App Store Google Play

Культурний шар

15 Липня 18:00
Культурний шар

Що відбувається в українській культурі? Ми звикли, що в ній зазвичай не відбувається нічого. А тут щось відбувається. І всі ці традиційні нарікання, що мовляв, нічого там відбуватися не може, оскільки відбуватись там нічого не може в принципі, засвідчують не так реальний стан речей, як елементарну необізнаність того, хто нарікає. Натомість той, хто не нарікає, а цікавиться, з радістю розповість і про нове українське кіно, яке почали знімати, і про нову українську музику, яка раптом почала збирати зали, та й про книжкові новинки, яких стає все більше. Себто я, звісно, трішки ідеалізую, але, здається, потрібно по-справжньому не товаришувати з об’єктивністю, аби не помічати всіх цих наповнених вдячною публікою театральних та концертних залів, що раптом почали підтримувати вітчизняного культурного виробника. Більше того – ризикну припустити, що далі буде ще цікавіше. Ризикну припустити, що українські майстри культури достатньою мірою відчули цей смак успіху та суспільного інтересу, аби поступатися комусь своїм ринком і своїми читачами-глядачами-слухачами. Не цього разу.

Адже як зазвичай говорилося? Говориться так: в жодному разі не можна переводити кінотеатри на українську, туди просто перестануть ходити люди. Або – в жодному разі не можна впроваджувати квоти на радіо, оскільки просто не вистачить свого контенту. Або – вся вітчизняна книжкова продукція, видана за останні двадцять років, може розміститись на кількох полицях книгарні Є. Ну і так далі. Якщо прибрати весь шовінізм і мракобісся, висновок завжди був простий – в жодному разі не можна перекривати російські культурні канали. У нас просто не буде чим заповнити цю порожнечу. Оскільки у нас в принципі майже нічого немає. Спитайте в Росії.

Ну і ось, внаслідок усім відомих подій, ці канали, хай частково, а все ж перекрили. І не скажеш, що це якимось чином позначилось на рівні та інтенсивності культурного дозвілля співгромадян. Просто більш помітною стала реклама української музики. Ну й західної.

І ось, спостерігаючи, на тому ж таки київському фестивалі Atlas Weekend різноманіття вітчизняної музики, кількість музики західної і відверту епізодичність присутності на всіх сценах наших північних сусідів (скільки там ще залишилось тих, хто не виступав в окупованому Криму?), я собі думаю – мені відверто подобається те, що відбувається в культурі. По-перше, звісно ж, подобається, що там узагалі щось діється. По-друге, велику симпатію викликає ця орієнтованість на свою країну й свого слухача. Те, що її, свою країну, нарешті починають розглядати не просто як теледодаток до якого-небудь орт, а як потенційну аудиторію в сорок мільйонів читачів-слухачів-глядачів. Те, що вітчизняні режисери нарешті заговорили про касові збори, те, що вітчизняні видавці не почуваються сиротами у книжкових магазинах, те, що вистави українською легко займають місця дутих російських театральних зірок.

Мені подобається така культура – активна, жива й по-хорошому агресивна, культура, що не боїться бути актуальною й автентичною водночас, культура, що не боїться бути зрозумілою, врешті-решт. Культура, яка так чи інакше не боїться політики. Оскільки можна було б за звичкою написати – політика тут ні до чого, політики це не стосується. Але це буде неправдою. Це все давно є політикою. Кордони культури давно наклались на кордони політики та економіки, а найголовніше – на кордони війни. З тієї простої причини, що мова давно не йде про розваги. Мова йде про те, якою буде ця країна через десять років. І чи буде вона взагалі.

Без культури її напевне не буде. Ось без усіх цих книжкових презентацій, музичних фестивалів, кінопрем’єр. Це все така ж складова країни, як і нова армія. Так що це політика, безперечно – політика. Те, про що ти пишеш – політика. І те, якою мовою ти це робиш – теж політика. І коли ти про щось не пишеш, боїшся, не наважуєшся – теж політика, можливо навіть більше політика, ніж усе інше. І те, що вітчизняна культура нарешті виходить поза межі свого захисного гетто – політика, і те, що вона сьогодні переживає чи не найважливіші й найкарколомніші трансформації в своїй довгій, не надто веселій історії – так само.

І зрозуміло, що більшості з нас хотілося б, аби цієї політики було менше, аби вона не тиснула, аби не нагадувала постійно про свою присутність. Ну але не тепер. Ми маємо саме ту концентрацію політики в повітрі, яка дозволяє нам дихати й говорити. І культура в цьому випадку виступає доволі точним дзеркалом, яке відтворює кожен наш обережний  рух, кожен наш крок. І добре, що цим дзеркалом нарешті можна користуватись. І загалом: культура, в якої нарешті прокинувся здоровий творчий апетит, не може не викликати інтересу. Уважно слухайте – зараз пишуться особливо важливі пісні і вірші, шкода пропустити їхнє народження. Тому побачимось у книжкових магазинах. 

Новое Время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Томос це, звісно, дуже добре і потрібно, але...Держава у нас яка? Світська. Церква відокремлена від Держави.До чого це я?А що заважало, і заважає, цій самій Державі визнати те, що лежить на поверхні:...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

23 фєвраля не здається

Чим будете дивувати ваших чоловіків, дівчатка? Уже знаєте, що подарувати батькові, брату чи коханому на 14 жовтня? А ще всім класом здамо грошики на презенти нашим хлопчикам. І знову чашки,...
Більше року тому Кривий Ріг дружно радів слідчим діям по Криворізькому міськвиконкому, безпосередньо тому, що стосувалося Вілкулів, Удодів, секретарів, замів. Кожен день – свято! Всі мріяли і ті...
Амбулаторія загальної практики сімейної медицини №5 У Кривому Розі, за даними порталу ehealth, працює 42 амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Обслуговують пацієнтів 201 лікар загальн...