App Store Google Play

Друзі вороги

12 Вересня 18:00
Друзі вороги

В умовах гібридної війни – замаскованої, пост-правдивої – для того, щоб здобути перемогу принаймні в окремому бою, іноді достатньо одного – просто залишитися чесним. Сказати, як є. Прийняти те, що відбувається насправді. Вийти за межі рингу, зшитого із вдавань чи обману, і стати на твердіший ґрунт, де можна отримати більше шансів на успіх.

«Великий договір» про невелику дружбу

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією наступного року матиме «круглих» 20 літ. «Нулик» позаду в його житейському віці означає те, що 1 квітня 2019-го – на ювілей обміну ратифікаційними грамотами між Києвом і Москвою – ця угода підходить до свого нового скріплення в режимі by default.

Договір про дружбу між Україною та Росією підписували Леонід Кучма та Боріс Єльцин

Згідно з домовленостями, досягнутими у свій час Леонідом Кучмою та Борісом Єльциним, договір укладали терміном на 10 років, з автоматичним продовженням на наступні десятирічні періоди за умови, якщо жодна зі сторін не заявить про своє бажання відмовитися від угоди. Для того, щоб припинити дію договору, треба поінформувати іншу сторону про своє рішення щонайменше за півроку. Ми, відтак, маємо час до 1 жовтня.

Уявіво собі, що ми проґавили вихід на цьому пристанку. Уявімо, що в Росії одного жовтневого ранку друкують десятки публікацій із заголовками: Україна та РФ продовжили договір про дружбу (а так уже було у 2008 році) – і українська інформаційна сфера у відповідь просто вибухає «зрадою» в шалених тротилових еквівалентах, обговорюючи продажність, немічність і корумпованість української влади вкупі з її «липецьками». Що гірше: уявімо собі, що не Павло Клімкін, а Сєрґєй Лавров надсилає до сусідської країни ноту, в котрій звинувачує Україну в недружності (через курс на НАТО, або переслідування російського православія, або «ущємлєніє соотєчєствєнніков» – що завгодно). І ми, крім того, що шиємося в дурні, то ще й починаємо тремтіти в переляку від невідомості: чи це означає війну, чи ще існує кордон із Росією – і коли ж таки Путін нападе?

Власне, саме тому чесна відповідь на дуже складне питання є найкращою серед усіх інших можливих відповідей, навіть якщо наслідки видаються непередбачуваними або й лякають.

«Це не спонтанне рішення»

Офіційний Київ вагався щодо того, чи розривати договір про дружбу із Москвою. Ще навесні Міністерство закордонних справ України у рамках інвентаризації договірної бази із Росією винесло на порядок денний ідею відмови від продовження від «Великого договору».

У квітні Президент України Петро Порошенко запропонував скомбіновану відповідь: денонсувати частину угоди.

«Наступним кроком буде внесення мною до українського парламенту проекту закону про негайне одностороннє припинення дії окремих положень договору […] у частині, в якій дія цього договору не сумісна з національними інтересами держави та реалізацією нашого українського права на самооборону», – сказав Порошенко під час Безпекового форуму в Києві.

Голова держави констатував, що через російську агресію окремі статті «стали одіозними анахронізмами».

«Але чому – я хочу звернути вашу увагу – не можна скасувати цей договір і ми лише призупиняємо дію окремих статей? Бо є важливими для України положення, в яких сторони «поважають територіальну цілісність одна одної, сторони підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів», – наголосив Порошенко, заявивши про те, що частина пунктів договору залишатиметься чинною, «незалежно від майбутнього анулювання Радою його (договору, – Z) окремих положень».

«Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів».

Стаття 2, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією

Утім, ближче до осені стало очевидним, що «гібридний» варіант не спрацює.

Рада національної безпеки та оборони України на своєму засіданні 6 вересня формалізувала заклик до Міністерства закордонних справ із вказівкою надіслати Росії ноту про припинення «Великого договору».

Під час засідання РНБО Петро Порошенко заявив, що сама назва угоди – договір про дружбу, співробітництво і партнерство – звучить «просто як брутальна насмішка з міжнародного права». Голова держави нагадав максиму про те, що папір зазвичай коштує дорожче, ніж російське слово, й навів як приклад зовсім свіжу історію – про пручання Росії вердикту Стокгольмського арбітражу у «газовій справі».

