App Store Google Play
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

07.11.2016 14:12
Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонального пекла. Пекло було не там. Там я була щаслива. Поряд з рідними духом людьми. Пекло почалось тут.
 
Місяць перший. "Якщо ти звільнишся - обіцяю, що у Дніпрі ти роботу не знайдеш!!" Знайшли кого лякати, подумала я і здала посвідчення капрала поліції. Здала. Що ж далі. Далі треба вчитися жити. Перші два-три тижні "жити" були насиченими. З ліжка встаєш тільки щоб викинути сміття, чи сходити в магаз за цигарками. Сама - оголений нерв. Шматок м'яса. І єдина думка - "Господи, я жива. Я ж коли приймала рішення це у 2014, я ж і не мала надії. Я ж усе розуміла. А тут жива. А вони. Скільки їх вже немає"... і дивишся у вікно. А потім ні з того ні з сього починаєш ревіти і кричати. Посеред квартири. Про що ти можеш говорити? З ким?
 
"Мовчіть, благаю вас, мовчіть. Не обтяжуйте мене своїми розмовами". Мамо, не сприймай моє звільнення як полегшення. Для мене це звільнення зараз - прокляття. І скільки ще каміння полетить в обличчя та бруду - ти ще не знаєш. Ти ще не знаєш, дівчинко, що завтра-післязавтра одна половина буде розповідати, що ти - штабна хвойда, а інша - що ти поїхала трахатися в окопах і шукати собі чоловіка. Які ж ви усі дурні та жорстокі у своїй дурості. Зачиняєш двері. Пишеш книгу. Близька людина в цей час встромиляє тобі між ребер ніж і прокручує його.
 
Місяць другий. Роботи немає. Електрику відрізали за несплату. Преміальну частину не виплатили вже третій місяць. Пофігу, що мені не виплатили. Там хлопці в Аадіівці голодні блін. 45 кг живої ваги. Руки тремтять як у алкоголіка. Волосся випадає пасмо за пасмом. Красуня. "Василиса, нужно приехать в военную прокуратуру и дать показания. Да, "Донбасс". Спасибо. Ждём" Пакуєш валізу.
 
Київ. Вокзал. Зустрічають друзі і ще одна чудова людина. Яка за місяць розмов і чаєпиття витягає тебе з емоційного анабіозу. За три тижні допитів ти розумієш - повертатися немає причин. Перевозиш речі. Влаштовуєшся на роботу. Працюєш. Знову пишеш. Вже розмовляєш. Вже з'являється адекватність. І в багатьох хочеться попросити вибачення. Але ти все ще "чужая на этом празднике жизни".
 
Телефонують з "93- ї". Запрошують прес-офіцером. Згадуєш, що форма випрана. І ось він шанс на повернення. Але відмовляєш. Мама не зрозуміє. Еге ж, нарешті дійшло розуміння, що треба думати і про інших. Коли у 2014 сиділа в Лисичанську, чи Попасній про маму не думала. Що вона сивіла і жила на цигарках та корвалолі - не думала. Знову хочеться просити вибачення.
 
Місяць третій, четвертий, п'ятий. Вдягаєш височенні підбори і нову сукню, фарбуєш у рудий вже обрізане волосся і йдеш у ботанічний сад милуватися магноліями. На хроніки АТО майже не реагуєш. Допомагаєш своїм. Чим можеш. Вакуум всередині заповнюється. Вже не тягне. Нікуди. Навіть у форму. Нікому нічого не хочеться пояснювати. Нічого не згадувати. Тільки зі своїми. За пивом поржати про те, що було. Але не згадувати гірке.
 
Місяць шостий. Я повертаюся додому. Я щаслива. Я хочу дихати. Мені є куди повертатися. І є ті, хто на мене чекає. До зустрічі, Києве мій. Курс терапії закінчено. Тепер я починаю жити.
 
І не коментуйте цей текст фразами "де ж вона воювала?" І "скільки москалів вбила". Жодного. Я була прес-офіцером. Я вкладала сенс у слова і писала майбутню історію, яку колись побачать наші діти. Я була свідком і фіксатором. І я не руйнувала. Я будувала.
 
На підтримку "13 project" моєї подруги Даринки Рудик.


Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Що Ви знаєте про Лі Кван Ю?

Нещодавно зустрів одного активного блоггера. У 2013-му році він, свята душа, "топив" за Майдан. У 2014-му році "топив" за АТО, добробати, потім ЗСУ. Постійно шось там пише про "зраду", "перемогу", ана...
В принципі реальне відношення до військових і реальне побратимство серед них у Дніпрі ми бачимо на прикладі стрілянини на Гагаріна. Купа орангутанів з бойовими автоматами вбила двох військових. У тих...
Усього півроку існує Царичанська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 23 села району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає,...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...