App Store Google Play
Юрій Фоменко

Про поважного пана

07.12.2010 11:14

  (Павлові Павловичу Маменку,
котрого я маю честь знати
та інколи спілкуватись)

Два висотні житлові будинки підпирають осіннє небо на березі Дніпра. Не дають йому впасти на мокру землю. В цей день хмари пливуть низько, чіпаючись за верхівки хмарочосів житлового масиву Перемога. З високо піднятою головою рахую поверхи: "Двадцять шість, двадцять сім..."

Маменко

І хто то там, на найвищому поверсі ?  Хто цей сміливець, що визирає з балкону технічного двадцять восьмого поверху? Хто він? Екстремал? Працівник підрозділу Міністерства з надзвичайних ситуацій? Ні... Придивляюсь уважно і впізнаю відомого краєзнавця, фотокореспондента, фотографа-митця, колекціонера і за сумісництвом підприємця Павла Павловича Маменка. Одним словом - поважного пана.

Нема, у місті та його околицях жодної хоч трохи припіднятої місцини, з якої  наш герой не зняв би панорами. З найменшого горбика в місті та його околицях у Павла Павловича є панорама. А про фото й говорити зайве. Є об'єкт - значить цей об'єкт є і в профіль, і анфас, і з висоти пташиного польоту. Градусів на транспортирі в декілька разів менше, ніж кутів, з яких знято жертву його фотографування.

Ото там, на двадцять восьмому поверсі хмарочоса, причаївшись на балконі, зі своїм великим чорним фотографічним апаратом пильнує горизонт. Рахує межі кадрів, чекає свого часу. І ось ця мить. У щілину між хмарами сонце опускає на землю промені. Ті промені ковзають дахами будинків, кронами дерев, дорогами, автівкам, по перехожим. На якусь мить вони заливають все світлом.

Павло Павлович - король тієї миті. З реакцією степового орла він пильно дивиться в окуляр фотоапарата й натискає на кнопку механізму. Фото, фото, ще одне фото... Великого фотомайстра видно по птахам, котрі вилітають з об'єктива. Багацько людей вважаючи себе майстрами, ходять по місту, клацають на різні боки фотографічними апаратиками, а з об'єктива - горобець або максимум синичка. Ну яка порядна птаха може вилетіти з їхньої мильнички завбільшки з кілька сірникових коробків при бездумному натисканні на механізм. А Павло Павлович як натисне на кнопку свого великого чорного фотоапарата, то мінімум зграя ворон злітає до неба. Великий майстер - велика зграя птахів пристойного розміру.

І ото нафотографує і сидить ночами, складає будинок до будиночка, вимальовуючи панорами на своєму великому комп'ютері. Порівнює з панорамами минулих років, систематизує. Потім береться за створення глобусів. Є місто, то є і його глобус. Вже переходить до сіл та хуторів. Правда, від його глобусів і незручність є. Раніше на хуторі кум з кумою жили на різних кінцях вулиці, а тепер - у різних півкулях. Все-таки через греблю було ближче, ніж по меридіану через екватор.

Зоставивши в спокої глобуси, переходить до портретів. Нема на світі дієти кращої за "фотошоп". Є зайва вага? Так вже її й нема. Нема ваги? Так ось вона уже і є. Ніякі бальзами не покращать ваше волосся так, як Павло Павлович у "фотошопі".  За хвилину лисий парубок стає кучерявим, а у дівки з короткою стрижкою виростає коса до пояса.

Дніпропетровськ

Коли ж Павло Павлович  втомлюється, то йде перераховувати цеглу й кахлі   в колекції на другому поверсі. Гордість, а не колекція. Незабаром настане той час, що не тільки в будинку місця бракуватиме, а й авто доведеться тримати на вулиці. Гараж вже й так переповнений знахідками.

Що не експонат - то історія. Історія весела або курйозна, пригодницька або трудова.  Цю цеглину він витяг з фундаменту будинку по вулиці Красній, хоч би він не впав. А ось цю з великими літерами "ГВ" знайшов у Рубанівській церкві. На кожній цеглині свої позначки і їхній зміст. Павло Павлович цей зміст розшифровує, все про те знає. Ніякі труднощі не лякають його. Він може проскакати на своєму рудому конику не одну сотню кілометрів, щоб пізнати нове в краєзнавстві і знайти щось для своєї колекції.