«Це рішення – не емоційне, не спонтанне, воно чітко вивірене і прораховане. Ми реалізуємо нашу стратегію, якою ми керуємося з 2014 року, і припиняємо цю угоду. Ніхто нашого євроатлантичного напрямку не зупинить», – заявив Порошенко.

Чорновіл був «за»

Народний депутат України II скликання Євген Лупаков починає розмову з кореспондентом Z із зітхання. «Я – радянський яничар», – каже він.

Офіцер військово-морських сил, капітан 1 ранґу, у 1998 році Лупаков входив до парламентської фракції Народного руху України. Коли Верховна Рада голосувала за ратифікацію договору про дружбу з РФ, він виявився одним із 27 народних депутатів, котрі виступили «проти».

«Чому голосував «проти»? Коли я почав вивчати правдиву історію України, то зрозумів, що Росія – це окупант. А отже, не можна укладати договір дружби із окупантом», – пояснює Лупаков. І додає, що «прозріння» до нього прийшло не одразу.

«Я не знав правдивої історії свого народу. Так нас виховували. Нас ізолювали, навантажували бойовою підготовкою, нам було не до історії, не до політики – ми виростали слухняними яничарами. Вірою і правдою служив своїм ворогам. Але коли я розпочав читати історію, вивчати історичні документи – а почав читати лише в грудні 1991 року, вже після того, як було проголошено незалежність – то мені все стало очевидним», – розповідає пан Євген.

Верховна Рада підтримала ратифікацію «дружньої» угоди, видавши на її підтримку переконливу конституційну більшість – 317 голосів. Серед тих, хто виступили «проти», були Ярослава Стецько, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Юрій Оробець, Ігор Осташ, Михайло Ратушний (апарат Верховної Ради у відповідь на запит Z надав результати поіменного голосування за ратифікацію, – Ред.).

Під час самого голосування найбільше протиріч проявилося у лавах націонал-демократів: так, у фракціях «Вперед, Україно!» і «Рух за Україну, за народ» голоси розділилися навпіл – решта ж фракцій проголосували майже однозначно.

«Я знав, чим усе скінчиться. Кричав тоді, пояснював: «Люди, та що ж ви робите?!» – пригадує Лупаков. Каже, що мав з цього приводу розмову із В'ячеславом Чорноволом. «Дослівно не згадаю, що відповів Чорновіл, – відповідає на питання Z. – Сказав, що дружба важливіша, ніж будь-які інші політичні непорозуміння».

Чорновіл проголосував «за». У своєму виступі під час дебатів він сказав, що прагне уникнути провокацій, котрі можуть бути іще гіршими, ніж сам договір. «Не знаю, до речі, що було б з нами і що називати національною зрадою – чи підписання такого договору, чи створення провокаційної ситуації – загострення взаємин із сусідньою державою, котра може призвести до загибелі Української держави?» – аргументував Чорновіл.

Якої дружби хотіли росіяни?

Штука в тому, що двадцять років тому цей договір дійсно сприймали в Україні як переможний, бо він був першим документом високого рівня, у котрому Росія зобов’язалася поважати територіальну цілісність і кордони України.

«Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права».

Стаття 3, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією

Визнати такий стан справ Росії далося важко. Переговорний процес супроводжувався закликами «повернути Крим» і твердженнями, що Севастополь – «русскій город».

Відтак, «Великий договір» дуже довго не знаходив повноцінної підтримки у Росії, поки Госдума не підтримала ратифікацію аж у грудні 98-року, а Совфєд – у лютому 99-го року.

Варто нагадати, що підготовка договору про дружбу йшла паралельно з переговорами щодо статусу Севастополя та поділу Чорноморського флоту. Тодішній секретар РНБО Володимир Горбулін згадав у своїх спогадах, що Росія вимагала контролю над морем, і на переговорах сторони довго дискутували буквально про те, кому яка бухта мусить належати. «Підписуємо угоди по Чорноморському флоту – підписуємо і «Великий договір», – переказував Горбулін російську позицію.

Україну ж найперше цікавили пункти, котрі гарантували збереження власної територіальної цілісності та суверенітету: згідно з іншим коментарем Горбуліна, датованим іще 1997 роком, документ «знімає всі територіальні претензії до України з боку Росії».

