App Store Google Play

Українське «вікно Овертона»

13 Вересня 14:00
Українське «вікно Овертона»

Вважається  загальним правилом: менше, ніж прилюдні заяви політика, можуть означати лише його ж передвиборні прилюдні заяви. Це — чистісінької води пропаганда, яку не лише можна, але й потрібно ігнорувати.

На перший погляд це правило є розумним. І слова Петра Порошенка про те, що Україна в питанні вступу до НАТО не потребує схвалення Москви, можна зарахувати до того ж передвиборного розряду. «Ми не запитували і не збираємося запитувати у країни-агресора чи в Путіна дозволу щодо нашої європейської інтеграції та з приводу нашої євроатлантичної інтеграції. Це виключно суверенне право українського народу», — слова насправді гучні, та чи стоїть за ними щось реальне? Чи готова Україна вступити до альянсу, і чи готовий альянс прийняти Україну? А якщо на обидва запитання будуть дані позитивні відповіді, то про які терміни йдеться? І на яких умовах? Одним словом, який тут приціл: на подальший розвиток країни чи на найближчі вибори?

Проте насправді це не настільки вже важливо. Важливіше, «вікно Овертона», яке так часто згадується політологами останніми роками. Будь-який політик може розраховувати на успіх лише у тому разі, коли він у це «вікно» потрапляє. Одним словом, якщо в сучасній європейській країні претендент на будь-яку виборну посаду виступить із закликом спалювати відьом на вогнищах — про політичну кар’єру доведеться забути і йому, і десяти поколінням його нащадків. Але років п’ятсот тому такі слова сповна могли б додати політику голосів на виборах — просто «вікно» за ці століття істотно змістилося.

Порошенко, як і інші політики, напередодні виборів намагається це «вікно» намацати — зрозуміти консенсус, що негласно склався в українському суспільстві, і потрапити в резонанс із ним. І цей консенсус набагато важливіший за питання про те, хто очолить державу  2019 року.

У тому, що консенсус є, сумніватися не доводиться. Як і в тому, що один із його пунктів — право українських громадян самостійно визначати внутрішню та зовнішню політику своєї країни.

«Нічого ми у Путіна запитувати не будемо», — це, здавалося б, банальність. Офіційному Києву було б і взагалі дивно чекати для своїх кроків схвалення керівництва іншої країни, а вже тим більше тієї, з якою фактично йде війна. Але, наприклад, улітку 2013 року подібна заява звучала б зовсім не банально — багато хто погодився б із тим, що українську політику слід погоджувати з Москвою.

Проте Революція Гідності та чотири роки війни зробили свою справу. «Вікно» перемістилося, і тепер проросійські погляди стали маргінальними. У Верховній Раді їхні прихильники набирають від сили десять відсотків, а будь-який політик із президентськими або хоч би міністерськими амбіціями остережеться їх висловлювати, навіть якщо потай і поділяє. Інакше народ не зрозуміє — і, що найнеприємніше, не проголосує.

Ідеться, зрозуміло, не про те, чи вступати Україні до НАТО (автор статті вважає, що приєднуватися до альянсу потрібно неодмінно, але річ не в цьому), а в тому, що лише сама Україна може вирішувати, вступати їй туди чи ні. Українці в більшості своїй згодні, що у них немає господаря, чийого дозволу в цьому, як і в будь-якому іншому питанні потрібно запитувати. Жоден політик, що сповідає інші погляди, не може розраховувати на підтримку виборців.

Проблема в тому, що цей український консенсус вступає в непереборне протиріччя з пануючою в Росії думкою, згідно з якою Україна неодмінно повинна входити в зону впливу РФ. Найточніше цей погляд висловила  2014 року російська журналістка Уляна Скойбєда: «Нога, куди ти пішла? Ми не відпустимо тебе!» І що найгірше, ця думка характерна і для російських еліт, і для пересічних громадян — у цьому питанні спостерігається єдність. У протилежної позиції в Росії теж є прихильники, але там маргинальні вже вони, оскільки промахуються повз російське «вікно Овертона».

Варто особливо наголосити, що тут спостерігається антагонізм, а не просто протилежність. Протилежні, наприклад, інтереси продавця та покупця: один прагне придбати товар якнайдешевше, інший — продати його якомога дорожче. Але антагоністами ці двоє не є, оскільки обидва зацікавлені в існуванні один одного. І тому вони сповна здатні досягти компромісу та домовитися, як це звичайно й робиться.

У даному ж разі компроміс за визначенням неможливий — Україна не може одночасно і належати до російської зони впливу, і не належати до неї. Домовитися по-хорошому не вийде.

У цьому питанні не так уже важливо те, хто стане наступним президентом України — він у будь-якому разі діятиме не з власної волі, а зважаючи на систему поглядів, що склалася у суспільстві. Ця система припускає розбіжності й дискусії, проте деякі її пункти незаперечні.

Український народ існує вже багато століть. Але формування України як політичної нації почалося лише в XXI столітті (першим видимим пунктом цього процесу стала Помаранчева революція, проте приховано він, вочевидь, ішов задовго до неї), і до цих пір ще далеке від завершення. А нація може існувати лише в логічному зіставленні себе з рештою людства. Кажучи, наприклад, «я — француз», людина тим самим засвідчує свою відмінність від усіх не французів. Якби їх не існувало, якби Земну кулю населяли виключно французи, ця фраза не мала б сенсу — або, точніше, вона означала б те ж, що і «я — людина».

Із політичними націями все відбувається аналогічно, але тут є один нюанс. Оскільки така нація є сукупністю громадян, що претендує на верховну владу в своїй країні, то передбачається не лише логічне, але й політичне зіставлення себе з рештою світу. І фраза: «Ми   — господарі в Україні» автоматично має на увазі продовження «...а не хтось іще».  Звичайно, подібні слова не можуть бути виголошені в чиїйсь зоні впливу. Україна належить або Москві, або її громадянам, третього не дано.

Тому не настільки вже істотно, хто найближчими роками мешкатиме в комфортабельних кабінетах у Кремлі та на Банковій. Українсько-російське протистояння продовжиться в будь-якому разі.+

Адже занадто різні у цих двох країнах вікна Овертона.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Томос це, звісно, дуже добре і потрібно, але...Держава у нас яка? Світська. Церква відокремлена від Держави.До чого це я?А що заважало, і заважає, цій самій Державі визнати те, що лежить на поверхні:...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

23 фєвраля не здається

Чим будете дивувати ваших чоловіків, дівчатка? Уже знаєте, що подарувати батькові, брату чи коханому на 14 жовтня? А ще всім класом здамо грошики на презенти нашим хлопчикам. І знову чашки,...
Більше року тому Кривий Ріг дружно радів слідчим діям по Криворізькому міськвиконкому, безпосередньо тому, що стосувалося Вілкулів, Удодів, секретарів, замів. Кожен день – свято! Всі мріяли і ті...
Амбулаторія загальної практики сімейної медицини №5 У Кривому Розі, за даними порталу ehealth, працює 42 амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Обслуговують пацієнтів 201 лікар загальн...