App Store Google Play

Рух і погода

19 Вересня 18:00
Рух і погода

Мене вже ніщо в нашій країні не лякає і не дивує. Я до всього давно звик. І до карколомних перевтілень, і до лицемірства, і до хуцпи, і до святенництва, і, певна річ, до хрестоматійної тупості. Думаю, я не один такий. Я, наприклад, знаю, що в Києві є таксист, який на питання про перейменування Червонозоряного проспекту реагує словами: "Лучше бы вкладывали в развитие, чем занимались ерундой. Вот в Англии, например, уже триста лет никто ничего не переименовывает – и все живут счастливой жизнью", – а наступною фразою утверджує вічну цінність "колиски трьох народів" і каже, що в СРСР "все были кровными братьями".

Таксистові 24 роки і він не жив у СРСР ані дня. У нього немає жодних сумнівів та дисонансів: всередині його молодої голови – готові блоки з ідеологем і міфологем різноманітної свіжості, а до кожної фрази свого співрозмовника він допасовує той блок, що найбільше, на його думку, відповідає моменту. А між блоками, як мантру, повторює, що не дивиться телевізор.

Він узяв червоне "шевроле" в оренду з правом викупу, паралельно навчається в авіаційному інституті і готується нарешті зажити повноцінним життям – за тиждень у нього весілля. До весілля він готується вельми відповідально і тримає кулачки, аби в той день, не дай Боже, не зіпсулася погода. У його словах розлита така ніжність до своєї майбутньої дружини, що хоч-не-хоч співпереживаєш. А насамкінець, уже виходячи з таксі, розумієш, що тебе з ним нічого не об'єднує, крім, власне кажучи, теплих емоцій, які ти з ним розділяєш з приводу його одруження і, звісно ж, погоди. Що ти щойно проїхався з інформаційним роботом, який не вміє ні мислити, ні відчувати, ні слухати аргументи співрозмовника, але от він одружується, і це реально змінює для тебе ситуацію. Хоч ти майже переконаний, що він, мабуть, уже не зміниться, що закладе такі ж блоки в голову своїм дітям і що обов'язково регулярно ходитиме на вибори. Але оця теплота, з якою він говорить про весілля і про свою майбутню дружину, залишає якусь надію, що, вочевидь, людина він загалом добра.

Попри те, що він – робот, у якого хтось заклав формули Рабіновича, Медведчука, Тимошенко і Вілкула, він перевіз тебе і твою родину з пункту А до пункту В, через тиждень отримає офіційну санкцію на продовження роду, і в тебе є всі перспективи зустрітися з ним знову і знов, а у твоєї дитини, можливо, буде шанс зустрітися з його нащадками – і так далі. Ви живете в одному просторі, тому ваші зустрічі та взаємне тертя неминучі. Ти за всю поїздку ніяк не можеш до нього достукатися, а всі твої питання та репліки б'ються об стіни його черепа, висипаючись на щойно відремонтовану вулицю Олени Теліги, до назви якої він уже звик. Бо час усе лікує, а людина до всього звикає.

Ви мусите один до одного звикнути, більше не дивуватись і знаходити один в одному щось добре для себе. Такі поїздки особисто мене вчать толерантності, точніше, випробовують її межі, а ще – вигострюють уміння зводити все до так званого "загальнолюдського". Він тобі про бази НАТО в Криму, а ти уявляєш, як буде вбрана на весіллі його дружина. Він тобі про "политики рассорили братские народы", а ти малюєш картину, як він стоїть під пологовим будинком з букетом квітів… Між вами 20 років різниці в один бік, а тебе переслідує невідпорне враження, що в інший. Ти панічно шукаєш, що вас об'єднує, але не знаходиш нічого, крім погоди, яка буде в день його одруження, і переміщення з пункту А до пункту В. Саме сьогодні цей досить погідний вересневий день. Він одружується, а я думаю про нього і його дружину, про їхню шлюбну ніч, про весільну подорож, про союз двох молодих людей, яким будувати цю країну. І ніде правди діти: я радий за нього.

