App Store Google Play
Антон МОРОЗ

Собор на крові

26 Липня 00:50

Не знаю чи це такий цікавий збіг, чи просто сама доля наштовхує мене аналізувати проаналізоване і робити вже власні висновки з викладеного.

Сьогодні прочитав цей матеріал Юрія Шевчука, а ще вчора завершив перегляд двох документальних робіт Ігоря Кобрина "Апельсинова долька" та "Собор на крові". Кожна з цих стрічок неабияк занурює глядача у вирій подій Визвольних змагань 1917-1921 років та подальшої боротьби українського народу за свою свободу.

Ці фільми розкладають по полицях усі події, які відбувалися з нами протягом ХХ століття. Від Хлібного миру та падіння Директорії до утворення УВО, ОУН, УПА та вбивства Степана Бандери. Втім, зараз мова йде не про сюжет, а про висновки, які Ігор Кобрин робить наприкінці "Собору на крові". Але і почати варто з наступного:

"19 січня року 1919-го били дзвони Софії Київської. Україна вперше за багато віків зробила спробу об'єднати свої землі в єдину Незалежну Соборну Державу. Ці люди на площі ще не знають, що радість буде передчасною, надія мінливою, а криваве ХХ століття ще тільки почало відлік часу важкої і майже безнадійної боротьби... "

Не скориставшись шансом, який українцям подарувала доля наприкінці Першої світової, ми накликали на себе таку біду, відлуння якої чутно й досі. Собор так і не відбувся. Виною тому розкол у душах та незрілість усієї нації.

Згодом боротьба поновилася. Україна трималася лише на купці відданих їй фанатиків. Ці люди і організації зберегли і пронесли нашу ідею, наш український міф через темні 1930-ті та не менш страшні роки вже Другої світової війни. Герої того часу, тієї України, навіки закарбували свої імена в нашу історію. Втім, навіть тоді українців час від часу поглинала не ідея визволення нації, а жага отримати лаври і гетьманську булаву. Як наслідок - ідею Соборної України монополізували більшовики, при цьому вдало граючи на наших пороках. Але це вже була часткова перемога, яка згодом перетворилася для СРСР на бомбу сповільненної дії. У 1991 році більшість українських земель здобула Незалежність. Та чи прийшов разом з нею Собор? Ігор Кобрин відповідає так:

"Київ, 1991 рік. 1 грудня на Всенародному референдумі столиця, як і більшість міст і селищ України, висловилися за незалежність своєї держави. Тоді ж вперше з багаторічних ув'язнень у радянських спецархівах, на яких вже майоріли синьо-жовті кольори, вийшли ці чорно-білі фото. Однак, світ, в який потрапили ці фото, так і залишився примітивно чорно-білим. Де все ділилося на своїх і чужих, на бандитів і героїв. А вони були такими, якими були. Здатними як на милосердя, так і на жорстокість. Як на ненависть, так і на любов. Як на мужність, так і на слабкість. Просто люди, із жертовним відчуттям Єдиної Батьківщини, заради якої вони боролися і гинули. Але цей світ ще не усвідомив, що допоки таке відчуття не ввійде в сердце нації, Собор Український залишатиметься Великим Блефом..."

Не вдалося у 1918-19, не змогли у 1940-х, не зробили у 1990-х. Не відчули у 2000-х. А зараз?

"...Ми вже звикли до написів на зразок “Крим – це Україна”, “Донбас – це Україна”, “Маріюполь – це Україна”, “Одеса – це Україна”. Вони закономірно з’являються там, де реальних ознак українства не почути й не побачити. Кожен з них видає бажане за дійсне – мовляв, не вір очам своїм, бо це Україна, все ще Україна. Подібні написи виглядали б дивно в кожній иншій суверенній країні, але не в Україні, тотально окупованій російщиною. Сьогодні вже є гостра потреба в таких написах у Харкові, Чернігові, Дніпрі і самому Києві. Настав час замість написів дати українській незалежності справжнього власного змісту, який казатиме сам за себе", - зазначає Юрій Шевчук.

Здається, що доля поклала на плечі українцям тягар вічної боротьби за свій Собор, який ніколи не відбудеться...



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Нецікава правда війни

Знову завівся з хлопцями про «правду війни». Ну, в сенсі чи треба показувати в кіно цю саму правду.Треба!Але, якщо всю її показувати в кіно, то це буде фігня, повна заунивності і нудьги.Ну...
Для соціальних виплат від держави необхідно відкрити рахунок в національному Ощадбанку. Цікаво, як обличчя держави проявляється у фінансових установах.Заходжу у відділення банку в центрі Дніпра. Довго...
Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...