App Store Google Play
Ірина Полин

СИМЕТРІЯ ВІЙНИ (продовження)

08.01.2012 12:12
Убивча сила контексту

Ці розповіді оживили пам’ять волинців про непрості польсько-українські стосунки міжвоєнного періоду. Справа в тому, що, на відміну від Галичини, Волинь не належала до Австро-Угорської імперії (до 1918 року ці українські землі були частиною Росії, а після 1921 року увійшли до складу Польської держави), а відповідно місцеві мешканці не мали досвіду співжиття з польським населенням. Після 1921 року на Волині та в Поліссі починають оселятися польські колоністи — колишні військові, які брали участь у боях проти українців й у винагороду від влади отримували викуплені для них державою поміщицькі землі. Психологічно ці люди, опинившись серед переможених «аборигенів», відчували себе вищими, носіями західної цивілізації.

До цього додався ще й релігійний аспект. Якщо на тій же Галичині стосунки між українцями греко-католиками та поляками римо-католиками були терпимі, то стосунки між православними українцями та поляками римо-католиками були більш гострими. За часів розбудови національної Польської держави на початку ХХ століття Українська Православна Церква, як і взагалі культурні установи інших національностей (на території Польщі на той час жило близько 6 млн українців, 2 млн євреїв), вважалася непотрібною. Як наслідок, протягом 1937–1938 років у Польській державі було знищено понад 150 православних церков.

Отже, коли розповіді про холмські події докотилися до Волині, вони були дуже перебільшеними: говорили про те, що поляки вирізають українців, що готується повальне знищення… Вибух стався у квітні 1943-го і тривав до кінця року. Особливістю цього протистояння був потужний селянський рух — воювали село проти села, зброєю дуже часто ставав звичайний сільськогосподарський реманент, не було поділу на цивільне та військове населення. Активну участь у волинських подіях брали радянські партизани, які підтримали поляків, перетворивши польські села на свої бази.

У 1944 році полум’я Другої польсько-української війни перекинулось на територію Галичини, але Галичина краще керувалася як українським, так і польським підпільними рухами. Тож в Галичині не дійшло до такої жакерії, як на Волині. Бойові дії більше йшли між підпільними арміями, але, звичайно ж, зачепили й цивільне населення. Особливо ця війна загострилася у другій половині 1944 року, коли стало зрозуміло, що німці відступають, наступає Радянська армія і постає питання — чиїми будуть західноукраїнські землі? Для поляків важливо було довести, що кордони 1939 року є непорушними. Тому основні сили Армія крайова зосереджувала не на власне польських теренах, а на етнічних українських територіях, які вони вважали Східною Польщею. Але, вважаючи Радянський Союз союзником, поляки дуже помилилися.

Весна 1944 року. Волинь. Відійшов на захід фронт, позаду залишилися бої, в яких польські партизани брали участь у війні з німцями разом з радянською армією, з радянськими партизанами. Почалися акції, у яких радянський НКВС разом з польськими підпільниками поборювало українське підпілля. Але поляки вирішили поставити своїх союзників перед фактом, що ця територія їхня. Вночі вони встановили прикордонні стовпи в тих місцях, де вони стояли в 1939 році. Вранці представники НКВС побачили ті стовпи, схопили кілька десятків польських підпільників і повісили на них… Такі кроки «третьої сторони» отверезили і польське, і українське підпілля, почалися переговори, були навіть спільні акції Армії крайової та Української повстанської армії, але запізно — обидва повстанські рухи були знекровлені.

Друга польсько-українська війна закінчилася в 1947 році так само, як вона починалася: без ультиматумів та будь-яких проголошень, без капітуляцій та підписання перемир’я. Так само, як і спровокувала цю війну, її завершила «третя сторона» сумнозвісною акцією «Вісла», яка так чи інакше координувалася з Москви та закінчилася тим, що 150 тисяч українців, які компактно мешкали на території «Східної Польщі», було переправлено на північний захід Польщі.

Суспільна місія історика

Відверто згадувати події Другої польсько-української війни у комуністичній Польщі, як і в комуністичній Україні, заборонялося, але пам’ять про них продовжувала існувати на прихованому рівні. З розвалом СРСР цю пам’ять «прорвало»: почали з’являтися публікації, спогади, але, на жаль, цим бажанням виговоритися, особливо в Польщі, скористувалися політики. У польських ЗМІ, особливо в 2003 році, з’явилося безліч публікацій, які в односторонньому порядку показують страждання польської сторони і звинувачують у тих подіях виключно українців.

