App Store Google Play
Роман ГОРИНІН

Легендарний тролейбусмен

29 Листопада 13:16

Про такі випадки складають легенди. Сам я подібного ніколи не бачив, але Древні з нашого депо розповідали, що трапляється це приблизно один раз на 30 років.

Я їхав за маршрутом № 19, нічого не передвіщувало якихось нестандартних подій, лише дрібний надокучливий дощ поступово перетворювався на мокрий сніг і дратував ще більше. На Центральній прохідній, як завжди в цей час, салон забився працюючими на Південмаші пенсіонерами, і тролейбус став важчим приблизно у два з половиною рази. Одразу за зупинкою – поворот ліворуч на Криворізьку, треба перетинати трамвайні колії по бруківці.

Всі місцеві знають, що там треба знижувати швидкість та брати необхідний радіус щоб вписатись у поворот та не стрибати на рейках. 
Троля трухануло, і наче б то так як завжди в цьому місці, але і якось трохи сильніше ніж зазвичай. 

– Перевантаження, подумав я. Мабуть на заводі був корпоратив, і кожен мій пасажир став важчим на 2-3 кг. – а це додаткова тона а мо й більше. 
При перетині наступної трамвайної рейки тролейбус знову трухає якось сильніше ніж завжди.
– Фури, подумав я. Задовбали їздити через місто. Коли вже Голик з Рєзніченком добудують об’їздну, щоб шістдесятитонники не роздовбували наші дороги?! Давненько мене не ставили на цей маршрут, переїзд через колії став ще кривішим. А по-переду зима, все буде лише гірше…

Мої думки несподівано перебив звук клаксону наздоганяючої мене легковушки. Дивлюся в дзеркало – водій їде зліва, сигналить і блимає фарами. – Ну а ти ще щотреба? Місця мало? Давай обганяй. Набридли вже ці поспішайки… Але водій не вгамовується, він зрівнявся зі мною, опустив пасажирське скло і щось кричав. Хтів показати йому дулю, але стримався. Замість того скорчив незадоволену міну і мотнув головою – мовляв давай єхай, ти взагалі в лівій смузі стояв, я до тебе ніяким боком, що ти від мене хочеш? Але його курва це не заспокоїло, обганяє мене, стає в мій ряд, зупиняється і вмикає аварійку. – Розбірок хоче с*кА. Ойбля, ну що за неадеквати ці водії, мабуть ще й на євробляхах їздить… Зупиняюсь теж. Вмикаю аварійку. Пробігаю очима кабіну у пошуках молотка… і тут мій погляд зупиняється на монометрах, які ще кілька секунд тому показували тиск 6 атмосфер. Зараз вони показують 4. – Ну шо за бл*дство!? І чому всі ці проблеми одразу в один момент??? При такому тиску мав би клацнути автоматичний регулятор, але він мовчить. От же ж лажа, знову контакти в регуляторі закислились, тепер доведеться слідкувати за тиском і вмикати його вручну! 

А тим часом воділа-крикун стоїть на дорозі перед тролейбусом, щось волає і показує якісь дивні жести руками, наче малює великі кола в повітрі. Але я звернув увагу на те, що вираз обличчя в нього був зовсім не войовничий, а якийсь… веселий чи що… Він ще секунду помахав, сів у свій корч і видалився. Але мене не покидало відчуття якоїсь поступово наростаючої тривоги. Тиск продовжував падати – 3,5 атмосфер. Накидаю жилет, виходжу на дорогу, обходжу свій транспортний засіб… десь шипить повітря. – Патрубок якийсь прорвало, от халепа! Наступний водій, що проїжджав повз теж почав сигналити, посміхатися і жестикулювати, наступний теж, він з вікна щось кричав, але я розчув лише щось на кшталт – «на рєльсах лєжит». - Що лежить на рейках? Знову оглядаю тз. – А, ось воно, плафон від фари задньої відпав. Дивно. Такий кіпі через плафон?! Але внутрішній голос мені підказував – далі їхати не можна. Телефоную диспетчеру: - Я зламався, стою там-то. – Що в тебе зламалося? – Ем… поки не знаю, я скоро перезвоню…

Відчиняю двері, повідомляю пасажирам що їх зараз забере інший тролейбус. До наступної зупинки 100 метрів. Пасажири виходять з сумними фейсами. Аж ось і інший тролейбус – колега з веселим виразом обличчя показує мені великий палець догори. Ну капець, всіх так веселить мій плафон від фари. Чи може й самому повернутися до трамвайного переїзду і глянути, як він так смішно лежить, що всі звертають на нього увагу. Пішов. Ще здалеку помітив, що машини якось незвично проходять цей переїзд. Відчуття тривоги почало наростати. І тут раптом я побачив ЙОГО. Двоцентнерний компресор зі стирчащою залізною трубкою та шматком патрубка велично розлігся на трамвайних рейках та лякав усі проїжджаючі автомобілі. Усвідомлення цього прийшло не одразу, єдина світла думка що прийшла – прибрати його зі шляху трамвая, бо БД потім від мене не відчепиться. Телефоную техдопомозі: - Випав компресор. – Щіто?! Компресор?! Ти шо ї*анувся?... Телефоную диспетчеру: - Випав компресор. – Хорошо. (фух, хоч тут пронесло). 

А колеги їздять повз і веселяться… Ну, тепер про мене складатимуть в депо легенди, а Древні розповідатимуть про мене молодим водіям… 
Але думки про реальність перервали мою хвилинку слави. Така нестандартна ситуація. Що робити далі? Трамвая поки немає, але розумію, що скоро буде – купа людей на зупинці перестали активно обговорювати оголошення воєнного стану і витріщились на мене, мабуть всім стало цікаво, що ж цей чувак в літньому жилеті буде робити далі. А чувак повернувся до всіх дупою, нахилився над компресором і почав його кантувати по бруківці. Раз, два… двісті кілограм заліза поволі сунуться в бік від рейок.

