App Store Google Play
Майя Карлаш

Поствоєнний синдром.

12.03.2015 14:45

Про гостру проблематику поствоєнного синдрому і що очікує нас, якщо нічого не робити в цьому напрямку вже починають говорити все голосніше і голосніше. 

Голосні заяви держави з цього приводу, на жаль поки що залишаються лише заявами, на кшталт - «1000 грн на день зарплатні військовим, що знаходяться в зоні АТО» і інших цяцянок-обіцянок.

Розуміє всю сутність цього явища, глибину проблеми і самотужки намагається хоч якимось чином допомогти в подоланні цього – ціла армія добровольців-волонтерів-психологів. І фахівців і аматорів. Але це не лише крапля в морі, а й народження нових проблем, бо безсистемна та недостатньо фахова робота в цьому напрямку може не тільки не принести користі, й поглибити проблему.

Цитата –
«У осіб, що приймають тривалу участь у бойових діях, «закріплюється пам'ятний слід нових поведінкових навичок і стереотипів, що мають першорядне значення для виживання і виконання поставлених завдань». 

Адаптація до бойових умов закріплює в характері деяких воїнів підвищену вразливість, недовірливість, відгородженість, розчарування і страх перед майбутнім, порушення соціальної комунікації, схильність до агресивної, саморуйнівної поведінки та зловживанню наркомісткими речовинами. Крім цього, в учасників бойових дій, нерідко, відзначається посилення тривожності, пригніченості, почуття провини, підвищеної чутливості до несправедливості, «застрявання» на негативних переживаннях та ін.»

І просто суха статистика – 
«За даними на листопад 1989, 3700 ветеранів Афганської війни перебували у в'язницях; кількість розлучень і гострих сімейних конфліктів складало в сім'ях "афганців" 75%; більше двох третин ветеранів не були задоволені роботою і часто міняли її через виникаючі конфлікти; 90% студентів- "афганців" мали академічну заборгованість або погану успішність; 60% страждали від алкоголізму та наркоманії; спостерігалися випадки самогубств або спроб до них; близько 50% (а за деякими відомостями, до 70%) готові були в будь-який момент повернутися в Афганістан.» Про бандформування, костяк яких часто складали саме «афганці» в буремні 90-і ми теж можемо згадати.

Нас очікує хвиля демобілізації, що заявлена з 18 березня по 1 травня 2015 року. Додому мають повернутись біля 50 000 військових. Це перша хвиля… А тепер поверніться до статистики і самі спробуйте оцінити проблему, панове.

Ми вже все частіше зіштовхуємось з нею просто на вулиці,або читаємо про наслідки в онлайн-режимі. 

Що робити? Сподіватись, що «розсмокчеться само» - дуже наївно. Вірити, що держава вирішить її так, як то має бути? Бо подібне навантаження насправді і повинна нести саме держава і може витягнути таку масштабну програму лише вона… Має бути, але сподіватись на то зараз – ще більш наївно і безвідповідально. 

Безвідповідально до наших дітей і батьків, до нас самих – бо це лихо прийде до наших домівок, до наших дворів, в наші міста. 

І головне – безвідповідально до них – наших Воїнів. Більшості солдатів, що повертаються з війни не вдається знайти свого місця в житті. І причини цього в основному не матеріального плану, а саме соціально-психологічного: суспільство свідомо чи несвідомо відштовхує від себе вояків які повернулися в нього "іншими»

Так, панове, це саме вони – ти, хто боронить наші домівки, ти, ким ми захоплюємось, кому дякуємо за самопожертву, - наші кіборги, наші діти, брати, батьки, наші чоловіки. А не просто сухі цифри в статистиці.

Саме ми в вами, в свій час взяли відповідальність і допомагаємо їм будувати нову Українську Армію на руїнах ганебно розкраденої системи, всупереч всьому. Ми вже рік вдягаємо, годуємо і забезпечуємо їх всім необхідним для Перемоги, відстоюємо їх в судах, лікуємо в шпиталях. Ми з вами, не з допомогою державної машини, а частіше за все всупереч їй. Але то окрема історія- не тут і не зараз…

Саме ми з вами, зараз можемо вирішити і цю проблему. У нас є реабілітаційна програма, ліцензована і узгоджена МО, є фахівці, є приміщення, є люди, які докладають всіх можливих і неможливих зусиль, щоб ця програма запрацювала – ефективно і системно. 

Всі фотозвіти про поточний стан робіт на сторінці https://www.facebook.com/bfsich?fref=nf&pnref=story

Але самотужки, без вашої допомоги нам її не витягнути. Як не витягнути нікому. Але зупинитись і робити вигляд, що нас то не стосується, сподіватись, що нас не торкнеться… Ми так не вміємо. І ми віримо в вас, в вашу допомогу. 

Долучайтесь, друзі! 

Зараз навіть просто «чашка кави» на рахунок може суттєво зсунути ситуацію вперед до вирішення цього питання, дати шанс всім нам, шанс нашим бійцям не стати вигнанцями в суспільстві, заради якого вони пройшли крізь пекло.

Карта Приватбанку №5168 7553 3446 8283 отримувач Рева Дмитро.

СIЧ-ДОПОМОГА БФ, ЄДРПОУ / ДРФО 39308238, 
МФО 305299, ПриватБанк 
№ 26003050240694 , валюта грн (Українська гривня), 
№ 26004050009061, валюта EUR (Євро), 
№ 26005050007675, валюта GBP (Англiйський фунт стерлiнгiв), 
№ 26007050013236, валюта USD (Долар США).
При переказі вказувати "благодійна допомога на реабітаційний центр".

Інші думки автора



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...