App Store Google Play
Юрій Фоменко

Буряки

15.05.2012 22:34
Коли лунає слово «буряки», мені стає зле від споминів про цю сільськогосподарську культуру. Холодний піт виступає на чолі, німіють руки і перед очима виринає безкрайнє зелене поле коренеплодів. На ньому згорблені жінки із дітьми, а подекуди й чоловіки махають сапами, щоб у країні було достатньо «солодке» життя.

Махають вони тими сапами з травня і по серпень, поки не висапають тричі свої наділи. Це вже зараз трішки застосування гербіцидів полегшило справу, та і то не скрізь, та і де з якою якістю їх внесуть.

Отже повернусь до тих злощасних цукрових коренеплодів, які в дитинстві наводили на нас жах.

Травень, після останнього дзвоника в школі являвся по під дворами односельців парторг колгоспу.

- Добрий день, Галина Харитонівно! - починав він лагідним і чуйним голосом свою бесіду.

- Здравствуйте, Степан Петрович!

- То як Ваше дорогоцінне здоров'я, як дітки?

- А Ви чи не ланку прийшли наділять, що такі ввічливі?

- Авжеж, по прогнозам очікується в цьому році великий врожай.

- Та він кожного року очікується, а от який в коморі буде, подивимося ще .- обірвала на півслові парторга Харитонівна. - Ви краще скажіть скільки гектарів щастя наділяєте?

- Чотири.

- О ні, більше двох не висапаю.

Степан Петрович, як ловкий корчмар під час ярмарку, на початку торгів накидав гектар зверху, а вже потім, йдучи назустріч співрозмовнику, його знімав. І в цьому була гнучкість партійної лінії в переговорах по наділу ланок. Господиня утішала ж себе, що все таки не чотири, а три гектари і відчувала в повній мірі те почуття, що зветься «колгоспна радість». То почуття, коли ще десять хвили тому було зовсім погано, а тепер дуже погано - різниця невелика, та все таки вроді полегшення.

В день розподілу ділянок в полі збирався люд, гомонів, сперечався, лаявся... Бригадир губив голос і хрипів, ділячи з обліковцем рядки між односельцями. А на вечір пів села були друзі у нього, а пів села - кровні вороги. В ворогах ходили ті, кому випали рядки на забур'янених ділянках та в полях далеко від села. Треба сказати, що до ворогів потрапляли односельці, які не відносилися до рідні бригадира або ж близькі, що не перебували на даний момент в дружніх стосунках з ним. Кращі ділянки відводилися близькій рідні по сільським міркам ( в селі близька рідня рахувалася в три коліна) а також кумам, сватам, ну і чомусь завжди до цієї когорти потрапляла тітка Ірина, котрій бригадир родичем не був, але дуже симпатизував і ніколи не обділяв її увагою.

Ентузіазму, про який писали в районній газеті, не спостерігалось, та масовість від безвихідності була. Поління буряків в робочий час виконувала тільки польова ланка. Більшість займалась цим в вільну від роботи годину за не таку вже й велику плату. Тим більше, що мало кому вона йшла в руку, так як болячок збирали на тім лані не менше, ніж коренеплодів.

Першу прополку робили жінки. Сама відповідальна, сама складна з усіх. Треба було прорідити посіви, залишивши п'ять -шість рослинок на погонному метрі. Друге і третє поління звали перевіркою. На них виходила вся сім'я, а то і рідня з міста. Відбувалися маневри по повній програмі. Хто сапав, а хто махав сапою, як косою- це все звалося полінням.

Серед тих людей махав сапою і я. Сказати, що я не любив полоти буряки, це не сказати нічого. Я навіть згоден був копати картоплю, тільки б не полоти буряки.

А ще сказати, що місто не допомагало селянам в прополках, то образити ті підприємства, які чітко, згідно графіка, доведеного райвиконкомом, надавали шефську допомогу. Люди з підприємств приїжджали автобусами, шикувалися фронтом на рядках... Ентузіазм їх остаточно закінчувався метрів за сто, максимум двісті, від краю поля. Потім вони починали полоти не по рядках, а кружляючи навколо бочки з водою. Коли прибувало керівництво підприємства з «районними батьками» поглянути на поміч селу , прибулі для надання шефської допомоги просилися на наші рядки за любу ціну. Перевіряючі, задоволені роботою, їхали далі. А шефи, бажали нам всіляких успіхів і швидко зникали степовою дорогою, здіймаючи куряву за автобусом.

В розвитому соціалізмі чомусь все було в гектарах і кожен технологічний процес- битва. З ким і за що, але весь час в напрузі. Посадили вдома на городі пів гектара картоплі, побігли садити все останнє, потім це полоти. А в колгоспі ще наділи соняха, кукурудзи, кабаків і любимих буряків... А потім на цих гектарах збирали все вирощене, перебирали, очищали, ховали до складів і підвалів, здавали в державу. Раділи за здане в засіки рідної Батьківщини. За дуже коротку зиму робили спробу відпочити і знову на гектари.

Повернуся в поле. Отож стою посеред гону в півтора кілометра і мрію бути космонавтом щоб залетіти далеко-далеко від поля, щоб бачити ці рядки в ілюмінатор на безпечній відстані. Та до космонавта ще довго рости і вчиться, сапаю з мамкою від краю поля до краю, від бочки з водою до бочки, що в тіні стоять по краям гонів. І думка сумна в голові, що ще тільки шість класів скінчив, а попереду сьомий, восьмий, дев'ятий. А як скласти всі рядки в один, котрі світять в недалекій перспективі виполоти, то це до самих Черкас а може й до Полтави відстань. Гектар то двадцять два рядки по кілометру, а тричі гектар виполоти... Від такого майбутнього сум охвачував мене і сапа випадала з рук. Тільки мама підганяла і підганяла мене, сама сапаючи нескінченний наділ.