Якось їхали через село Вербівське, а на узбіччі купа цегли, немаленька. Ви думаєте ми її минули? Ні в якому разі! Приділив максимум уваги майже кожній цеглині. Ото селяни здивувались наступного дня зранку. В них було одне питання: "Як це так? Купа цегли лежить не на своєму місці, а поруч? Яка її сила переклала?" А та сила - Павло Павлович і його товариш Микола Петрович. Ото вам все це не просто так, а через працю. А ще в Павла Павловича є така двозуба на держачку шкрябалка. Як шкрябне нею, то й вилазить шматочок кахлі сторічної давнини з землі. А як пощастить, то й на багато старішої.

Завантажив знахідками весь другий поверх і гараж, мріє про музей. В недалекому майбутньому так і буде. Одного дня розріже з друзями ножицями жовто-блакитну стрічку, відкриє двері та зробить крок до свого музею. А відвідувачі побіжать до експонатів, будуть дивуватися, фотографувати, просити автограф, ставити запитання винуватцю цієї події.

- Павле Павловичу, ця цегла із Суботова?
- Так, пане. Це цегла із маєтку Хмельницького.
- Павле Павловичу, а це та сама пальчатка?
- Так. Та сама.
- Пане Павло, а що за кахлі тут під склом?

Павла Павловича хлібом не годуй, а запитай про кахлі. Він в оточенні молоді розповідає про історію їх виробництва. Про краєзнавчі подорожі, в яких знаходив експонати і про пригоди під час тих подорожей. Розкладає по відкритим від подиву ротам свої знання. В кутку кімнати великий стіл, багатий на фрукти й соки. Гостинна Лариса Іванівна пригощає гостей, щось розповідає як повноцінний співавтор події.

А до музею шановні гості все підходять і підходять. Студенти в захваті, затамовують подих, і чутно, як б'ються їхні молоді серця.

- Дивіться, професор Юрій Мицик!
- Невже?
- Так, це він, учений першої величини.
- А то хто, з юнацькою осанкою крокує?
- То геолог і письменник Юрій Демидович Шковира, автор "Нової Енеїди".
- Погляньте! Там в сусіднім залі Микола Петрович Чабан!
- Ні, не він.
- Як не він? Такого великого портфеля немає ні в кого у Січеславі. Точно він. Я його майже кожного тижня по телевізору бачу.

У дверях музею - художник Чайка з картиною в руках і Старостін з колекцією старих поштівок. А далі - письменники, художники , скульптори, фотографии, актори та інші поважні гості стоять у черзі, щоб зайти до музею.

І тільки один студент помітив людину, що в кутку біля підвіконня робила нотатки в блокноті.

- Хто той пан? - запитав він товариша.
- Говорять, що колись був колгоспним агрономом.
- І що він пише?
- Не знаю? Можливо, щось про винуватця сьогоднішньої події...



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Дар'я Твердохліб

Як позбутися паразитів?

Кривий Ріг – місто  довжиною в життя, що розплелось на сто кілометрів, тягнучись за жилою в землі, за рудою, що ховалася під травою й камінням.Цей, нібито квітучий, пишний та потенційно гро...
Максим Мірошниченко

Переоценить Майдан

Очень многие наши "верхи", отвечая на вопрос "Считаете ли вы Кастро диктатором?", произносят твёрдое и осуждающее "да". Что интересно, так часто отвечают и те люди, которые в неофициальной обстановке...
Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще...
Кратко о сегодняшнем “слушании” гуманитарного блока бюджета:“В гуманитарной отрасли полная Ж. Но по утверждению чиновников, если полную Ж умножить на коэффициент инфляции и все схемы...
9 причин, по которым бюджет-2017 - это продолжение традиций воровства и проедания: НЕТ ОТЧЕТА ЗА 2016 ГОД! Даже опубликованный проект решения с отчетом за 9 месяцев года на сайте горсовета висит ПУСТО...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Рапорт на звільнення

Дуже хочеться сказати. Але так багато сенсу і так мало слів. Сльози вже виплакані, а слова ще не сказані. Мабуть час. Розконсервувати хранилище. Душі. Рапорт на звільнення. А потім -місяці персонально...