App Store Google Play
Тимур Желдак

Ніхто не один. Просто ДУЖЕ схожа думка

19.06.2009 10:09

Так іноді буває прикро - весь час хотів щось сказатьи і ось натрапив на твої думки, які вже хтось написав. А потім замислишся - і вже ражісно. Бо думки гарні. І ти не один у світі. І гарних людей більше...

Дякую, незнайома Маша Міщенко, за твої думки і твою дитину!

Тепер моя дитина знає, що таке Росія і Ленін

Єдина людина, з протилежними мені політичними поглядами, з якою я можу жити під одним дахом, - це мій російський тато. Жінки, яким повезло з батьками, мене зрозуміють - люблячим татам можна пробачити все. Любов до російських телеканалів, зайву поспішність і прямолінійність в оцінці українських політиків і навіть те, що він не гидуватиме пайками Черновецького списую на важкі 90-і, коли вчителям по півроку не платили зарплату. Крім того, що я поблажлива до людських слабкостей, я все-таки демократка і вважаю, що заборона плентатися за пайками була би утиском його цивільних прав. Межею нашого компромісу стало те, що я не повинна бачити вдома пакети з рекламою блоку нинішнього мера і запевняння, що голосувати тато буде за велінням мого серця, а не з почуття вдячності за кашу, яку він, власне, й не їсть.

Але вдома в мене росте син, і його душа мимоволі стала полем для битви між мною і моїм батьком. Весь попередній рік я безславно програвала цю битву, але зовсім недавно я зрозуміла, що не тільки успішно пройшла педагогічний Сталінград, але й переможною ходою прямую до рейхстагу якщо не всіх, то кращих з європейських цінностей.

«Мамо, я люблю Госію і Леніна і вважаю, що дві кгаїни повинні жити разом», - заявив мені мій син, який до цього (так вийшло) близько двох років жив з моїми батьками.

Тато радісно зааплодував. А я кинулася пояснювати дитині, що любити треба всі країни, але твоя батьківщина тут, Україна, і дружити ми можемо, але все одно потрібно, щоб стояли прикордонні стовпи, і Україна сама, без нічиєї підказки, могла вирішувати свої проблеми. Дитина сміялася, повторюючи дідові науки.

Пізні дискусії з батьком нічого не дали. Конфлікт обіцяв бути затяжним.

- Так що ж таке Госія - гакети і космос чи п`яні мужики і вбиті хлопці в Чечні? - вголос роздумував мій Іван.

- І те й інше, синочку, - пояснювала я.

- Ти серйозно думаєш, що Євгопа краще, ніж Москва? - питала знову мене дитина.

- Я думаю, що ти, коли виростеш, поїздиш і сам порівняєш. Твоє перше враження буде найвірніше, - перестала я скаженіти з приводу піонерсько-шовіністичних проявів свого чада. Замість вечірньої казки я почала розповідати про те, як виселяли до Казахстану його прабабусю і прадідуся, як червоноармійці забрали у них все, включаючи дитячий одяг.

Якось син сказав, що хоче подзвонити Президентові Ющенку. Я сказала, що не заперечую, Президент із задоволенням з ним поспілкується, але для цього йому потрібно підігнати українську мову, тому що українській дитині неввічливо розмовляти зі своїм президентом іншою мовою.

- А розкажи, як ти була маленька.

- Це був жахливий час. Тоді люди стояли по п`ять годин в чергах за м`ясом. І витрачали дуже багато часу, поки шукали в магазинах одяг.

- Чому раніше було стільки біди? - цікавилася дитина.

- Тому що Ленін-Сталін закрили всі церкви, і люди забули Бога.

Одного разу ми, замість того, щоб зависнути в хорошому кафе, зайшли в робітничу їдальню.

- Я не хочу тут, - потягнув мене за руку син.

- Раніше, в ленінські часи, усі кафе були такі, - м`яко міняла я внутрішній політичний вектор дитини.

Одного разу син завередував, відмовляючись іти на урок англійської мови.

- А навіщо мені англійська? - вередував син.

- Щоб стати вільнішим і щоб усі тебе розуміли, - пояснила я, розповідаючи, що його дядько знає мову і може їздити по всьому світу і скрізь він - як вдома.

- Мамо, то Госія велика кгаїна? - запитав мене недавно син, наминаючи абрикоси.

Я подумала, як би відповісти простіше і яскравіше.

 - Велика, - сказала я.

- Та добре, я пожартував, нікому не треба в Чечню, - почула у відповідь, і не повірила своїм вухам.

Не знаю, що вплинуло на геополітичний вибір моєї дитини в такому ніжному віці. Мої розмови по скайпу з братом, коли той ділився тим, що «для Росії демократія - це якесь дисфункціональне утворення», або мої розмови про те, що батьківщина, як і мама, буває тільки одна, і нечесно жити в країні, яку не любиш. А можливо, все-таки історія його сім`ї, яка краще за будь-якого політика здатна зробити з дитини переконаного «антисовєтчика».

І, до речі, посмутнілому батьку я пообіцяла маленьку втіху - як великодушна переможниця. Сказала, що на день народження Івана (сина), якщо Бог дасть, повезу дитину до Пітера. Де його Батьківщина, він тепер не переплутає, а Пушкіна ми з ним любимо. Головне, в нашій справі не змішувати політику і все інше.

Маша Міщенко

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-321876.html



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...