App Store Google Play
Юрій Фоменко

Майже за Карпенком-Карим

17.03.2016 11:52

Якось до війни пішла мода на дворянські родоводи. Та так пішла, що народ масово копошився в архівах, а в кого була копійчина, то наймав фахівців. І так той рух розвинувся, що аж занадто. Не те що в містах, а навіть в селах почали масово з’являтись нащадки вельможних родів. Ціна отримання паперу, засвідчуючого дворянське походження, залежала від вашого особистого вигляду і прізвища. Найдорожчі розцінки для особистостей, пращури яких носили імена Макогон, Лантух, Загубигорілка і так далі. Середньої тяжкості по фінансам прізвища з закінченням на  - енко. Ну а з закінченням прізвищя на  -ський , - ов, -еа, пільговий тариф.          

У мене частина знайомих помішалась зовсім на дворянстві. Дехто замовляв собі родоводи, дехто вивчав і другим допомагав знайти благородних предків. Я і сам вже отримав декілька пропозицій за певну суму заглянути, чи бува хто з пращурів не брав участь у інтригах при якомусь дворі. Паралельно надходили  пропозиції стати пріором чи командором в лицарських орденах, а коли пошукати коштів, то і вище титулом.    

Наслухавшись про захмарну освідченість і високий ступінь культури дворянства, закралась підозра і інтерес. Оскільки в мене сільська логіка, то і методи вивчення відповідні. Після недовгих роздумів пішов я в одну із найстаріших лікарень. Добрі люди допомогли переглянути книгу прийомного покоя 1914 року. Різні верстви населення записувались у різних розділах. Порівняння чим хворіли селяни і міщани з дворянами було не на користь дворян. Прошу вибачення, але алкоголізм, наркоманія і непристойні хвороби в дворян були системні. Революція 1917 року просилася прямо зі сторінок книги прийомного покоя за 1914 рік.      

Якось по завершенні засідання історичного клубу при одному з музеїв зачепили тему дворянства. Виникли дискусії, народ втягувався в них. А я занурився в спогади про предків з самим дворянським прізвищем в моєму роду. До того часу, як прийшли росіяни в верхів’я Інгульця, там мешкали мої пращури по маминій лінії. Частину місцевого люду пішли на південь, а в їх хати і на їх землю привела цариця тисяч п’ять переселенців з Бессарабських степів і Балкан. Одним словом, “гібридну війну” влаштувала Росія. Два-три десятиліття нічної майнової війни було забезпечено, аж поки не перемішались в сім’ях. Чубилися  місцеві з пришлими за хати і наділи виселеної рідні. Серед тих, хто пішов південніше в степи, були і мої родичі по мамі. Пішли вони від Чорного лісу  на південь нинішньої Інгульської області і заснували там село Маржанівку, на честь тої Маржанівки, з якої прийшли. Не вдалось втекти від Росії з її гібридною війною того часу, прийшлось змиритись. Так і жили, поки степова пожежа в кінці 1800-х років не спалила частину села. Люд, що розселився в селах навколо Маржанівки, записували як Маржановських, а де писар був лінивий- то Маржан. Отак з’явилось це прізвище в людей з українського села.           

Повернувшись від спогадів до дискусії, оглянув усіх за великим столом. Серед доказів і заперечень з питань, хто кому який родич і в якому поколінні, сидів мій добрий знайомий Яків. Він, вочевидь, теж повернувся зі спогадів.  Його походження з невеликого єврейського ремісничого містечка було незаперечне і виправити його неможливо було ніякими коштами в бік дворянства. Задумливих за дискусійним столом нас явно була меншість.             Повернула мене в дискусію репліка одного з модераторів - Юрію Миколайовичу , ну з вашим прізвищем по мамі Маржановський то безперечно вам відомі коріння вашого благородного походження. 

- Я з погорільців, край села згорів, по назві села дали і прізвища переселенцям в округу. Це єдине походження цього  прізвища в цих краях. Є ще в людей Середньої Азії таке, але воно там виникло на  іншій основі.        

Чомусь мені здалось, що в очах модератора читалось, ніби вже декілька дворян з прізвищем Маржановський існують. В душі посміхнувся. Уявив себе лицарем з дворянським походженням. Уявив титули на кшталт, пріор Верблюжки, командор Аджамки, посол ордену в Новій Празі. Ні, не повезло мені з дворянством.         

Коли покидав засідання історичного клубу, в думках були слова Мартина Борулі  “…згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!.”



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Що Ви знаєте про Лі Кван Ю?

Нещодавно зустрів одного активного блоггера. У 2013-му році він, свята душа, "топив" за Майдан. У 2014-му році "топив" за АТО, добробати, потім ЗСУ. Постійно шось там пише про "зраду", "перемогу", ана...
В принципі реальне відношення до військових і реальне побратимство серед них у Дніпрі ми бачимо на прикладі стрілянини на Гагаріна. Купа орангутанів з бойовими автоматами вбила двох військових. У тих...
Усього півроку існує Царичанська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 23 села району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає,...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...