App Store Google Play

Мілан поміняв на Дніпро. І співає!

1 Серпня 14:00
Мілан поміняв на Дніпро. І співає!

Сьогодні він — один із солістів Будинку органної та камерної музики, виступи якого завжди викликають зацікавленість у дніпровської публіки. Особливо патріотично налаштованої, яка гаряче аплодує пісні «Два кольори» (цей запис можна побачити в Інтернеті на каналі YouTube). Олександр Благодарний спілкується винятково українською мовою, хоча співає, звісно, різними. Як професійному оперному співаку, йому до душі італійська, і не тільки через те, що цією мовою написано чимало вокальних шедеврів. А й тому, що з чарівною Італією пов’язано дуже багато в його житті. Можливо, навіть, що колись саме вона стане місцем його мешкання та нового етапу творчого розвитку. Але зараз, у свої 45, після багатьох мандрів Олександр Благодарний повернувся до рідного Підгородного. Завдяки цьому у жителів Дніпропетровщини є можливість чути його чарівний баритон. 

— Олександре, невже Ви з дитинства мріяли бути співаком? Враховуючи ваш вибуховий характер, якось не дуже в це віриться…

— Ви праві, не все одразу склалося. Мені було шість років, коли вдома з’явилося фортепіано. Я просто закохався в цей інструмент. Почав ходити до музичної школи. Взимку хлопці бігли до річки грати в хокей, а я на сольфеджіо. Вони сміялися з мене, це була катастрофа… Якось я сказав мамі, що більше в музичну школу не піду. Але вже за рік сам туди повернувся. Зараз граю на фортепіано, як розмовляю: інструмент допомагає створювати цілий світ, який належить тільки мені. Та під час навчання в Кіровоградському педінституті досвідчений педагог сказала, що піаністом я буду хорошим, а от співаком можу стати видатним. Я розказав про це мамі, коли приїхав додому. Вона спочатку не повірила: мовляв, де опера, а де я, хлопчик з Підгородного? Прослуховуватися на вокальне відділення Одеської консерваторії я їхав з рекомендаційним листом від своїх педагогів, але вирішив його… сховати. Розсудив так: якщо в мене дійсно є талант до співу, поступлю без будь-яких листів. Конкурс, між іншим, був шалений: 256 людей на вісім місць. Я поступив — і закохався в оперу! Але на третьому курсі… пішов з консерваторії. Залишив Одесу через те, що вступив до Міланської консерваторії ім. Джузеппе Верді. Навчання там, як і в інших державних закладах Італії, було безплатним. Але ж треба було за щось жити, харчуватися… Я крутився, як міг, опанував італійську мову, а згодом зі мною, як з оперним співаком, підписало контракт одне з арт-агентств. Почав гастролювати по всьому світу. За декілька років купив першу машину, зібрав чимало афіш зі своїх гастролей та поїхав до Одеської консерваторії. Там показав афіші, склав екстерном екзамени та отримав диплом. Таким чином я став першим з цього навчального закладу, хто виїхав навчатися за кордон. Але в Україні я тоді не залишився, знову виїхав до Італії. Там одружився, в мене народилися двоє синів, зараз їм 19 та 21 рік.

Мілан поміняв на Дніпро. І співає. Новости Днепра

— Чому ж ви не залишилися у цій співочій країні назавжди? Тим більше, що вона досить схожа за менталітетом її жителів на Україну…

— На жаль, подружнє життя не склалося. Але в Італії я буваю досить часто, нещодавно провів там два місяці. Бачився з дітьми, дав чотири концерти в рамках Днів України в Італії. Перед початком футбольних матчів на стадіоні в Мілані співав «Два кольори» та Гімн України. Скажу так: заробляти гроші краще там, а витрачати їх тут. Я вдячний, що мене взяли на роботу в дніпровський Будинок органної та камерної музики (особлива подяка Тетяні Бабич). Але зарплата у мене, як у провідного майстра сцени, тут мінімальна, така ж, як, скажімо, у прибиральниці. Так, я ще викладаю спів у приватній вокальній студії та в Дніпровській академії музики ім. Глинки. Але все це не порівняти із заробітками за кордоном. Там за участь в оперній виставі я отримую близько тисячі євро — це моя зарплата за рік праці в органному залі. Протягом кар’єри я зробив біля 70 вистав, співав по всій Європі, в Японії, Ізраїлі. Зараз в мене є агенти, які займаються просуванням мене, як співака, за кордоном та отримують за це хороші гонорари. Одна з моїх улюблених партій — Борис Годунов, фрагменти якої теж можна побачити в Інтернеті. І переконатися в тому, що на сцені я не тільки співаю, а й працюю, як драматичний актор, перевтілюючись в той чи інший образ. Намагаюся зробити все, щоб глядачі отримали справжнє задоволення від вистави.

