App Store Google Play
Юрій Фоменко

Майдан

31.05.2013 00:56

Вночі на центральній площі нашого міста кудись несподівано зник старий пам'ятник... натомість з'явився новий: невисока, струнка літня жіночка в хустині й ситцевому платтячку стояла на постаменті. Оперлась на сапу, уважно дивлячись на майдан.

Акуратним учнівським почерком викарбуваний на камені текст повідомляв наступне: "Народилась у степу на початку минулого століття, під час жнив... Ростила дітей, обійшла навколо екватора,сапаючи колгоспні рядки... Своєю сапою годувала країну, робила індустріалізацію,будувала міста, запускала космічні кораблі... Пережила все, що трапилось їй на життєвому шляху... На межі століть пішла літнім південним степом у засвіти..."

Сонце, здіймаючись з-за Дніпра, перевіряло, як ідуть справи у світанковому місті. Нічна підміна приємно вразила. Світлою посмішкою воно залило весь майдан,радо вітаючи стару знайому, з котрою майже століття приятелювало в степу. У променях тієї вранішньої посмішки незмінний двірник, не відриваючи погляду від бруківки, замітав залишки вчорашнього дня - прибирав із майдану «культурне нашарування» великого міста: обгортки з цукерок, пусті коробки від цигарок,недопалки, серветки, ... позолочені літери"Л", "Е", "Н"...

Автоматично чоловік підвів очі до постаменту. На блакитному тлі ранкового літнього неба, осяяна золотавим сонячним промінням, із постаменту на нього мружила очі літня жіночка. "Господи, прости! Цариця Небесна зійшла!" -прошепотів двірник, тричі осінивши себе хресним знаменням. "Господи, прости! По-новому житиму!..."- не міг отямитись двірник, поглядаючи скоса на жіночу фігуру, що з'явилася тут ось тільки-но...

Місто оживало. Місто розганялось у традиційному хаотичному русі. Хтось пробігав через майдан. Хтось не зупиняючись, дивувався. Хтось підходив, аби розгледіти й висловити свої враження перехожим щодо нового пам'ятника. Нічну тишу остаточно розвіювали денні буденні звуки. Гуркіт двигунів, сигнали клаксонів, гомін, музика, рекламні ролики із гучномовців торгових центрів...

На іншому боці майдану закрутилась пуста каруселька... Саме у такому метушливому стані місто давно вже звикло жити. З боку торгівельного центру до пам'ятника наближався чоловік. Дійшовши, він довго й уважно вдивлявся, а потім - несподівано стомлено присів на сходах у постаменту. "Як же вона схожа на маму!..." - промайнула думка,- "Руки, статура, погляд такий самий, як у мами...

Скільки ж Ви,мамо, добра на цій землі зробили! Нас із братом у люди вивели, скільки пережили!... Я усі листи Ваші в скриньці донині зберігаю.Коли тяжко, то читаю. Ваші листи - то для мене - найсвятіше Писання! Колись Ви мені писали, а я - не міг тоді зрозуміти..."

Змахнув непомітно скупу чоловічу сльозу, вклонився й пішов важкою ходою проспектом. Двоє фермерів здивовано розглядали пам'ятник. Вони прогулювались майданом,очікуючи аудієнції у державній установі, аж раптом натикнулися на таку несподіванку.Замість звичного монумента вождю - стояв пам'ятник жінці-трудівниці.
•- Петре, ти віриш своїм очам?
•- Ні, Андрію.
•- Схожа на тітку Уляну...
•- Як дві краплі води.
•- А що ж це за зміни сталися в головах жителів міста? Вони ж так активно малювали свої родоводи від дворян...
•- Життя змушує розумнішати. Доходить, що дворяни - то прислуга при дворах князів, і не більше того.
•- Скільки сперечань було, яке "зло" треба увічнити! А так розумно зробили. Ніхто й не чекав...
•- Андрію, а пам'ятаєш, у Тараса Григоровича: "І на оновленій земліВрага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі..."

Двоє фермерів, поступившись місцем фотографу, відійшли, обговорюючи побачене, до держустанови. Екскурсія німецьких підприємців шикувалась для фотографічної картки на фоні пам'ятника. Екскурсовод, не розуміючи,куди дівся старий пам'ятник, професійно розповідала... про новий.

Про трудові подвиги селянки-трудівниці на її життєвому шляху в минулому столітті. В кінці розповіді літня німкеня подякувала за ґрунтовну екскурсію і з гордістю пояснила співвітчизникам: "Дуже схожа на мою бабусю. Батько і мама загинули 1945 року в Берліні. Нас із сестричкою виростила бабуся."

Майдан починав жити повноцінним денним життям. Порожня каруселька крутилась повільно під звуки акордеона, який намагалося заглушити в сусідньому кафе нав'язливе караоке. Майдан закликав: придбати,полетіти, поїхати, відпочити, увірувати,вступити, скуштувати, примкнути, прозріти, прийти, взяти, віддати...

Новина про раптову заміну пам'ятника облетіла все місто. Радіо, телебачення, газети, пересвідчившись у реальності події, наввипередки несли звістку про несподіванку. У вечірній програмі місцевого телеканалу оголосили засідання за круглим столом. Керманичі міста відправляли своїх фахівців для вивчення події й громадської думки з цього приводу.