Втім існують речі, до яких я не звик. Це справжні виклики сьогодення. Кілька днів тому мене зупинив на вулиці Шота Руставелі англомовний жебрак. Він зупинив мене, перепросивши, що не міг просто так пройти повз напис на моїй футболці, яку роздавали учасникам одного з "Форумів видавців" у Львові ("Read the best minds of your generation"), і попросив вислухати коротку історію його життя.

Йому десь під шістдесят, хоча із тими західними європейцями ніколи не відомо. Звати його Ноел, як лідера групи "Oasis". Акуратний, чистий і у свій спосіб стильний. І от з'ясовується, що життя в нього – не цукор: він змушений був покинути рідний Ольстер, оскільки йому, протестантові з діда-прадіда, нестерпно важко було жити поруч із войовничими католиками, які нахабно встановлюють на його рідній землі свої правила й десятиліттями тероризують лояльних підданих британської корони своєю Ірландською республіканською армією. Після переїзду до Лондона йому стало трохи спокійніше, але потім із ним трапилася інша біда – Брекзіт, проти якого він виступав усіма фібрами своєї душі. Після горезвісного референдуму його життя змінилося ще кардинальніше, ніж з осоружними ольстерськими католиками. Стигми були настільки очевидними, що захотілося в усе це повірити.

– Як європеєць я не міг більше після Брекзіту перебувати у тій країні. Це йшло врозріз із моїм сумлінням, – зізнався він. – А як переконаний буддист я вирішив податися на Схід.

Він показав мені якийсь незрозумілий амулет, який правив за доказ його й без того ускладненої ідентичності: протестант, який не годен жити серед католиків, європеєць, який не здатен жити серед британців, буддист, якого нездоланно тягне з бездуховного Заходу на високодуховний Схід.

І ось сонячний вересневий день, вулиця Шота Руставелі в Києві. Ми стоїмо біля любавицької синагоги Бродського. Раптом настає сакраментальний момент: він просить у мене гроші. Але робить це в такий витончений спосіб, що в мене від зворушення стискається серце. Гордий підданий британської королеви дістає блокнот, у якому цілий аркуш списано російськими реченнями, де конспективно викладено перипетії його життя й акуратно зареєстровано проблеми зі здоров'ям, а в кінці відозви однесеньким рядком міститься просьба про "30, 50 или 100 гривен", що можуть порятувати його життєву ситуацію в чужій і незнаній країні та дозволять зібратися з силами до подальшого руху на схід.

Не знаю, куди далі запланував переміститися цей класичний "волоцюга Дхарми" і які наміри має насправді. Але якби молодий київський таксист зустрів його на своєму шляху, то, мабуть, зрозумів би, наскільки помиляється. Бо ніде немає ніякого щастя, навіть в Англії, вже не кажучи про Північну Ірландію. А є лише рух і погода. І лиш вони щось по-справжньому для нас означають. І лиш вони нас усіх об'єднують – і тупих, і розумних, і подорожніх, і тутешніх, і теперішніх, і прийдешніх. Рух і погода. І більше нічого в цілому світі. І так, авжеж, я їм обом заплатив.

Збруч

Читайте також

Диво України

Диво України

24.08.2016 11:00

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Що звертає увагу в розмові про Тотальний опір, партизанський рух, малу війну тощо?Це те, що співрозмовники одразу починають говорити про тактику, способи мінування, вогневу підготовку і обходять сторо...
Остап Ібрагімович зі своїм ремонтом провалу нервово курить в сторонці порівняно з розмахом Бориса Альберкутовича.«Стратегічні об‘єкти» в центрі Дніпра - купа шлаку та шматок здертого...
#безвіз...пройшов повз мене. Ну от правда. У мене як не було можливості їздити у Відень на вранішню каву, так безвіз її і не приніс )))#Томос...мені от все рівно, наскільки канонічна УПЦ КП, бо я туди...
Будь-яке суспільство в тій чи іншій формі прагне до найвищої мети - всеосяжного блага. Аби досягти цього блага всередині народів відбувається природна кристалізація окремих каст чи систем, я...