— Чому ви зараз не співаєте в дніпровській опері?

— Це досить болісне для мене питання. Були часи, коли працював одночасно і в цьому театрі, і в Італії. Тут співав в «Ріголетто», «Нормі», «Паяцах » та інших виставах. Але згодом поєднувати працю в двох країнах стало неможливо. Я звільнився з Дніпропетровського театру опери та балету. І поїхав… у Донецьк. Прийшов там в оперу і сказав, що хочу в них працювати. Протягом чотирьох років я тримав на собі в Донецькому оперному театрі майже весь драматичний репертуар. Місто взагалі і театр зокрема прийняли мене дуже гарно. Місцева влада оплачувала мені половину вартості орендованої квартири, зарплата майже 1600 євро. «Травіата », «Фальстаф», «Євгеній Онєгін», «Князь Ігор»… Потім був дорогий українсько-німецький проект — опера Вагнера «Летючий Голландець», в якій я співав головну партію Голландця. Прем’єра відбулася в грудні 2012 року. Виставу висунули на Шевченківську премію, яку вона врешті-решт і отримала. Я, як виконавець головної партії, теж був у списках, але наступного року почався Майдан… Чималі гроші, передбачені для лауреатів Національної премії ім. Шевченка, отримали декілька членів творчого колективу (деякі з них і досі працюють в окупованому Донецьку і співають для сепаратистів). А моє ім’я викреслили зі списку, як і з подання моєї кандидатури на звання народного артиста України. Це несправедливість, яку, маю надію, колись виправлять!

Мілан поміняв на Дніпро. І співає. Новости Днепра

— А де ж ви були в той час?

— Спочатку поїхав на Майдан, потім пішов на війну. У лавах «Правого сектору» я провів майже три роки, але розповідати про це не хочу. Під Іловайськом смертельне поранення отримав мій брат Андрій… Порівняно з ним та іншими хлопцями, які не повернулися з поля бою, вважаю, що я нічого особливого не зробив. Просто виконував свій обов’язок. Щодо моїх спогадів про Донецьк… Культурні люди там є завдяки тому, що в місті існує університет. Зал оперного театру майже завжди був повний. Але разом з тим пригадую, що в Донецьку дуже багато людей з кримінальною зовнішністю. Вранці вони йшли на роботу, ввечері поверталися, вдягали спортивні костюми, пили горілку та лягали спати. Зранку повторювалося те ж саме. Так, в Дніпрі теж такі люди є, але їх можна побачити хіба що десь у віддалених мікрорайонах. А в Донецьку все те, що не стосувалося двох центральних вулиць — Університетської та Артема — було суцільним генделиком. Вважаю, саме це й сприяло тій ситуації, яка зараз, на жаль, склалася.

— То ж зараз ви здебільшого мандруєте між Україною та Італією?

— Я дуже вдячний Дніпру за те, що люди, які живуть тут, допомогли мені повернутися до себе, здолати посттравматичний синдром. Сини кличуть до Італії. Але моя мама живе в Підгородному, вона — мер цього міста. Мало того, що вона втратила одного сина, так ще через її посаду в неї багато проблем, з якими я не можу її залишити наодинці. Але це не значить, що я сидітиму тільки тут. У «Ла Скала» я вже виступав, мрію заспівати в «Метрополітен-опера» та в театрі, який нещодавно відкрився в Дубаї. А ще мрію, щоб керівники нашої держави нарешті зрозуміли, що оперне мистецтво ніколи не буде прибутковим. Але воно потрібне суспільству, тому його треба підтримувати!

Наше місто

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Марія СОЛОМОНОВА

Шкурный альянс

Только сквозь призму времени мы можем увидеть все ошибки, промахи и неудачи – дабы понять и оценить события, слова и поступки, свои и чужие. И сделать выводы…………...
Прочитав у Корбана прекрасний пост про те, як він ... мля, виявляється, безпосередній учасник Іловайської операції. Оба на, пацани-іловайці! У нас з вами новий соратник, який разом з нами землю г...
Максим Мірошниченко

Празька весна і сучасний момент

Завтра будуть згадувати придушення "Празької весни". В принципі та подія демонструє логіку подальших україно-російських відносин. Поки Україна буде "не своєю" для них, вона буде "терористичною", "фаши...
От не хотів про це писати, так ото з друзяками посміявся у приваті з Чорноволихи і думав, що тема не варта великої уваги аби про неї публічно висловлюватись. Аж, як заліз у стрічку новин... мамо, не г...