App Store Google Play

Місто-універсал. Чого прагне Дніпро сьогодні

28 Липня 14:15
Місто-універсал. Чого прагне Дніпро сьогодні

Якщо говорити про таксі, то мені подобаються універсали, бо в них можна вільніше дихати й навіть міняти місця під час подорожі.

Так я відчуваю рідне місто — складно, але цікаво і є вибір як роботи, так і розваг. У всьому по-хорошому винна так звана децентралізація, у сутності якої ховається дещо більше, ніж перерозподіл бюджету на розвиток доріг, шкіл, лікарень. 

Адже кожне місто незалежно від кількості населення має бути столицею по-своєму: економіка, промисловість, культура чи суднобудування, спорт чи плетіння кошиків. Харків — культурна столиця, Львів — туристична, Київ — місто кар’єрних емігрантів і революцій, Кривий Ріг і нині окупований Донецьк — індустріальні гіганти, Одеса — курорт, а ще є Луцьк, Тернопіль, Житомир, Горішні Плавні тощо. І справді, у кожному місті свої цінності й зачіпки, які дивують гостей та якими пишаються місцеві. Я теж мрію, щоб наш рідний Дніпро якось обізвали. Місто-металург? Місто-футболіст? Місто-форпост? Місто-ріка? Поки що визначеність є мрією для міста, яке перебуває в п’ятірці найдорожчих для життя в Україні.

З Дніпром усе справді складно: купа музеїв та нових галерей, і водночас, гуляючи затишними бульварами та проспектами, ви обов’язково побачите тих, кому культурні цінності й сучасні інклюзивні парки байдужі, бо в цих людей немає житла, поруч лежать залишки їжі, яку вони знайшли в модному сміттєвому баку. А вже за рогом, метрів за три, найсмачніша гамбургерня чи винарня, де люди живуть красивою ілюзією гедоністичного свята. Про цей контраст нещодавно в Дніпрі була виставка «Жебраки» Сергія Алієва-Ковики, на якій усі охочі могли побачити намальовані акрилом розбиті й трагічні долі людей із вулиці, бо це теж частина сучасного світу, яка доволі контрастно співіснує з дніпровськими бутиками, де пара шкарпеток — мінімальна зарплата українця.

В одній лікарні під столом узимку жив безпритульний. На моє запитання до медичної сестри: «А в нас є місця, де можна його поселити?» — відповідь була: «Ні, бо він сам не піде в жахливі умови, де можна чимось захворіти». На той момент ніг у нього вже не було — ампутовані. А ще в Дніпрі, як і в більшості українських міст, немає госпісів. Це з контраст­них спостережень: хочеш гідно померти — зроби це вдома.

Дніпро — місто, у якому блиск і бідність, хороші ресторани й погані дороги настільки поруч, що навіть нікого не дивують. Тут викинуте сміття і брак велосипедних доріжок спокійно співіснують із простором прогресивних культурних експериментів, тут цитати великих поетів на зупинках написані поруч з адресами наркоторгівців у Telegram, тут за 300 км війна, про яку знає лише частина міста, у той час як інша ниє «когда закончится отета война, и президент у вас козёл, мы лучше в Ялту съездим…»

За останні десятиріччя місто пережило багато політичних та бізнес-змін: тут визначилися свої олігархи та свої підлеглі, викристалізувалися політичні вектори та спортивні пріоритети, свої кримінальні клани та зони впливу. Але маркувати його якоюсь однією характеристикою неможливо, бо буде необ’єктивно хоча б тому, що в кожної спільноти Дніпра свої амбіції та можливості, які співіснують і навіть інколи надають взаємну допомогу.

Чого тільки вартий прошарок IT-фахівців, які і соціальні проекти реалізують, збираючи кошти на допомогу бійцям та дітям, і еко-програмами займаються, і про еміграцію встигають подумати на користь Іспанії, Нідерландів, США або Кіпру. Полишаючи своє місто, вони аргументують це доволі об’єктивно: треба жити й старіти подалі від дуже поганої екології та бидло-сервісу, терпіти які вже не хочуть. Точніше, мають змогу не терпіти. Місто можливостей дає всім шанс залишитися, розвиватися або змиритися.

Культура та спорт завжди були вигідним джерелом хизування перед гостями міста на Дніпрі. І недарма: у нас є футбольні та баскетбольний клуби, які грають у різних лігах, спортивні заходи для людей з особливими потребами, марафони та мотивуючі до здорового способу життя івенти, спортивні клуби й зали, федерація йоги — культивування гарного та гнучкого тіла нині набирає ще більших обертів. До цього додамо з півсотні галерей, арт-пабів та з десяток музично-історичних фестивалів, щотижневі екскурсії містом — культурна складова вибухає пропозиціями на всі смаки.

Усе це дарує містянам відчуття наповненості життям. І, незважаючи на масове поширення «шансону» в маршрутках, думаючі дніпряни знають, як і де провести вільний час. Крім шашликів у сусідньому дворі на них чекають стрибки з парашутом, йога на «сапах», класичний концерт на даху, картини Сальвадора Далі. Та моє бачення як громадського діяча, як волонтера, як культурного менеджера і як прес-аташе футбольного клубу може бути цілком суб’єктивним, тому до цієї статті я додала невеличке опитування людей, що доволі давно й глибоко розвивають різні сфери, як-от політика, молодь, спортивна журналістика (див. «Дніпряни про своє місто»).

