоже, перейшла з площини теоретичних дискусій у розріз практичної політики. - і на рівні не тільки "збанкрутілих верхів", а й "поміркованої середини" та "радикальних низів".

Утім, це ще велике питання, хто сьогодні радикальніший...

Але при цьому, зрозуміло, дискусії не вщухають. Кожен поспішає висловити своє - можливо, щоб устигнути сказати "золоте слово", поки "сильна рука" не стисла його горлянку?

Чи для того, щоб ця "рука" взяла на озброєння певні, ясна річ - єдино правильні, ідеї? Та для цього така "рука" має бути нерозривно поєднана з "сильною головою". А, як показує досвід історії, таке трапляється дуже нечасто, тим більше, на наших теренах.

Та за будь-якої політичної погоди надворі щонайменше декілька моментів справді потребують свого теоретичного прояснення.

Михайло Дубинянський у статті "Антикризова диктатура" зазначає:

"Генерал Аугусто Пиночет правил Чили с 1973-го по 1990 год.

О чилийском экономическом чуде во второй половине 1980-х знает каждый школьник. О чилийской экономической катастрофе на рубеже 70-х-80-х годов, когда промышленное производство сокращалось бешеными темпами, а уровень безработицы составлял 25%, знают очень немногие.

Каудильо Франсиско Франко находился у власти тридцать пять с лишним лет.

Об экономическом подъеме в Испании в конце 1950-х слышали все. О провальных попытках Франко и Ко рулить экономикой в 1940-е годы слышали единицы".

Зауваження на загал справедливі. Дійсно, не тільки концтабори, репресії та масова політична еміграція були ціною встановлення диктаторських режимів у цих країнах, а й економічні злигодні - принаймні, на певних етапах.

Хоча тут потрібне уточнення: у Чилі "економічне диво" розпочалося вже 1976 року, а перед тим справді були економічний хаос, злидні і шалена корупція серед військових, які здобули владу. А іспанська економічна ситуація просто не могла бути нормальною за умов світової війни і фактичної блокади країни у перші повоєнні роки.

Але що цікаво і що необхідно обов'язково підкреслити в контексті сьогоднішніх українських дискусій: провальна економічна ситуація і в Чилі, і в Іспанії буяла тоді, коли там існувала відверта диктатура; а коли правлячий режим почав встановлювати певні, хоч і вельми жорсткі, "правила гри" - от тоді і почалося економічне піднесення.

Іншими словами, коли тоталітарний фалангістський (в Іспанії) і підтриманий правими радикалами напівтоталітарний (у Чилі) режими перетворилися на авторитарні системи влади, економіка одержала шанс для розвитку, яким і скористалася.

Ба більше - почало крок за кроком відновлюватися і громадянське суспільство (попри свою особисту нелюбов до нього і до демократичних принципів життя, і Франко, і Піночет докладали зусилля до його розбудови і до ствердження влади закону).

При цьому перехід до авторитаризму став наслідком не стільки внутрішньої еволюції згаданих режимів, скільки результатом зовнішнього і політичного, і фінансово-економічного (ніхто з поважних інвесторів не хотів працювати в країнах зі сваволею чи то фалангістських парткомів, чи то військових) тиску.

Заслуга Франко та Піночета в тому, що вони достатньо адекватно зреагували на це.

Отож відзначимо: "сильна рука" - це як тоталітарна, так й авторитарна влада. Ба більше - "сильна рука" може існувати і за демократичного політичного режиму - у своїх статтях, присвячених різним сюжетам часів "нового курсу" Франкліна Делано Рузвельта я намагався і намагатимусь далі наочно це показати.

Коли ведуть мову про тоталітарну владу, то зазвичай виокремлюють такі її базові характеристики:

- украй централізоване керівництво державою й управління економікою;

- майже всеохопний контроль за поведінкою індивіда у соціальній сфері;

- керівна і спрямовуюча роль однієї партії в політичній сфері і здійснення нею своєї диктатури, державні та партійні структури зливаються і формується феномен "партії-держави";

- панування офіційної ідеології, постійна "промивка мізків";

- зосередження в руках партії-держави всіх засобів масових комунікацій;

- концентрація в руках партії-держави всіх засобів збройного насильства і переструктурування їх відповідно до панівної ідеології.

Таким чином, партія-держава за тоталітарного ладу здійснює всеохопний контроль за всіма сферами життєдіяльності суспільства й окремого індивіда.

А вже "лівий" тоталітаризм чи "правий", не головне - до речі, соціальні надбання найманих працівників у Німеччині Гітлера були на кілька порядків вищі за те, що існувало в СРСР Сталіна - то хто ж тут "лівий"?

Що ж стосується авторитаризму, то він концентрує державну владу в руках певної групи осіб, яка може бути підперта створеною post factum "партією влади" і яка не претендує при цьому на тотальний контроль усіх сфер життя країни, хоча не допускає опонентів до конкуренції за владарювання.

Тут відсутній феномен "партії-держави" та загальнообов'язкової ідеології; ядром політичної системи виступає сам відповідно переструктурований державний механізм.