До пам'ятника підійшло двоє поважних панів. При костюмах, при краватках,один навіть з портфелем. Розглядаючи царицю ланів, завели бесіду:
•- Скільки потрібно коштів для його впорядкування?
•- Так він же новий!
•- Ну,освітлення, фарба... Ну, що, тебе вчити, як пам'ятники до свят готувати?
•- Тисяч двісті можемо освоїти. А може й більше, якщо над благоустроєм навколо пам'ятника попрацюємо. А хто ця жінка на постаменті?
•- Не знаю. Подумай добре, які роботи можна виконати й через кого провести. Свята скоро. Керівництво просить, щоби все було чинно.

Після службовців на майдан підійшов викладач з студентами. Високий,сутулуватий професор в оточенні молоді дивився, не відводячи очей від фігури на постаменті.
•- Григорію Івановичу, бачите? А Ви не вірили.
•- Не вірив. І зараз ще не вірю своїм очам.
•- Ніхто не знає, як це сталось. Ні в пресі, ні на телебаченні не було повідомлень. Що це значить?
•- Мої дорогі студенти, це значить, що місто наше переходить на вищий щабель розвитку. Я не історик, я - математик, а тому спробую пояснити Вам так, як це сам відчуваю. В історії нашої країни є свої герої. Коли на постамент ставлять чужих героїв, котрі принесли горе на нашу землю, то є неправильно. На площах наших міст повинні стояти пам'ятники людям, котрі возвеличили працею свій край, або захистили його... Я вам дуже вдячний, що ви мене привели. Зізнаюсь, думав, шановне панство просто хоче зірвати заняття. Ця жіночка дуже схожа на мою другу маму, Надію Василівну,світла їй пам'ять. Вона у війну втратила чоловіка і двох синів. Зосталась сама.Підібрала мене в 1944 році на станції. Вигляділа...

Студенти мовчали, а старий професор затулив долонею очі. До пам'ятника потягнулися люди. Життя вирувало. Всі покоління дивувалися,сперечались, раділи, не погоджувались. Ліворуч від пам'ятника десятків зо два людей розгорнули гасла: "Вернём городу памятник Екатерины Второй!", "Украина за воссоединение Малороссии с Россией!", "Долой раскольников - Киевский патриархат!". Ними керував батюшка середніх літ, з іконою Миколи Другого в руках. Він вимагав любити царя й просити у нього пробачення. Погрожував страшним судом тим,хто не повернеться до якоїсь імперії. Серед мітингувальників були і мої знайомі- Іван, внук Одарки Ляпченчихи із Веселого, дочка Катерини Кушнірихи зі станції та син самого священника.

Обходячи пам'ятник зусібіч, його розглядали декілька молодиків. Їх російська мова явно відрізнялась від місцевої російської.
•- Іван,ти глянь, які молодці дніпряни. Героїня полів на постаменті.
•- Не соромно і вклонитись.
•- У нас в Ростові звалити цього винищувача селян і комбайнера на його місто поставити.
•- Або машинобудівника. Наші комбайни пшеницю молотили від Владивостока до Бреста.
•- І не тільки.

Надивившись і порадівши, чоловіки почвалали через майдан, туди, де крутилася карусель. Туди, де вирувало життя великого міста. А біля монументу зупинилась крута автівка. З неї вийшов міський голова. Вони подивилися одне одному у вічі. Він - здійнявши обличчя догори, у сонячні промені, а вона - сперши ся на сапу на нього. Голова помовчав. Мовчки вклонився й поїхав.

Не можна крутити пусту карусель, не можна гойдати порожню колиску. Зло станеться. Кажуть, дитина помре чи неслухом стане... А може й ціле покоління не виправдає надії батьків. А кожна мама із батьком мріють про дитину, котра буде розумнішою за них.

Забирало Сонце із собою день. В соборі за майданом ударили у дзвони,скликаючи на вечірню службу парафіян. І люди йшли... але чимало з них завертали на майдан. Просуваючись обабіч проспекту, вони стікалися до жіночки із сапою на постаменті, яку зігрівало останніми променями вечірнє сонце. Хтось згадував свою рідню, хтось молився, хтось тихо співав, а один літній чоловік, що сидів на сходах, перечитував листи від мами... до нього підходили можновладці, кинувши свої автівки подалі від майдану. Усі вони боялися повернення старого пам'ятника.

На постаменті стояла жінка, котра прийшла мирити своїх дітей...



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...
Кривий Ріг найбільше з міст України, котре не є обласним центром. Населення міста - 637 550 мешканців, а бюджет понад 5 мільярдів гривень. Однак у виконавчому комітеті Кривого Рогу немає жодного...
Ігор КУЛІКОВСЬКИЙ

Мир дому твоему

Вчора відкрився 91-й сезон "Дніпропетровського Академічного Театру драми і комедії".Традиційно - "Мир дому твоему".І від тих бійців (та бійчинь)) АТО, добровольців та польових медиків, їх супутників,...