App Store Google Play
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Як писати книжки про війну

18.10.2016 20:03

За декілька днів відбудеться у Запоріжжі відбудеться «Книжкова толока», яка окрім презентацій книжок, передбачає ще ряд заходів, серед яких, зокрема, дискусія на тему «Як писати книжки про війну?»

Не знаю, про що говорити у ході дискусії, але спробую відповісти на це питання невеликим постом. Як писати книги про війну? Так само, як і інші книги. 50% роботи при цьому – сісти за клавіатуру і створити документ у Word. Як казав Оноре Де Бальзак, щоб досягти мети, треба в першу чергу до неї йти. Та якщо ж вже казати про військову прозу, то в першу чергу варто зазначити, що існує певне розмежування книжок про війну. На нього впливає саме характеристика автора. Цивільні автори, які потрапили у світ літератури вже давно, але пишуть про війну з чужих слів – знають як писати саме книжки, але не завжди знають, як писати про війну.

Військові автори – люди, які можливо до війни і не мали відношення до літератури, та не володіли мистецтвом пера та слова, по поверненню з війни вимушено стали письменниками. Адже побачене, почуте, пройдене і відчуте було настільки складним для самостійного аналізу, а пост-травматичний стрес був настільки сильним, що хотілося передати емоції та свою пам'ять про війну паперу. Щоб нагадати товаришам, пояснити близьким і просто поділитися зі сторонніми.

Томи твори виходять кардинально різними.

Військові, які читають деякі популярні нині книжки про АТО, як правило не у захваті від них. Адже для себе відчувають певний фальш і певну награність у тексті. Одночасно з цим, для цивільних читачів ці твори дають розуміння того, що відбувається на Сході і це все написано зрозумілою для них мовою та не потребує «перекладача».

Так визнані рейтингами топ-10 книг про війну – написані цивільними авторами, частина з яких провела у зоні бойових дій від двох днів до двох місяців, а деякі – не були взагалі. Зокрема це «Аеропорт» Сергія Лойко, «Іловайськ» Євгена Положія, Тарас Березовець. Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридної війни» та інші помітні видання.

Трохи інша історія вийшла з однією з найочікуваніших книжок про війну – «Добробатами». Оскільки книга виходила у співавторстві, колектив підібрався досить різношерстний, але цікавий. Там були і воєнкор, і військовий психолог, і учасниця бойових дій, і цивільні автори. І я вдячна за можливість співпраці з речником МВС - Артемом Шевченко, психологом Олегом Покальчуком, молодою авторкою Веронікою Мироновою.

Що ж стосується суто військових авторів, приміром у видавництва «Фоліо» у серії військових щоденників, виходило чимало книжок від авторів-учасників бойових дій, зокрема Романа Зіненка «Іловайський щоденник», Олександра Мамалуя «Військовий щоденник», «Саур Могила. Військові щоденники» Андрія Пальваля та Максима Музики, моя «Любов на лінії вогню» та інших.

Це й не дивно. Адже досвід Першої та Другої Світової війни показує, що часто повертаючись із зони бойових дій, ветерани сідають за перо.

Так сталося зокрема з Ремарком, чи Антуаном Сент Екзюпері. Чи приміром з Юлією Друніною, яка по поверненню з війни стала відомою авторкою спочатку військової поезії та прози, а потім почала писати і на загальну тематику.

Тож якщо ви пишете про війну як сторонній спостерігач, не будучи учасником подій – можу порадити певні технічні деталі, на які варто звернути увагу:

  1. Визначитися з темою та планом;
  2. Краще попередньо добре вивчити історію бойових дій на сході та карту, щоб орієнтуватися у ситуації;
  3. Знайти підрозділи, які несли там службу у той відрізок часу, який вас цікавить, а далі – запрошувати на інтерв’ю, спілкуватися, задавати питання;
  4. Коли ви опрацюєте інтерв’ю і щось здаватиметься вам не зрозумілим – зустрічайтеся знову, перепитуйте. І головне – ви мусите відправити текст людині з якою спілкувалися на погодження, чи ознайомлення. Адже ви могли невірно витлумачити те, чи інше твердження і це сплутає вам усі карти та подальший сценарій;
  5. Не забувайте уточнювати назви населених пунктів і назви видів озброєння, якщо справді пишете про такі. Розшифровуйте абревіатури. Якщо навіть ви знаєте, що таке СПГ – ваш читач цього не знає;
  6. Пам’ятайте, що література про війну – це не завжди документалістика. Іноді це художня література. Тоді – відкрийте своє серце і свої емоції. Відкрийте вуха. Слухайте. Записуйте. І відчувайте.


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...