Спина репить, а дупа відчуває на собі десятки зацікавлених поглядів. Джинси зрадницьки починають сповзати… а мокрий сніг вже лоскоче не тільки те місце, що відповідає за скид відходів травлення, а вже дістався до місця, яке відповідає за відтворення собі подібних. Аж раптом почув позаду голос: - Давай вдвойом! Обернувся. Позаду стояв охоронець чи то Лєону, чи то Барсу з машини що стояла неподалік і натягував на свої здоровенні лапіщі робочі рукавички. - О, давай друже! Ми почали вдвох кантувати. Компресор пішов веселіше і ось він скатується з останньої рейки в заглиблення і застигає намертво. Охоронець (мабуть вже пожалівший що зголосився на допомогу) ледь розгинається: - Ох б*я і тяжолая, собака! – Ага, ну та вже він не заважає, дякую друже за допомогу, далі я вже сам… і стою я весь такий приунивший, тремчу від холоду, а куртка в тролейбусі, а тролейбус за 300 метрів. І не можу обрати що для мене важливіше – піти взяти куртку чи просто стояти і переводити дух!

Фото! Треба ж зробити фото такого грандіозного випадку! Він же трапляється раз на 30 років а у мене телефон заряджається в диспетчерській. ААААА шоробить!?! Починаю юзати свій балакунчик 2005 року випуску. Одиво, в ньому є камера! Одиво, вона ще й працює… фоткаю, але на екрані лише якісь силуети… ну хоч так… 

І тут нізвідки з’являється бабуся:
- А скажитє, ви как почінітєсь, ви же мєня забєрьотє? Я тут стоять буду.
- АА? Шооо? – я, забувши що в мене руки лосняться від чорного мастила хлопаю собі всією п’ятернею по морді))) – Звідки ви взялися, бабусю?
- Ну я же с вамі єхала, і за вамі потом пошла.
- Оооохоспадє, ви чому не пішли на зупинку, там же сто метрів до неї?? Оооооооо…. Я то звісно вас можу забрати, але це буде не раніше ніж завтра. Так годиться?
- І что же мнє тєпєрь дєлать?
- Тут трамвайна зупинка, тролейбусна, найближча он там, на тій стороні, вам треба двічі перейти дорогу. Найближчий перехід он-он аж де, потім підземний… От дідько… ну давайте я вже вас переведу тут, в забороненому місці, у мене ж є жилеtt. Але самостійно ніколи так не повторюйте, домовились?

Довів я бабусю до зупинки, трохи зігрівся, знайшов плафон від фари і почепив його на шпильку компресора, замість знаку аварійної зупинки, який вже був задіяний біля тролейбуса. Ну так навіть краще, плафон видно добре ніж знак. А думками все про бабусю: - а що як вона побачила мене всього такого жалюгідного і сумного, і її мене стало шкода, і вона таким чином вирішила мене розвеселити… Ай-да бабуська, ай-да бєстія))) 
Від цих веселих думок мене відволікли три мужика в помаранчевих жилетах з пафосним написом DET-DP. Вони, абсолютно не звертаючи на мене ніякої уваги підійшли до компресора і почали його смикати. Він же свісно не піддавався – міцненько прихопився за бруківку. Потім вони взялися його підіймати… блт, наївні. Потім знову смикати, потім знову підіймати… один з них навіть помацав шматок патрубка і посмикав трохи за нього. Компресор не піддавався. Мужики нарешті припинили свої безглузді дії, оточили об’єкт своєї уваги, потупили на нього очі і завмерли…

- Та нє, ета х*ня трамваю нє мєшаєт! -Нарешті промовив один з них, мабуть головний. Кожне його слово випромінювало вселенську мудрість. Це ж треба, як він так швидко здогадався?))
- Міхалич, ну тогда давай трамваєм займьомся (за цей час один трамвай зламався на зупинці, за ним став наступний і вже півтори сотні зівак на зупинці коротали час переглядом безкоштовної вистави)
- Нє, сказалі сначала нужно прібрать вот ету х*ню, а потом заніматься трамваєм (неподалік помітив новенький автокран з такими ж літерами як і на жилеttах у мужиків)
- Ну єслі х*ня трамваю нє мєшаєт…
- Е, мужики, а я вам нє мішаю? Ващєт ето моя х*ня, і я її заберу, он вже технічка їде розвертаться.
- А, ну ти б так сразу і сказал, гдє твой тролейбус, давай ми тєбє єйо загрузім
- Ну… ващєт грузіть треба в технічку, підганяйте кран))

Всі ці події відбувалися буквально протягом 20 хвилин. Далі була погрузка, запуск трамваю, накачка пневмосистеми мого троля повітрям, щоб можна було доїхати до депо, сама дорога в депо та під*би колег на канаві, які вже всі знали що зі мною відбулося. А перед цим зранку одна близька мені людина в телефонній розмові побажала мені вдалого дня. Мабуть відчувала що треба мене якось підтримати. І її побажання матеріалізувалося – мені реально пощастило. Адже в троля не випав ні задній міст ні центральний редуктор… а могли б)).



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Нецікава правда війни

Знову завівся з хлопцями про «правду війни». Ну, в сенсі чи треба показувати в кіно цю саму правду.Треба!Але, якщо всю її показувати в кіно, то це буде фігня, повна заунивності і нудьги.Ну...
Для соціальних виплат від держави необхідно відкрити рахунок в національному Ощадбанку. Цікаво, як обличчя держави проявляється у фінансових установах.Заходжу у відділення банку в центрі Дніпра. Довго...
Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...