App Store Google Play
Ірина Желдак

Проституція проти секонд-хенду

28.09.2010 09:39

Днями з цікавістю спостерігала за дискусією з приводу одного з матеріалів, розміщеного на сайті газети “Горожанин”. Деякі читачі було не згодні з викладеною в статті думкою, про що й написали у коментарях до матеріалу.

З певних причин (про них – дізнаєтесь нижче) сама я з приводу матеріалу невідомого автора з розмитим підписом “Горожанин” (слід розуміти, що це сам пан Теплов?) не висловлювалась, хоча, варто зізнатись, руки чесались *-)

Коли ж учора ввечері я вирішила глянути бодай одним оком на продовження диспуту – з подивом побачила, що всі коментарі до статті...зникли. Разом із можливістю коментувати матеріали “Горожаніна” взагалі.

Зауважу, що в іншій статті, за коментарями до якої я слідкувала, “потерли” лише частину коментарів. Тобто про жоден збій у системі сайту мова не йде. Мова, вочевидь, йде про інший збій в іншій системі. В системі моралі.

І найстрашніше – що цей збій стався в системі моралі не просто людини (хоча це – безсумнівно страшна річ для будь-кого з нас), але журналіста. Фахового, досвідченого, авторитетного, впливового. Який забув, що журналістика – це, не спосіб заробляння грошей на хліб з ікрою, це в першу чергу - відсутність подвійних стандартів.

Етика преси вимагає узгодження суспільних інтересів та особистих. Саме на цей баланс “махнув рукою” пан Теплов, обравши для себе варіант “забезпечена старість” замість можливого “чесність та неупередженість”.

Дуже легко і приємно говорити “правду”, сидячи в затишній кишені влади, у якій звабливо і солодко подзенькують червінці. І за командою “брехати” на тих, на кого вкаже хазяйський перст, знаючи, що за брехню не буде нічого, крім чергової винагороди. Спостерігати за спробами оточуючих захистити демократію, мораль, гідність, принципи і честь, не маючи вже жодного з перелічених “атавізмів”.

За початком діло становиться: спочатку замовлені статті з вихвалянням одного політика і поливанням брудом іншого, а потім - і синдром царя, коли інші, відмінні від твоєї, думки просто не мають права на існування, а за їх наявності – даною журналістським посвідченням і правами адміністратора владою ігноруються, знищуються, викорінюються, витискаються, видаляються.

Чи може видалені під статтею коментарі – прояв докорів сумління, що болісно дотикає щоразу, коли рука піднімається написати чергову проплачену брехливу статтю? Чи не від огиди на самого себе колись журналіст з великої літери гарячково знищує відповіді тих, для кого він пише, неначе плями з репутації змити так само легко, як неугодні коментарі з інтернет-сторінки, дедалі швидше скорочуючись, як особистість, до однієї цієї першої літери?

І невідомо що краще – політичний секонд-хенд, про який пише Горожанин, зухвало і по-шулерськи перекручуючи слова і вихоплюючи фрази з контексту, чи політична проституція?

Відповідь на це питання і оцінку діям “журналіста”, який забувся про свою відповідальність перед людьми, про етику і професійні стандарти, звичайно, дадуть читачі. Проте, передбачу, що він волітиме її просто не чути. Але ж від себе не сховаєшся і колись відповідати доведеться собі.

Для наочності наведу посилання на матеріал, про який йде мова (http://www.gazeta.dp.ua/read/kogda_zapretyat_politicheskiy_sekond_hend_), і скрін-шот веб-сторінки, який мені дивом вдалося встигнути зробити допоки коментарі під статтею не зникли. Вочевидь, це не всі дописи, і до видалення їх було вже більше, але нажаль зберегти решту не вдалося.

Мені прикро і сумно усвідомлювати, що в корінні фаху журналіста нині лежить хибна система цінностей. Бо ж хіба здатен він бути тим місіонером моралі, яких так потребує наше суспільство?

Невже саме такі люди встановлюють у нас інтелектуальну, моральну, культурну, цивілізаційну планки буття нації?



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...