App Store Google Play
Ольга ВОЛИНСЬКА

Околиця українського духу

23.10.2018 13:37

Спершу не одразу розумієш, що на цих фото не так. Свято як свято – і вишиванки, і коровай, і куліш, і вареники, і кульки жовто-блакитні. Але щось муляє око. І справа не у військових одностроях, які то тут, то там вигулькують у пістрявому натовпі. Тут якраз нічого дивного: війна, як скажений пес, розірвала Зайцеве навпіл. Більша частина селища – потрапила під контроль окупантів, а Україна стала відлунням свого імені: опинилась на околиці... Історія зробила ще одне коло: споконвічно козацький край – став утіхою заброд. А на околицях Зайцевого - у День захисника зібралися люди у вишиванках. Співали гімн. Читали Стуса та Шевченка, тоді як за кілометр – люто ненавидять усе українське. Ненавидять не лише словом, а й зброєю. Різного калібру.

А людям української околиці не звикати. Все ж чотири роки під обстрілами. В облуплених снарядами хатах, з продірявленими стріхами, з тріщинами під саму стелю. Без газу. Без світла. Без лікаря. Без школи. Автобус до найближчого Бахмуту – лише двічі на тиждень. 240 людей. 20 дітей. І тримаються ці люди за свою околицю так міцно, як за останню надію: малі й старі, безробітні шахтарі та місцеві поети, волонтери та вояки, які не випускають зброю з рук…

Українська околиця Зайцевого у День захисника, Покрови й українського козацтва – мала ще одне, персональне свято. 363-й День народження села, яке зараз розірване навпіл. Одна частина, наче хвора вітрянкою - у прапорах окупанта, інша – в українських стягах.

Але щось на цих фото таки муляє око. Змушує стискатися серце та знову й знову вдивлятися в незнайомі обличчя. Люди сидять на стільчиках просто неба. Ховаються від дощу під навіс. Тепер це їхній Будинок культури. За 4 роки уже звикли. До чого ще важко призвичаїтись – що терапевт приїжджає раз на місяць, а найближчий сімейний лікар - за 10 км. У негоду – це вже цілих 24, бо спробуй об’їдь побиті дощем дороги! Якби не парамедики, було б взагалі кепсько - швидка з Бахмута може не встигнути, а вночі – не приїде взагалі. А на українській околиці - 12 лежачих хворих і більшість тутешніх – пенсіонери. Третина місцевих через війну втратили роботу.

Якщо обстрілів нема – вже добре, а коли щільно накриває – можна лишитись без даху над головою, в одних резинових капцях. І таке було… Цілим селом вдягнули, нагодували, дали прихисток... Гроші з хат зібрали – засипали ями на сільській дорозі. Вугілля, ліки та одяг привезли волонтери. Від голоду рятують городи. Від відчаю – ось такі дні, коли усі «вцілілі» разом… Без примусу. Без жодного наказу згори, бо та «гора» щось зовсім про них забула.

«Тримайтеся!» - чують з усіх сторін. І тримаються. За міцні стіни, за стільчики просто неба, за кульки, за коровай, за вірші Сосюри, один за одного... Лише - сум в очах такий безмежний, що здається от-от вихлюпнеться крізь фото. Великий сум на маленькій українській околиці.

 

 

 

 

Інші думки автора



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Марія СОЛОМОНОВА

Боже, нам ЄДНІСТЬ подай!

«Боже, нам ЄДНІСТЬ подай!», - так закінчуються богослужіння у Православній Церкві України.І ці слова не просто протокольне звернення до вірян згідно церковних канонів. Це те, до чого закли...
Без усякої скромності скажу, але правду.Дуже часто, особливо після чергового мого спітчу про наших політиків, мене питають:"Ну от, кого! Кого! Ти! Ти, особисто, ти! Бачиш гідним посади Президента?"Від...
Соборність - один з наріжних каменів фундаменту Держави, головна державотворча цінність і якість.І в смислі об‘єднання у національній державі всіх земель, населених народом.І в смислі панування...
Днями завдяки щасливому збігу обставин (спочатку в інтелектуальних іграх, а потім в робочому колективі) став глядачем вистави "Дульсинея Тобосская" в Дніпровському театрі Театр "Верим" /// Theatr...