Важливо, коли ініціативу містян або діячів культури підтримує міська влада. За сприяння муніципалітету та місцевого бізнесу створено проект «Культурна столиця». Окремої уваги вартий масштабний фестиваль «Джаз на Дніпрі», який відроджує традиції якісного джазу в місті й привозить світових зірок.

Безумовно, ще один рушій — молоде покоління — дуже свіжа, натхненна, готова щось робити верства населення, яка навіть інколи не знає, що саме, але активно діє. Якраз молодь і створила в нашому місті сотні цікавих закладів та проектів, які демонструють небайдуже ставлення до міста, його архітектури та часу. Як водиться, у неї немає великих ресурсів, але ці люди дуже добре знають, що таке гранти та краудфандинг і вміло збирають кошти на свої задуми. Наприклад, проект Сцена : Stage та фестиваль «Конструкція», платформа «Кузня української інтелігенції», проект «Слово на стіні», Екскурсійний клуб «Дніпро» — це такі собі закутки для спілкування, розвитку нейронів на воркшопах і, безумовно, для відчуття прекрасного в колі однодумців. Додам сюди галерею «Артсвіт», арт-центр «Квартира», освітній хаб Spalah і Музей українського живопису з арт-терасою на даху — ці місця дають віру, що місто стало іншим, гарнішим, толерантнішим і розвиненішим.

За останні роки Дніпро зумів показати свої зуби: з одного боку, терористам на Сході, які хотіли з нас зробити «народну республіку» та придаток до сусіднього російського агресора, а з другого — всій країні, яка вважала нас розрізненим і виключно промисловим містом, у якому люди не вміють об’єднуватися. Тим часом ми якось примудряємося і волонтерити, і поранених лікувати, і фестивалі організовувати, і в футбол грати, а через кілька років у нас з’явиться повноцінний метрополітен, на який ми чекаємо ще з 1970-х. Ось таке універсальне місто, з можливостями та амбіціями, інколи ледаче, інколи гіперактивне, але рідне.

«Дніпряни про своє місто»

Дмитро Бойко, боєць батальйону «Дніпро-1», ветеран війни на Сході України, депутат Центральної районної у місті Дніпрі ради

Яким було наше місто, куди тікали кадри раніше, і якими ви бачите його найближчим часом?

— Відплив кадрів із Дніпра до столиці розпочався ще до правління Кучми. За ЦК КПРС там було шестеро людей звідси. Із жодного міста ніколи не було стільки представників. Дніпро — найбільший промисловий центр, але я не раз чув, як мешканці Харкова, Запоріжжя казали, що це осередок інтелігенції. І я із таким твердженням цілком згоден. Кадри для Києва завжди, впродовж усієї незалежності йшли з нашого міста. Навіть сьогодні значна частина політичних рішень країни приймається з урахуванням думки Дніпра — наших лідерів бізнесу, які є доволі розумними й виваженими та які впливають на розвиток країни, особливо в нинішні часи.

Дмитро Москаленко, футбольний журналіст і коментатор, автор двох книжок про дніпровський футбол

Ти багато подорожував, тож маєш із чим порівняти наше місто. Яким ти його знаєш і яким хотів би бачити?

— З огляду на наше географічне положення Дніпро має бути чимось на зразок Франкфурта-на-Майні в Німеччині — центральне місто країни, великий перевальний пункт, куди йдуть усі дороги. Проте для цього потрібні потужний аеропорт і якісна інфраструктура. Франкфурт завдяки такій локації є потужним економічним центром. Таким я бачу в майбутньому й Дніпро.

Одарка Біла, начальник управління молоді Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, волонтер

Яким є місто тепер і яким воно буде років за 50?

— Безперечно, Дніпропетровщина була, є і буде місцевістю, де народжуються світлі та розумні голови. І я вважаю, що ці голови мають лишатися тут, а не емігрувати до інших міст або країн. Бо, потрапляючи до столиці по одному, ми розпорошуємося й, так би мовити, втрачаємо свою дніпрянську сутність, яка полягає в можливості бути стійкими, розумними, інколи хитрими. Нам треба розвивати себе та своє місто. І якщо й заходити в Київ, то тільки великою командою. Це якщо говорити про політику. Важко сказати, яким місто буде за 50 років. Поки що якби бодай на п’ять років прогноз скласти... Але Дніпро точно буде сильнішим і цікавішим. Ми самодостатнє місто, народ і країна. У кінці сценарію має бути хепі-енд.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Томос це, звісно, дуже добре і потрібно, але...Держава у нас яка? Світська. Церква відокремлена від Держави.До чого це я?А що заважало, і заважає, цій самій Державі визнати те, що лежить на поверхні:...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

23 фєвраля не здається

Чим будете дивувати ваших чоловіків, дівчатка? Уже знаєте, що подарувати батькові, брату чи коханому на 14 жовтня? А ще всім класом здамо грошики на презенти нашим хлопчикам. І знову чашки,...
Більше року тому Кривий Ріг дружно радів слідчим діям по Криворізькому міськвиконкому, безпосередньо тому, що стосувалося Вілкулів, Удодів, секретарів, замів. Кожен день – свято! Всі мріяли і ті...
Амбулаторія загальної практики сімейної медицини №5 У Кривому Розі, за даними порталу ehealth, працює 42 амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Обслуговують пацієнтів 201 лікар загальн...