App Store Google Play
Максим Мірошниченко

Про відносність людського співчуття

13 Квітня 06:32

Сирія - це десь рази у три ближче, ніж Кемерово. Зазвичай байдужий до чужих проблем світ несе туди спочатку телекамери, а потім авіаносці, літаки, ракети...оцей маховик війни із запахом горілого металу лише через те, що там один дядя, затиснутий обставинами, свідомо запустив механізми промислового нищення людей. Уявіть собі. Промислове. Нищення. Людей. Це коли носоглотка і кожна альвеола у легенях вас і вашої дитини вигорять просто на вулиці. Вас, вашої дитини і ще трьохсот або чотирьохсот людей. Бо саме смерть вас і ще трьох- або чотирьохсот людей матиме сенс щоб використовувати хлоромісткі сполуки у снарядах. Бо смерть меньшої кількості людей від хімічного снаряду - це неефективні витрати. І винищення вас і вашої дитини побудують на використанні звичайних бомб. Які спопелять вас миттєво чи уламки яких відріжуть вам голову чи кінцівку.

Можемо припустити, що у ситуації того дяді саме промисловий спосіб видобутку смертей є єдиноможливою ефективною формою боротьби. Тоді цей чоловік - власник найбільшої розкішності у світі. Адже він усе ще має:
а) можливість пояснювати свій вибір
б) можливість стати у позу "а ви доведіть, що це я".

І тут зазвичай байдужий світ має усі права сприймати прихіпованих людей із банальними як дощова калюжа тезами про те, що "війну роздувають політики", як звичайних ідіотів. Їм ближче ставити свічку одній трагедії і абсолютно не сприйняти іншу. У певному сенсі для них більш трагічніша смерть у кінотеатрі. Ми ж ходимо туди щодня десь із початку минулого століття і, можливо, будемо ходити ще століття. Носоглотки, вени чи легені на вулицях міст закіпають все-таки не щодня.

Можливо, саме у "побутово несподіваної" смерті кількох десятків дітей трохи більше шансів отримати символічну свічку десь у заморському вечірньому вікні. Незважаючи на те, що муки дітей у кінозалі не розкриються наповну у тій темній коптильні. Все ж смерть у кінозалі мирного міста несподіваніша, ніж від снаряду у країні, де восьмий рік йде війна. Проте лише справжнє пекло змусить вас із цим пеклом битися. Битися - це дорожче, ніж якісь символічні акти співчуття. І набагато раціональніше, ніж зойки про "політики роздмухували війну, а звичайний народ..." від тих людей, хто швидше сприйме трагедію, ніж пекло.

Бо пафос співчуття запускає лише трагедія. Пекло запускає в людях інші гвинтики



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...
Суддю-сепаратиста з Криму на посаді не відновлено!Чергова судійська зрада не відбулася! Але, на жаль, це ще не перемога..Пам'ятаєте "вибухове" затримання відвертого сепаратиста, а за суміцниством судд...
Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...