Наприкінці 90-х декотрі оглядачі писали: після ратифікації «Великого договору», після того, як Україна формалізувала дружбу зі всіма своїми сусідами, українську дипломатію можна з полегшенням розпустити…

Повернути Росію в береги

За двадцять років, однак, нічого не змінилося. Росія, як і раніше, прагне стерти українсько-російський кордон – ми ж намагаємося ствердитися як незалежна держава. Те, що в тодішнього росіянина було на думці, в сьогоднішнього росіянина всілося вже на люфі автомата.

На тлі українсько-російського конфлікту не лише офіційний Київ розмірковував про денонсацію «Великого договору», а й Москва. Ще взимку російські радикали вимагали переглянути частину договору, вважаючи, що він «односторонньо вигідний» Україні.

РНБО ставить крапку на договорі про дружбу з РФ, 6 вересня 2018 року

«У статті договору ми визнаємо територіальні кордони України, а вони (кордони, – Z), відповідно, наші – на момент підписання і ратифікації цього документу. Підписавши цей договір, Росія в 1997-му, а потім і під час ратифікації в 1999 році, підтвердила, що вона вважає Крим і Севастополь частиною території України», – коментував одіозний депутат Госдуми Константін Затулін.

«Нам треба щонайменше його денонсувати в частині, котра стосується визнання кордонів», – додавав член Госдуми.

У 2014 році Москва почала відкрито втілювати власні геополітичні мрії. Україна ж остаточно втратила в іпостасі Договору про дружбу ту опору, за котру намагалася триматися під час кожного нового протистояння з Росією – чи йшлося про Тузлу, чи про природний газ.

Відтак, ці двадцять років пішли на прощання з ілюзіями. Для Росії – що Україна знову стане частиною її, «русского», світу – як не в формі СРСР, то або СНД, або ЄЕП, або Митного союзу. Для українців же прийшов час прощатися з ілюзіями, ніби Росія готова сприйняти Україну дійсно як незалежну державу.

Кому ж тепер триматися за цей договір і який у тому сенс?..

Заступниця міністра закордонних справ України Олена Зеркаль пропонує дивитися на дилему крізь призму міжнародного права та можливості покарати Росію юридичними механізмами.  У свіжій публікації для «Дзеркала тижня» пані Зеркаль у співавторстві з Тарасом Качкою зазначає: «Розірвати договір – не в наших інтересах. Але в наших інтересах його не пролонгувати».

Водночас, вони певні, що договір був виправданим. А те, що Росія витерла об нього ноги, є злочином.

«Під час повідомлення Росії про непролонгацію договору ми ще раз наголосимо, що непролонгація не впливає на обов'язок усунути порушення договору, які виникли в період його застосування (1 квітня 1999 – 31 березня 2019 р.), що непролонгація не впливає на поточні судові та інші процеси мирного врегулювання спорів, і що непролонгація не впливає на обов'язок Росії дотримуватися інших норм і правил міжнародного права, у тому числі інших чинних договорів між державами», – запевнили українські дипломати.

У попередній публікації на цю тему Олена Зеркаль із Тарасом Качкою констатували: «Договір про дружбу свого часу виконав свою місію, але тепер він вичерпав себе в усіх можливих сенсах. Головне – він так і не примусив Росію змінити своє ставлення до нас. Натомість українці змогли за цей період усвідомити себе, вибороти свою незалежність. У цих обставинах договір, переговори щодо якого почалися ще 1992 року, втрачає політичний і символічний зміст».

А отже, прийшов час сказати, як є. Просто залишитися чесним. Прийняти те, що і так є насправді.

Росія – не друг.

zbruc

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Пару слів про багатостраждалий Дніпровський аеропорт, про скоре мурування-будування якого неодноразово повідомляли по всіх фейсбуках Філатов із Корбаном.Як народний депутат, який просуває питання приє...
Анастасія ГОРЯЧА

Хто такий журналіст?

Із розвитком технологій у сучасному світі стає все важче визначити термін "журналіст". Звичка ділитися у соцмережах своїми спостереженнями стала нормою у побуті багатьох родин. У більш завзятих є наві...
Вчера шестилетний мальчик выпал из окна третьего этажа 147 школы, и лишь спустя сутки эта информация стала публичной.Администрация учебного заведения не сочла нужным заявить в полицию, ограничившись в...
Максим Мірошниченко

Шпіль Солсберійського собору

Приходить до нас, у Mediaprostir поважного віку чоловік. Каже, що хоче провести захід на багато людей на два дні. Показуємо йому приміщення, чекаємо від нього більш детальної інформації. Під...