«Часто використовувались брутальні, фальшиві аргументи, — говорить В. В’ятрович. — Наведу приклад. У ЗМІ тривалий час з’являлася фотографія із зображенням дерева з прив’язаними до нього задушеними дітьми віком 3–6 років. Було написано, що ця фотографія з Тернопілля і на ній зображені поляки — жертви Української повстанської армії. Невдовзі в тих же ЗМІ були опубліковані й спогади людей, які розповідали, що бачили те дерево, що насправді таких дерев було багато — ледь не в кожному населеному пункті. Дійшло до того, що сюжет фото мав стати основою для пам’ятника жертвам УПА у Варшаві. Польська інтелігенція дискутувала тільки на предмет того, наскільки це естетично, — встановлювати такий страшний пам’ятник. Вирішили встановлювати, бо тільки так можна показати злочини українських націоналістів. Проте польські журналісти з «Газети виборчої» провели дослідження і довели, що фотографія не має нічого спільного ні з Тернопіллям, ні з Волинню, ні з УПА, ні навіть із 40-ми роками. Це фото 1924 року було взяте з кримінальної справи божевільної циганки, яка таким чином вбила своїх дітей.

Суспільна місія історика полягає в тому, щоб приземляти гарячі дискусії до рівня реальних фактів. Тема Другої українсько-польської війни цікава і українцям, і полякам, тому показувати її слід в усій багатоманітності, яку дають історичні документи».

Поточний стан науки: «гонка трупів»

Захопившись описом новаторського підходу дослідника на початку статті, я не сказала, що В. В’ятрович прибув до Дніпропетровська на запрошення Інституту суспільних досліджень. Презентація книги відбулася на історичному факультеті Дніпропетровського національного університету, а в Центрі дослідження Холокосту «Ткума» В. В’ятрович взяв участь у круглому столі. Заходи у Дніпропетровську допомагали організовувати «Просвіта» (І. Дремлюга) та «Ткума» (І. Щупак). Отже, історику довелося відповісти на багато цікавих запитань, професійних і не дуже. Наведу деякі з них.

— Чи можна назвати кількість жертв Другої польсько-української війни з польської та української сторін?

В.В'ятрович: — Цифри, які мені доводилося бачити в історіографії, є, відверто кажучи, спекулятивними. Для того, щоб з’явилися цифри, повинна бути методологія підрахунку, проте в жодній серйозній історичній роботі я не зустрічав такої методології. Це дуже непросто — підрахувати кількість жертв з українського і з польського боку. Останній перепис населення перед війною на Західній Україні відбувався в 1938 році. 1939 рік — фактичний початок Другої світової війни, частина українців і поляків загинула під час перших бойових дій. 1939–1941 роки — встановлення на цих землях радянської влади. Величезна кількість людей депортована, розстріляна, репресована. 1941 рік — наступ німців, відступ радянських військ. Кількість жертв невідома. 1941–1944 рік — німецька окупація, вбивство німцями українців та поляків, депортація на примусові роботи… Як вирахувати кількість втрат, які нас цікавлять?

Стосовно тих цифр, які зустрічаються. У середині 1990-х років в дискусіях між українськими та польськими істориками називалась цифра в 50 тисяч загиблих поляків. До кінця 1990-х ця цифра зросла до 100 тисяч. У 2003 році називалась цифра у 200 тисяч. Зараз деякі польські історики говорять про 500 тисяч загиблих… Часом для отримання таких цифр вдаються до дуже брутальних та аморальних вчинків. Приклад — події кількамісячної давності в селі Острівки на Волині, де польська археологічна комісія проводила дослідження масового поховання поляків, вбитих 1943 року українськими повстанцями. Названа була цифра близько 400 віднайдених останків. Однак українська комісія, яка, відповідно до законодавства, приймала ці роботи, відзначила, що деякі останки були четвертовані — для збільшення кількості людей, які нібито були там знайдені. По документах виключно одного архіву, в якому я працював, архіву СБУ, ці цифри становили понад 30 тисяч вбитих поляків та близько 16 тисяч вбитих українців. Ці дані навряд чи є показовими, але показовим є співвідношення. Оскільки головні бойові дії відбувались на українських землях, на яких українці становили абсолютну більшість (наприклад, на Волині співвідношення поляків та українців було 1:7), відповідно говорити про польськість цих територій та відстоювати їх військовими методами було самогубством. Політична відповідальність за трагедію лежить на польському еміграційному уряді, який наполягав на продовженні боротьби за «Східну Польщу».

 ЧИТАЙТЕ ДАЛІ НА НАСТУПНІЙ СТОРІНЦІ -:)



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...