App Store Google Play
Надія Трач

На лінії вогню - 3

12.08.2016 09:53

НА ЛІНІЇ ВОГНЮ

(продовження – частина третя)

 

3 березня 2016 року, Київ

«На лінії вогню я…»

– Вже їду. – Перебиває музику Васин голос.

– Добре, то в «Двох гусях» о сьомій?

– Так. – каже Вася.

Поїзд метро різкою лінією перетинає вечірні вогні міста. Швидко вода плине в Дніпрі. З фейсбуку вже знаю, що Вася таки покинула поліцію і активно шукає видавців для своєї книжки. До Києва приїхала у справах.

Захекана забігаю в «Два гуся» на Хрещатику:

– Вибач, що запізнилася трохи. Привіт!

– Привіт! – каже Вася. – Розказуй, що тут у тебе хорошого за цей час відбулося.

У легкому світлі вечірньої кав'ярні мерехтять її глибокі карі очі, золотисто-біла трикотажна сукня, вдало підібрані прикраси і біле вино у тонкому келиху.

– Це правда, що Дніпропетровськ уже Дніпро?

– Та ні, – каже Вася. – А от Карла-Марла уже проспект імені Яворницького.

– Класна в тебе татуха, – зауважую невеликий тризуб на лівій руці трохи вище від зап'ястя.

– У мене їх кілька, – вихваляється Вася. Злегка закочує правий рукав. – Це фенікс. Коли йшла в добрбат, знала, що можу бути зруйнована. Це символ того, що маю відновитися. А ти собі якусь не хочеш зробити?

– Не знаю… Так що, як у тебе справи, які новини?

– Ну, все нормально. З поліції пішла, бо офіційно так і не оформили. Влаштувалася на сайті, веду дніпропетровську кримінальну хроніку. Сконтактувала з видавцем, обіцяв підготувати контракт. Так що за місяць-півтора книжка вже вийде, сподіваюся. Але все одно я ще дуже втомлена. Повернулася до мирного життя ще на початку грудня. А таке враження, що досі не можу виспатися.

– Читала твоє оповідання, за лінком, який ти постила у фейсбуці. Сильно. Як філолог тобі кажу. Телеграфний стиль. Короткі речення. Емоційно. А про що мрієш? – питаю.

Блискітки в очах тьмяніють. Бризкають сльози:

– Про мир. – Ковтаючи сльози, відповідає Вася. – У мене перед очима хлопці – такі прекрасні, безстрашні… Але вони вже не можуть мріяти… Про мир, щоб віддані життя були немарними. І щоб винуваті за кожну смерть горіли в пеклі. Тільки як примирити людей? Це вже ненависть, замішана на крові.

Змовкаю. Картаю себе за необережне питання:

– Вибач. А про що ще мрієш?

– Мрію про дім. Житло в мене є. Але дім це не тільки стіни. Це люди. Родина. Друзі. Все це в мене є. Але фрагментарно. А я хочу, щоб було цілісно.

Нашу розмову постійно перебивають дзвінки з Дніпропетровська. Потрібна медійна допомога, телефонують волонтери. Вася швидко надає необхідну інформацію.

Вася – дівчина-магніт. І ось ми вже сидимо в іншому затишному місці в компанії її бойових товаришів.

Спершу я мало вловлюю з розмов, пересипаних чорним гумором і військовим жаргоном.

– Завтра наші їдуть на нульовку. – Кажуть хлопці.

– Нульовка – це лінія зіткнення, – підказує Вася, перехоплюючи мій розгублений погляд.

– Вибачте, тут за мною псих приїхав, я вийду, з ним переговорю, – каже один із товаришів.

– Псих – це позивний такий, – пояснює Вася, перехоплюючи мій перелякано-здивований погляд.

– Вася, Рижий, Баста, Псих – тільки я тут без позивного, – сумно і трохи винувато зітхаю я.

– Воно тобі не треба, – каже Вася. – Тільки не треба нас жаліти. Ми розуміли, на що йшли... Хлопці, ви хоч розумієте, що сидите зараз у компанії сучасних українських письменниць?

Хлопці трохи ніяковіють.

– У мене завтра ефір на Громадському радіо о сьомій тридцять, буду говорити про свою майбутню книжку, – хвалиться Вася.

– Сьома тридцять. Нічого собі. Це так рано, – кажу я.

Вася задумується. Добуває вогонь із запальнички з написом ПТН-ПНХ. Викурює тонку сигарету. Набирає номер на айфоні. Просить перенести її завтрашній ефір:

– Як це у вас нема іншої людини на ранковий ефір?! У вас вона є, – впевнено говорить Вася. – Сучасна українська письменниця, теж пише цікаві історії різні, – зиркає на мене, перехоплюючи мій перелякано-здивований і трохи злий погляд. Простягає айфон. – Безкоштовно тебе піарю.

Трохи запинаючись, відповідаю на питання журналіста про свої творчі здобутки і плани.

– Нам це цікаво, – чую у слухавці. – Чекаємо вас завтра о сьомій тридцять.

– А я буду в ефірі в суботу ввечері, – задоволено усміхається Вася.

За жартами і розмовами час спливає непомітно.

– Мушу бігти, – прощаюсь із компанією. – Уже пізно. Плюс треба виспатися. Бо завтра в мене ну дуже ранковий ефір. – Кидаю все ще трохи злий погляд на Васю.

– Ну я ж сподіваюся, ми будемо й надалі спілкуватися. Не тільки заради написання історії, – по-змовницьки посміхається дівчина.

– Звичайно, – всміхаюся у відповідь я. – А історія… історія вже фактично написана.

Обіймаємося на прощання. Лінії міських вогнів пронизують ніч.

 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Юрій Фоменко

Пересічень

При впадінні в Дніпро Самара своїми рукавами межує острів. Острів невеличких чистих озер, котрі живляться  джерелами з під скель. Колись коло того острова води Дніпра набирали швидкість і пірнали...
Дмитро Томчук

Так діло не піде

Три года я занимаюсть инфестфондом, финансирующим высокотехнологичные стартапы. Ровно столько же я наблюдаю эту сферу и населяющих ее людей. Мы проводили конкурсы, ездили на конференции, участвовали в...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Про блокаду і деградацію

В перший рік війни ми прагнули визволити свою землю і своїх людей. У другий рік війни - свою землю. На третій рік влаштували блокаду.  Влаштували блокаду переважно ті, хто сидить вдома, а їх роди...
Дніпро. Сьогодні намагався придбати газету "День".1. Центральна крамниця поштампа- Сьогоднішній номер буде в понеділок- Я залишу кошти, а в понеділок заберу 3 примірника...- Всього п'ять примірників і...
Прочитавши новину про отримання громадянства України колишнім депутатом Держдуми Росії від Компартії Денисом Вороненковим, починаєш краще розуміти логіку влади у питаннях надання та позбавлення громад...
Держава не у повній мірі виконує свої обов'язки перед бійцями на передовій.Влада користується тим, що українських захисників майже три роки поспіль на призволяще і в спеку, і в морози не покидають вол...