Хоча, звичайно, панівна ідеологія може існувати, нею не прагнуть регламентувати всі сторони життя, аж до сексу та живопису; вона радше апелює до традиції чи необхідності ствердження величі нації через розвиток.

І ще одна важлива річ: авторитарні лідери здійснюють політичне управління у не надто чітко визначених, але передбачуваних межах; тоталітарні вожді діють, не озираючись на писані закони чи неписані норми.

А відтак збереження досить широкої автономії особистості у приватній сфері й у сфері економіки, принаймні, на рівні дрібного і середнього бізнесу, дає непогану можливість господарчого розвитку за сучасного авторитаризму.

Водночас політична опозиційність чи, не приведи Боже, спроби змінити "правила гри" матимуть наслідком репресії з боку влади, часом навіть масові.

Але, на загал, авторитаризм усе ж таки ліпше, ніж тоталітаризм чи повний хаос, із якого такий тоталітаризм найчастіше й народжується.

Відтак логічно переходимо до іншої важливої проблеми, яку поставив Євген Білоножко у пристрасній статті "Доборолась Україна до самого краю".

Проблема ця полягає в тому, що "кожен інтелектуал... може піддатися зачаруванню порядком та владою, чому сумним прикладом є Хайдегер, Деріда чи Ріфеншталь".

Дійсно, було таке; я б тільки додав Брехта, Шоу та Неруду - осіб з іншого табору. Та таке зачарування є насправді небезпечним, якщо у сув'язі з цими двома поняттями відсутнє третє - свобода, і водночас "влада" фігурує як самоціль, як фетиш, а не як ефективний інструмент суспільних змін.

Ми ж бо часто говоримо - "сила закону", роблячи наголос на другому слові; а тим часом жоден закон за найдемократичнішої демократії не діє, коли на його боці не стоїть як сила традиції, так і сила державної влади.

Та головне - не саме зачарування, а його підґрунтя. Іншими словами, воно резонансно спрацьовує тільки за наявності певного соціального запиту.

А цей запит на сильну, та вже недемократичну руку стає фактом після проходження "точки неповернення" у розвитку тієї чи іншої країни. Для Чилі такою точкою стало ввезення до країни через Кубу близько 100 тисяч одиниць автоматів Калашникова і початку роздачі їх комуністичним та іншим ліворадикальним угрупованням - роздачі, яка одразу ж втілилася у погроми та незаконні арешти "буржуїв".

Отож чилійці і їхня інтелектуальна спільнота опинилися перед вибором між військовою і "червоною" диктатурами - в останньому випадку доля романтика-соціаліста Альєнде, думаю, була б не менш сумною...

Схожим чином в Іспанії - якщо 1936 року ще можна було досягнути компромісу між республіканцями і військовими заколотниками, то за рік це стало вже принципово неможливим - надто вже добре попрацювали НКВД та Комінтерн, щоб встановити у республіканській зоні тоталітарні порядки, тож компроміс і збереження хоч якихось решток демократії стали об'єктивно неможливими, і вибирати довелося між двома тоталітаризмами.

Власне, те саме було й у Німеччині початку 1930-х. Згадаймо, що паралельно зростали впливовість нацистів і комуністів, Гітлера і Тельмана.

Більшість німців, у тому числі й інтелектуалів, обрала перший варіант справедливості і порядку. При цьому не варто забувати, що після приходу до влади фюрер високо оцінював "людський матеріал" компартії і давав вказівки залучати його - після "перевиховання" - до НСДАП, а колишніх соціал-демократів вважав ні на що не придатним лайном.

Хоча, звичайно, для Німеччини після самодискредитації демократії значно ліпшим варіантом було б установлення на певний час якогось генеральського авторитарного правління...

Отож висновок: слід розрізняти чиюсь суб'єктивну спокусу піддатися магії недемократичного варіанту "сильної руки" - і наукову, тобто об'єктивну констатацію тієї чи іншої міри вірогідності вибору суспільства на користь такої "руки".

А у разі проходження "точки неповернення" - переляканий вереск на кшталт "порятуйте мене від бандитів і люмпенів" - і стоїчний вибір на користь суспільної стабілізації та недопущення громадянської війни.

І головна проблема сьогодні не в тому, подобається кому більше авторитаризм чи сильна демократія, а в тому, пройшла Україна цю точку, чи ще ні.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Юрій Фоменко

Щеплення кавунам

Вересень 76-го. Пійманий на колгоспному баштані старшокласник, домовився з моїм товаришем, що той помститься сторожеві. Помста була організована без затримки!На ранок ми з ветеринарними шприцами зроби...
Так вже склалось в українській національній традиції, що практично у кожній родині є певного роду звичай час від часу навідувати померлих родичів, аби утримувати їх могили у належному стані. Це є вияв...
Що таке історія без філософії? Просто набір суперечок академічних істориків. І ті суперечки вже завели в такі тупіки суспільство … що виходити з них потрібно десятиліттями. А з деяких тупіків і...
Максим Мірошниченко

Україна, формула Штайнмайера...

В юності, коли читав як розчленували Першу Чехословацьку республіку, ніяк не міг второпати, як п'ята армія у Європі з доволі нормальним озброєнням та укріпрайонами у гірських, важкодоступних Судетах м...