App Store Google Play
Юрій Фоменко

Кодак

16.06.2011 19:23

Все в природі повинно мати своє ім'я. Запроектувавши малоповерховий мікрорайон на Київщині, шукали йому назву. Перебрали різні варіанти і зупинилися на назві першого порогу на Дніпрі - Кодак. Назва красива, але треба ж з'ясувати, що вона в собі несе.

Було перебрано усі офіційні і неофіційні версії. Сказати, щоб вони нас переконали, то ні. І тоді згадали, що поважний пан Дніпренко писав книгу про розкуркулених і виселених в далекий Хабаровськ хліборобів з села Любимівка, котре біля порогу.

Світ не без добрих людей. Були знайдені родичі тих українських селян. На запити вони відповіли більш переконливо ніж краєзнавці нашого міста. Відповідь мала наступний зміст: "...Кода - это лента на старом украинском языке. Окончание -ак обозначает действие, то есть делать ленты. Аналогично гоп - гопак, дыво - дывак... В начале порога было много водяной пыли, которая образовывала радуги... У меня жив ещё в Иларионово троюродный брат Иван 1909 года рождения, кличут его Гамаюн. Найти просто: он вяжет веники... Он у нас был в 1988 году. В прошлом году было письмо от него. Передайте ему привет. С уважением, Мария Божко 1924г года рождения. "

Отака вичерпна відповідь прийшла від шановної Марії Харитонівни Божко( за дівочим прізвищем), в минулому - учительки молодших класів з далекого Хабаровська.

Знайшов я діда Івана. Він сидів серед розкладених віників на ринку. Високий і сутулуватий, життя, видно, на плечах довелося поносити. Очі глибокі, ніс картоплиною, кучерів не залишилось.

- Доброго дня, діду.
- Ти хто?
- З сусіднього села хлопець.
- Тоді здравствуй.
- Сестра Марія з Хабаровська вітання передавала.
- Ти там був?
- Ні, листувався.
- А. Що говорить?
- Говорить, що стара вже, бачити гірше стала. Діти радують. Внуків семеро. Правнуків четверо.
- Яка вона стара. На 15 років менша за мене. Дякую тобі.
- Діду, то ще не все.
- А що?
- Казала вона, що ви про поріг Кодак знаєте.
- Нащо тобі?
- У вас є внуки?
- Є?
- От і мене колись будуть. Запитають про поріг, а я не знаю.
- Тоді питай.
Сів поряд з дідом на лавку і почав подорож у ті далекі часи його молодості.
- Кода - то стрічка?
- Так.
- До ДніпроГЕСу Дніпро пам'ятаєте?
- Аякже!
- Ви на поріг ходили.
- Ходив. Перед порогом був хутір. Там у мене дівка Галька жила в нім.
- Діду, давайте не про Гальку, а про поріг.
- Підожди нікуди твій поріг не дінеться. Така дівчина... Коса. Талія. Нижче талії.
- Вище талії?
- Вище талії теж все гаразд.
- Ну все, діду, Гальку я вже представляю давайте про поріг.
- Давай, питай.
- А, що за стрічки робив Кодак?
- Перша лава розбивала в пил воду, і стояло багато веселок над порогом. Коли стояти так, щоб сонце за спиною було і дивитись на поріг, то людина, яка іде по камінню, як Бог, уся в сяйві.
Я на мить представив таку красу і шум порогів, лоцманів на сплаві в тих веселках і дітей на березі.
- Самі, діду, ходили через поріг?
- Ну а як же! Коли води літом мало було, то ходив.
- Точно ходили?
- Та ходив. У мене в Кам'янці люб'язна Євка жила.
- О діду... Давайте тепер про Євку розкажіть.
- Євка. Євка то...
Тут діда треба було зупиняти, бо його спогади переходили в міфологізацію його парубоцьких можливостей.
- Діду Іване, давайте повернемося до історії.
- Та куди твоя історія дінеться! Слухай, ото я ще на гармошці грав...
- Діду, куди нам до Вас. Тоді продукти кращі були і вода чистіша. І глина була не така, як зараз.
- Да. Хіба зараз глина? От раніше глина була...
- Діду гальмуйте.
А дід все розповідав, і я його вже не зупиняв.

Можна було б на цьому закінчити нарис про назву порога, та випадково відбулася ще одна зустріч. В розмовах із місцевими старожилами виявилось, що та баба Галя з хутора ще жива і мешкає поряд - в селі Чаплі біля Придніпровська.

Не відкладаючи справу по вивченню питання, зустрівся з бабусею. Сухувата, висока, розсудлива, з повільною мовою. Вона підтвердила вище написані факти про поріг, лиш доповнивши епізодами зі свого дитинства та розповіддю про війну. Наостанок я вирішив запитати, чи не пам'ятає вона діда Івана.

- Баба Галя, а чи не пам'ятаєте ви діда Івана, що Гамаюном кличуть.
- Він з Любимівки чи з Чаплів?
- З Любимівки. Говорив, що такий справний парубок був. На гармошці грав, чоботи дорогі мав, червона сорочка була.
- Іван? Іван?
- Говорив, що Вам підсвистував.
- Ванька! Той, що біля церкви в Любимівці жив?
- Напевно.
- Бреше. Пів години стояла, він так і не обняв.

Я втратив мову і не міг усвідомити сказане. Минуло сім десятків років. Нині в цих людей по дев'ять десятків за плечима... І баба Галя пам'ятає, що не обняв. Життя, життя... Яке ти цікаве.

Писано в 2011 році про події 1998 ріку.



Hoвини ПАРТНЕРІВ

Суддю-сепаратиста з Криму на посаді не відновлено!Чергова судійська зрада не відбулася! Але, на жаль, це ще не перемога..Пам'ятаєте "вибухове" затримання відвертого сепаратиста, а за суміцниством судд...
Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...
Про такі випадки складають легенди. Сам я подібного ніколи не бачив, але Древні з нашого депо розповідали, що трапляється це приблизно один раз на 30 років.Я їхав за маршрутом № 19, нічого не передвіщ...
На жаль, ми ще не здатні усвідомити усього масштабу агресивних дій Росії проти України. І навіть на Азовському та Чорному морі. Це через своє "сухопутне" мислення. Ось перед вами усі об'єкти, захоплен...