App Store Google Play

Чому українці вважають Путіна своїм?

11 Липня 14:00
Чому українці вважають Путіна своїм?

Кремль присвоїв деяким частинам російських збройних сил "почесні" назви українських міст Житомира та Ніжина. Це ще одне нагадуванням про те, що Росія веде війну з Україною і на мовному фронті. Тому, де український уряд і широкий політикум надто часто опиняються на одному боці з Владіміром Путіним.

Кожен акт називання чи, як кажуть мовознавці, номінації, є за визначенням актом присвоєння того, що слово називає. Це особливо стосується власних назв. Якщо населений пункт, скажімо, називають Вроцлав, то цим самим сигналізують, свідомо чи ні, про його польськість. Якщо ж той самий пункт називають Бреслау, то з польського він стає німецьким. Те ж можна сказати про інші пари географічних назв: польський Пшемишль чи український Перемишль, український Ужгород чи мадярський Унґвар, кастілійський Сан-Себастьян чи баська Доностія, український Січеслав чи російський Днепропетровск.

Історія має безліч свідчень того, як здобуті території загарбники відчуджували від їхнього корінного населення й присвоювали простим актом перейменування. Кожен школяр знає, як у Америці іспанці називали свої володіння Новою Іспанією, англійці свої – Новою Англією, французи свої – Новою Францією. Імперську логіку символічного присвоєння чужих територій продовжує московське означення півдня України топонімом "Новоросія".

Мова завжди була куди потужнішою зброєю підкорення, ніж армія. Хоча б тому, що мовна окупація продовжується навіть після кінця окупації збройної. Про це наочно свідчать реалії сьогоднішньої "незалежної" України, чий культурно-інформаційний простір лишається окупованим росіянами.

Сам факт цієї окупації ледве викличе сумніви навіть в упередженого спостерігача. Якщо ж такі виникнуть, то варто вийти на вулицю в Києві, Харкові, Одесі чи навіть у ще недавно на всі 100% українському Львові, щоб пересвідчитися яка мова тут панує. Було б дивно, якби після століть брутального винищення українців й українства Москвою справа сьогодні стояла якось інакше.

Проблема тут в тім, що самі українці не лише не чинять опору постійним практикам мовного присвоєння росіянами їхньої території, культури, але беруть в них активну участь. Часто всупереч своїй глибоко усвідомленій українськості.

Це особливо цікаво спостерігати в царині власних назв. Протягом століть російськомовці послідовно зросійщували імена українців. Відтак з українця на ім'я Дмитро завжди робили "Дмитрия", з Миколи – "Николая", Олекси – "Алексея", Тимоша – "Тимофея", так само з Наталки – "Наталью", Катерини – "Екатерину", Тетяни – "Татьяну". "Перехрещуючи" українців на росіян, московська імперія йшла далі і представляла їх решті світу вже тільки й винятково як росіян з російськими ж іменами, транслітерованими на інші мови. Відтак привласнення номінаційне ставало крадіжкою й присвоєнням культури колонізованого, і українець Микола Гоголь для решти світу – був винятково росіянином "Николаем Гоголем" (Nikolai Gogol), так само Олександр Довженко – росіянином "Александром Довженко" (Alexander Dovzhenko).

Українець Микола Гоголь для решти світу – був винятково росіянином "Николаем Гоголем", так само Олександр Довженко – росіянином "Александром Довженко"

Послідовне змосковщення назв людей, місцевостей чи водойм (замість "Дніпро" - "Днепр" й англійською Dniеper, а не правильне Dnipro) російськомовці застосовують за малим винятком лише до українців і, можливо, білорусів. Чому? Тому що українці в московському світогляді – це росіяни, їхній "юго-западний" різновид, чи "один народ", якщо послуговуватися путінською ідеологемою.

Якщо українці й росіяни два різні народи, то чому ж за малими винятками вся українська преса, телебачення й радіо, ба навіть наукові і мовознавчі видання незмінно зукраїнізовують російські імена, пишучи Володимир Путін, а не як належало б "Владімір Путін", Олександр Пушкін, а не "Алєксандр Пушкін", Дмитро Медведєв, а не "Дмітрій Мєдвєдєв"і т. д.

Називання росіян українськими іменами – це трактування чужого як свого. Таку мовну практику мотивує глибоко засвоєна українцями імперська фікція про те, що українці й росіяни – це таки "один народ".

Як не дивно, але цю чудесну роздвоєність у мовній поведінці масово демонструють навіть українці із високим рівнем національної свідомості: мовознавці, політики, письменники, журналісти, громадські активісти, часто навіть борці за мовні права. Цікаво теж, що ідея відмежування від імперії на рівні власних імен і назв до сих пір не знайшла підтримки навіть серед українських мовознавців, які, задавалося б, першими мали зрозуміти й відкинути цю токсичну тактику привласнення колонізатором колонізованого.

Для людини, цілком вільної від московських імперських смислів називати Путіна Володимиром, мало б бути так само абсурдним і кумедним, як називати американця Джорджа Буша – Юрієм чи англійця Пола Макартні – Павлом. Мало б бути, але не є. Все якраз навпаки. Українці послідовно не перекладають англійських, німецьких, французьких імен і в той спосіб визнають їхню окремішність. William Shakespeare – це Вільям Шекспір, а не Василь Шекспір, Justin Timberlake – Джастин Тимберлейк, а не Устим Тимберлейк.

Тобто англійці, німці, італійці, французи – всі нації в українській мовній практиці зберігають свою національність на рівні імені. Всі крім росіян. Їх українці навіть тепер продовжують українізувати.

Українці повинні послідовно і програмно користуватися власними назвами міст, річок, озер, людей, а чужі відповідно маркувати як чужі. Так чинять всі інші вільні народи. За такою логікою деколонізації, слово радянський має скрізь бути заміненим на російський варваризм "совєтський" чи трохи легший для вимови "совітський". Мовляв означуване ним явище нав'язане нам ззовні. Щось подібне робили під совєтською окупацією поляки, відкидаючи комуністичний неологізм radziecki і вживаючи натомість варваризм sowiecki.

За логікою деколонізації українці мали б вживати власні, а не московські топо-, гідро- чи антропоніми в кожній іншій мові, включно з російською й казати "Ривне", а не Ровно, "Харкив", а не Харков, "Одеса", а не Одесса, "Днипро", а не Днепр і т. д.

Звільнення від імперії, від її "цінностей", смислів і світогляду, шляхом радикального мовного відмежування від них є моральним імперативом для українців особливо тепер, коли таке звільнення не пов'язане з ризиком для свободи чи життя, як це було в умовах московської окупації до 1991 року.

Facebook автора

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

«Еще один новый рейс ввели! - возмущенно говорит один таможенник другому, - Сколько можно! Сколько их тут летает, работать нормально не дают! Скорей бы лето закончилось, задолбали эти туристы!&r...
Пару років тому, під час кваліфікацій до ЧС-2018, всі казали, що збірна Україна спеціально злила пару матчів аби не потрапити в Росію. Та навіть якби і не заливали, ніхто цього літа не полетів би в РФ...
Марія СОЛОМОНОВА

Рейдер из кремля

Чтобы картина о рейдерстве не только в Днепре, но и во всей Украине, была завершенной, её следует дополнить весьма немаловажным фактом, который дамокловым мечом завис над каждым украинцем, небезразлич...
92-роки тому Катеринослав перейменували у Дніпропетровськ. Звісно, не було ніяких референдумів/громадських слухань/можливості подати альтернативну петицію.Теоретично і зараз у місті живуть люди, які н...