App Store Google Play
Зоя Красовська

Доколє. Про якість журналістики

24.02.2015 07:53
24 лютого зустрічалася зі студентами-політологами третього курсу Дніпропетровського національного університету. Вони зараз проходять практику і їхній куратор Віктор Пащенко запросив мене розповісти про діяльність ІМІ.

Мій виступ стосувався напрямів діяльності ІМІ загалом: моніторингу порушень прав журналістів, моніторингу джинси в регіональних ЗМІ та навчань і консультацій, які проводить Інститут (навчання «Журналіст і вибори», тренінги з безпеки роботи журналістів у гарячих точках та консультацій медіаюристів і психолога), а також структури організації та ресурсів, які використовує ІМІ для ведення такої діяльності.

А після виступу почалися питання. Відверто, я сподівалася, що питання будуть стосуватися більше організації діяльності громадської організації, впливу, який здійснює така діяльність. Частково, мої очікування справдилися. Наприклад, звучали питання: «Чи закривали ви якісь існуючі ЗМІ?». Звісно, громадська організація не має ні такої мети, ні відповідних повноважень. У студентів не виникло жодних питань про те, чому організація, існує за рахунок грантів міжнародних донорів. Але потужність впливу громадської організації, судячи з питань, вони переоцінюють: навіть якби дуже хотілося, ГО не може «закривати» ЗМІ. Лише консультувати, рекомендувати і давати приклади для наслідування - тобто давати «вудку» тим, хто справді хоче «ловити рибу».

Більшість питань стосувалися якості роботи журналістів. Зокрема, прозвучало питання: «Коли скінчиться ця ганьба?». Йшлося про низьку якість матеріалів: як велика кількість описок і орфографічних помилок у матеріалах, так і невисока інформативність тих сюжетів і публікацій, які виходять на шпальтах та в ефірах дніпропетровських ЗМІ.

З одного боку, навіть відчула полегшення. Це тема, на яку можна говорити вічно. Звісно, я намагалася показати, що описки і елементарні помилки в матеріалах - не найголовніше, а важливе бажання самих журналістів доносити до аудиторії справді корисну та важливу інформацію.

«У нас всі - експерти з того, як грати у футбол та писати новини», - казала моя перша редакторка. Така вже наша особливість: ми критикуємо частіше, ніж схвалюємо, ми даємо поради в тому, у чому не розбираємося, ми радимо як робити те, чим самі не займаємося.

Що я порадила студентам-політологам? Вам не подобається ЗМІ - не читайте його, добийтеся того, щоби його не читали люди, які поділяють вашу думку. Нехай ваше читацьке невдоволення відіб'ється на рейтингах цього видання. Вам подобається газета чи канал - передплачуйте їх, якщо є така можливість - робіть пожертви на розвиток цього ЗМІ, популяризуйте його в будь-який доступний спосіб. Критикуйте редакційну політику відкрито (через блоги чи інші ЗМІ), зверненнями до редакції, в крайньому разі - пікетами перед редакціями тих ЗМІ, які, на вашу думку, ганьблять професію, порушують стандарти, сприяють розпалюванню ворожнечі в суспільстві - тощо.

Вийшли ж на пікет представниці Сестринської сотні у лютому 2014 року перед «34 каналом» з гаслом: «Не можеш не брехати - мовчи». Проводили ж пікети біля обласного та інших телеканалів деякі активісти дніпропетровського Майдану, які вважали, що ці ЗМІ ігнорують їхню позицію. Їх почули. Не всі,але кому треба - почули.

Конкретний журналіст чи автор програми далеко не завжди має прямий зв'язок з аудиторією. Інколи йому навіть глибоко начхати на думку читача - бо у нього є спонсори і персональні «плюшки» за роботу. Допоки глядач/читач відкрито і гучно не скаже про своє невдоволення контентом, цей журналіст чи редактор так і буде перебувати у своєму світі, де аудиторія - щось аморфне і розпорошене.

А доки аудиторія не заявляє про свої права на іншу якість інформації і обурюється на умовних кухнях - чим вона відрізняється від «диванної сотні»?



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Вчора на собі відчув усіемоції які виникають у водія при заносі тролейбуса. Одразу зрозумів, чому на екзаменах і заліках буквально в кожному білеті є питання про дії при заносі. Одразу все згадав і ро...
Підбиваючи підсумки святкування Нового року постає питання, невже тисячі українців ще не знають, що йде війна? Чи вони вирішили, що вона вже закінчилася? Чи це просто недалекість і нерозуміння якої шк...
Ось надумав ділитися зі своїми френдами та читачами інформацією щодо деяких особливостей контактної мережі дніпровського електротранспорту. На перший погляд ця тема здається нудною та нецікавою. Але н...
Є такий розпрекрасний документ. Називається «Загальна декларація прав людини». Прийнятий цей документ Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року і з того часу не редагувався та не випра...