App Store Google Play
Максим Мірошниченко

Зневага

24 Вересня 15:10

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправді річ, - постійний безкоштовний проїзд з дому до роботи + по усій центральній частині міста...ну якщо не треба поспішати. Інколи аж соромно діставати

І от дістаю УБД кондуктору. І тут чую збоку "І за што ти там воевал...". Чесно кажучи, я чомусь аж закляк з несподіванки - тон звучав так, що це не було питанням, просто напроти сидів чувак років сорока з початою пляшкою пива. Видно, що з якимось потріпаним життям. Він дивився прямо мені в очі з доволі вираженою зневагою та злістю. Там був ще хміль, проте я чітко бачив, що він зараз говорить усе свідомо і він готовий до багатьох варіантів розвитку розмови...

Я вийшов на наступній зупинці - вона, на щастя, була зовсім поруч. Копався у собі. Згадував...Я дивився прямо у очі тому мужичку і за кілька секунд перебрав усі наявні бажання. Спочатку на широкий розгляд навіть у моїй внутрішній погоджувальній комісії був заветований варіант

1) Якось пояснити йому за що...
- чувак сказав зовсім не тим тоном, з яким питають, а я не горів бажанням впусте пояснювати щось...
- і як пояснити це швидко? Явно пахло перспективою абсолютно непотрібного мені розвитку гіпотетичної полеміки

2) кинути у відповідь якусь словесну конструкцію, що містила би у собі недвозначний меседж що мене не треба чіпати. Теж не "алльо":
- ясно було видно, що на нього він не може подіяти. Він ЧЕКАВ від мене якоїсь конкретики.
- теж пахло перспективою якоїсь полеміки з тим звіроящером

І я з великим внутрішнім задоволенням уже бачив як я
3) встаю і без усіляких прилюдій тупо фігачу його ногою. Відповідна стійка, замах і удар уже народилися у голові самі собою. А це, між іншим, явне свідчення справжньості та природності цього бажання.

Але в останній момент я побачив під'їзд до знайомої зупинки і вирішив вийти. Я в останній момент вирішив, що не варто втрачати контроль над собою. Я йшов, дістав сигарету (хоча поступово кидаю палити) і не розумів чому я ледь не втратив контроль. Адже я дійсно хотів засвітити тому чуваку і місити його далі, бо одного удару не вистачило би. І це я зовсім не брав до уваги, що він міг би відповісти...

У мене це ж зовсім не перший випадок і я якось не реагував. Раніше як було, - ну бовкнув щось якийсь муділа і шо? Мене він не цікавив, - оскільки я бачив його вперше і востаннє. Це не мій сусід, не родич, - тобто у нього не було жодної можливості ділити зі мною тривалий час якийсь спільний простір, тому зацікавити, не кажучи про те, щоб вивести мене з рівноваги такі персонажі взагалі не можуть. Але чому зараз щось не так? І справа не у ньому...і тут я зрозумів...

Зневага. Я хотів просто тупо втоптати того чувака в підлогу вагону, у крісла лише через зневагу. Через зневагу то тих, хто не знає що то таке і тих, хто не розуміє. Тому що, коли я дивився йому просто в очі, і подумки відвідував йому з ноги, навколо мене літали усі ці слова та коментарі "я считаю, что там не место..." (чого? ти, сука, хто в біса такий, щоб там щось счітать? ти взагалі знаєш про що говориш?), "о, а скажитє, Макс, что-то там о сваєм армєйском опитє гаваріл, да? угадал? О, так он єво пастаянна к мєсту і нє к мєсту вспамінаєт. Может, у нєво травма какая-то?" (ооооо, чувак, ти - явно не той, хто змусив би мене прислухатися до твоїх порад, про "проблеми"), "Ех, Макс, хвастаєшся ти..." (ясно...вперше спробував заговорити і, відчуваю, що востаннє. Ніби я, сука, павлін якийсь малолітній"), "Маі расслєдаванія будут направлєни на тяжолую і замалчиваємую тему: нарушениє агня нашей армиєй и разрушенія домой гражданских ліц" (ох ти ж, мать твою, Бодя...хотів би я побачити як на тебе дивився б наш пацан з окопу, якби ти втірав йому цю дічь і коли по позиціям лупашить їх беха, що ховається за будинками), "в Пєскі? А гдє ета? Што там?" (о, чорт, уже не один рік цей населенний пункт у новинах показують, чорт, де ти живеш?!), "ти какой-та стрьомний" (ясен чорт, я тобі казав, що не хочу нічого бачити, я, сука, зараз не можу згадати де ця грьобана вулиця, у місті де я жив 10 років і ходив цією нею ледь не щодня. Я ж тобі казав, що не треба мене в люди...)

Я б місив те тіло за все оце. Оце, що сказане не ним, а іншими людьми. Яких я знаю, від яких я чув це все особисто. І від яких я, бувало, не готовий був це чути. Тому, що гадав, що вони ніколи не скажуть подібного. А інколи, виявлялося, мені про це казали просто в очі. Виявляється, в мені живе стільки зневаги, що я й сам не знав увесь її масштаб. А пройшло 3 роки. От виявляється, так це і є...роками не звертаєш уваги на ці викрики. Не тому, що так вирішив...не звертати уваги, а тому, що просто це тебе не чіпляє, пролітає мимо. А потім в якись день ти готовий фігачити банального чувака напідпитку у трамваї. Раніше я про себе такого не знав



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...