Багато людей середнього та старшого віку скоротило своє життя від серцево-судинних захворювань, придбаних в спеку. Ніхто того обліку не вів та і в історії хвороб не писали правди. Було враження , що сільські жінки народжуються з сапою і з нею ж і помирають. Страшно насправді те, що написав, але гірка правда. З радістю досапували останні рядки з думкою, що це „щастя" облишає нас до наступного року.

І з завзятістю та наполегливістю бралися до навчання, а в успішності не останню роль грали висапані коренеплоди. Бо хотіли вивчитись і поїхати до міста, де нема наділів на майже безкоштовну добровільно - обов'язкову працю.

Приходив вересень, на перших уроках розпитував учитель про літо:

- Іване, що робив влітку?

- Допомагав пасти коней, полов.

- Пололи всі, ти це не згадуй, про табун коней розкажи.

І кожен з нас розповідав про все, крім лану, бо то було у всіх обов'язкове й спільне. А зайва розповідь про нього особливого задоволення не приносила. Та недовго нам доводилось учитись, бо починався збір любимої культури. Треба пояснити, що цукрові буряки у нашій зоні займали в господарствах десять відсотків від ораної землі. Оскільки колгоспи були великі, то клин бурячний був далеко за п'ятьсот гектар, а то і всю тисячу. Розім'я вшись на соняхах і кукурудзі, викопавши дома картоплю, починалося друге наше нашестя на клин цукрових буряків. Надворі стукав в двері жовтень. З кінця бабиного літа і до „перемоги" ми рятували наш врожай. Якщо перше наше нашестя звалось «пекельне», то друге- «полярне», бо рипіли вже холоди ,поливаючи нас холодним дощем та посипаючи першим сніжком. Витягували і складали у бурти, вантажили і очищали коренеплоди. Не рідко відриваючи їх, примерзлі до землі , я знову мріяв стати космонавтом. І вже через знайомий з літа мені ілюмінатор дивитися на ці поля, знаючи що космонавтам рядки не ділять. А навколо холоди, всі одягнені як матрьошки у куфайки і роби. Сидять мовчки по під буртами і тільки рухаються руки, чистячи буряки. Яка то праця невдячна на матінці-землі! Тяжко металургу і шахтареві, але ж у них то заробіток є. А в полі практично безкоштовна битва за врожай. Працюючи в колгоспі, я з горем дивився на відомості по заробітній платі, де польова бригада отримувала по сімдесят карбованців. Оті сім червонців- ціна дешевого хліба і овочів, ковбаси і молока. Колись великий вчений сказав: «Ні звідки нічого не береться і нікуди не зникає». Отак і цукор дешевий був за рахунок копійок на зарплату жінкам у бригаді, за рахунок їх болячок, які ніхто не констатував як виробничі.

Вдалось втекти мені від буряків, та проїжджаючи мимо історичних моїх битв з бур'янами на посівах прискорюю швидкість підсвідомо. А то раптом з'явиться бригадир з краю поля і наділить рядки. Дитячий страх зостався, аж смішно, стільки часу пройшло а він зостався. Коли учився в інституті, на кафедрі організації сільськогосподарського виробництва доцент пропонував:

- Ви, Юрій, тему організації праці вирощування цукрових буряків не хочете дослідити в дипломній роботі?

- Ні! - як струмом вдарило мене. - Не хочу, я її давно вже дослідив. Я її дослідив від краю і до краю, від бочки і до бочки. Я її вивчив до останнього замерзлого кагату пі д Новий Рік .

- Тоді беріть іншу тему. - не розуміючи мою нетолерантність до буряків, рекомендував доцент.

Взяв я іншу тему по садівництву, писав диплом і захищав його. Прийшов в колгосп, а там ... Одним словом - цукрові коренеплоди з картоплею в додаток. Не здійснилась мрія дитяча про ілюмінатор, прийшлось продовжувати вирощувати все це безпосередньо. «Таке життя»- писав один письменник і краще й не сказати.

Не працюю вже років вісім в сільському господарстві, працюю в місті . Частенько відвідую в питаннях виробництва підприємців. Там ввічлива секретар подаючи чай або каву завжди запитує

- Вам цукру дві чи три грудочки?

А я не можу зразу відповісти, перед очима пливе миттєво бурячний лан.

- Я перепрошую, Вам дві чи три грудочки цукру в каву?

- Пробачте, а просто мінералки можна?

- У нас бразильська кава.

Кава то бразильська, а буряки наші...

Трішки зле, трішки саркастичне, трішки песимістична вийшла розповідь, та хто на тім лані був, зрозуміє.


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...
Так сложилось, что на протяжении 2,5 лет наша команда(ГромКонтроль) дискутирует с ДнепрОГА и проводит совместную работу по ряду направлений. Одно из них - пригородный и междугородный внутриобластной а...
Кожен громадянин України має право безкоштовно отримати купу землі від Держави у приватну власність!Ціла стаття є в Конституції, нумер 121! Хочеш сільським господарством займатися? Не хочеш? все одно...