App Store Google Play
Антон МОРОЗ

Байдужість

5 Лютого 06:35

Новітня історія показала нам, що війна може бути не лише "гарячою", а і "холодною", гібридною, інформаційною тощо.

Найстрашнішою силою у будь-якій війні завжди виступає третя сторона - сторона байдужих. Посіяти зерна байдужості в лавах супротивника - означає перемогти його. Не дивно, що велика кількість славетних сторінок української історії втрачено саме через байдужість. 

Початок ХХ ст., Європа наклала на себе руки і подарувала десяткам народів можливість побудувати свої національні держави. Така можливість випала і українцям. Але вже за два роки наша Перша держава була стерта з лиця світової мапи. У великій мірі це сталося через те, що наш народ пав під тиском зневіри і байдужості. Яскравий тому приклад - оборона Києва на початку 1918 року. Український народ і українська армія була настільки деморалізована і зневірена, що керівництво держави було вимушено зупиняти декількатисячну більшовицьку армію купкою студентів.

Саме через байдужість народу впала перша УНР, саме через зневіру впала Українська Держава Скоропадського, саме через відсутність віри в український шлях наш народ і загнав себе у тюрму на 70 років.

Відбувши строк покарання, українці звільнилися теж завдяки зневірі і байдужості - світлого майбутнього в СРСР так і не настало. Але, зі звільненням наш народ так і не зміг побороти свій найголовніший недолік. Саме байдужість привела до влади старих номенклатурщиків, саме байдужість породила диктатуру олігархії, саме байдужість і зневіра привела до влади колаборантів.

Винятком став лише 2014 рік. Українці змогли на мить побороти себе і позбутися байдужості, відбулася Революція Гідності. Підйом самосвідомості змусив країну змінити вектор руху, сформував ті перші добровольчі батальйони, які встали на захист Держави, зародив справжн новітнє українське суспільство.

Але вже за декілька місяців зневіра і байдужість стали поступово перемагати - поразки на фронті та економічна криза, підживлені ворожою пропагандою і деструктивом всередині країни зробили свою справу.

Це страшно, але кількість тих, хто "втомився від війни", не вірить в Україну, не бачить тут майбутнього, опускає руки та їде на заробітки, не витримуючи соціально-економічного напруження, з кожним днем зростає.

Як показала нам історія, відсутність оптимізму - це шлях до самогубства нації.

Якщо українці й надалі будуть масово впадати в гріх байдужості та зневіри, то обов'язково прийде час, коли їх вже не врятує купка патріотично налаштованих та готових до самопожертви останніх Громадян України.



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Все одно всі залишаються при своїй думці чи інтересі, але ж...Ірак, Югославія і її правонаступники, Сьерра-Леона і Ліван, Афганістан і Ліберія, і т.д.Українські військові увесь час незалежності прийма...
Анастасія ГОРЯЧА

І знову про мову

Неможливо не помітити значні зміни у поширенні української мови хоча б у Дніпрі. У місті, де більшість людей звикла говорити російською. Хоча й назвати російською мову дніпрян досить важко, це скоріш...
Колись я вимкну телефон, відкладу всі справи і напишу велику розлогу статтю про два Дніпра...Коментарі під деякими новинами Дніпрограду наполегливо повертають до дійсності: саме це місто менше 10 рокі...
Ігор КУЛІКОВСЬКИЙ

Про естетичність топономіки

Все одно якось бентежить напрямок думок у деяких коментаторів: мати і сприймати у Дніпрі вулиці Робесп'єра і Гарібальді, Одоєвського і Менделєєва (не плутати з Менделом Шнеєрсоном), Марата і Вагн...