App Store Google Play
Юрій Фоменко

На узбіччі

22.10.2017 13:53

Огріньський півострів. Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто, інші виривались з нього.  Повітряні вихори за ними підіймали опалий лист з землі назустріч падаючему з дерев. Над шляхом - танок осені. Серед цього дійства, в очікувані товариша,  стояв біля автівки на узбіччі.   

      Напроти мене, по ту сторону шляху, сидів в колясці інвалід. Бачив його і раніше рухаючись цим шляхом, тут поряд пансіонат для таких людей. Тільки раніш проносився мимо нього, всього пару раз зупинившись для того, щоб дати “копійчину” і нестись далі у вихор життя міста. Сьогодні у мене був деякий час і я його розглядав.

      Як важливо інколи зупинитись, щоб розгледіти, подумати, глянути на себе зі сторони. Вихор міста призводить до величезної кількості зайвих рухів, непотрібних думок. Місто- це той майданчик, де в однім танку  несамовитого темпу кружляють розум, праця, дурість, омана, лінь, хитрість, совість, бездушність, любов, ненависть … І кожне з них з посмішкою намагається виштовхнути інше за межі танцювального майданчика.

     Я тікав з міста. Тікав, щоб не бачити той танок. Зупинився на десяток хвилин, щоб передати товаришу папери і все.  Все, далі на пару днів тиша, хутір, берег Дніпра з своїми кручами в дубах і кленах, спокій думкам. Але це буде за годину, а в ці хвилини я дивився на людину в інвалідному візку по ту сторону шляху.

     Це був чоловік приблизно мого віку. Він жадібним поглядом зустрічав і проводжав автівки, які виринали на шляху з-за дерев і неслись в місто. В місто, де в несамовитому темпі танка кружляють – розум, ідиотизм, праця, дурість, омана, лінь, хитрість, совість, бездушність, любов, ненависть …  В місто, з котрого  намагаюсь навіть за малої можливості втекти.  Мавши Божу милість повернутись з фронту живим і неушкодженим, тікаю . А цей чоловік в інвалідному візку поринув би в те шалене життя не задумуючись.

  • - Доброго дня, дякую що дочекався. - якось неочікувано підійшов товариш. Навіть не побачив як він зупинив на обочині свою автівку.
  • - Вітання.
  • - А ти що, як наче в паралельному світі?
  • - Дивлюсь на того пана в інвалідному візку.
  • - Хвилинку, я йому коштів віднесу, завтра свято.
  • - Неси, лишніми вони йому не будуть. Але мріє він зовсім про інше. Про те, чого ми з тобою все більше жахаємось.

    Товариш глянув на мене, я дивися на людину по ту сторону дороги, людина проводжала поглядом автівки, що їхали в місто. Огріньський півострів. Осінь. Шлях. Життя.



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Все одно всі залишаються при своїй думці чи інтересі, але ж...Ірак, Югославія і її правонаступники, Сьерра-Леона і Ліван, Афганістан і Ліберія, і т.д.Українські військові увесь час незалежності прийма...
Анастасія ГОРЯЧА

І знову про мову

Неможливо не помітити значні зміни у поширенні української мови хоча б у Дніпрі. У місті, де більшість людей звикла говорити російською. Хоча й назвати російською мову дніпрян досить важко, це скоріш...
Колись я вимкну телефон, відкладу всі справи і напишу велику розлогу статтю про два Дніпра...Коментарі під деякими новинами Дніпрограду наполегливо повертають до дійсності: саме це місто менше 10 рокі...
Ігор КУЛІКОВСЬКИЙ

Про естетичність топономіки

Все одно якось бентежить напрямок думок у деяких коментаторів: мати і сприймати у Дніпрі вулиці Робесп'єра і Гарібальді, Одоєвського і Менделєєва (не плутати з Менделом Шнеєрсоном), Марата і Вагн...