App Store Google Play

Війна і Європа: чи завадить військовий конфлікт на шляху України до ЄС

8 Липня 18:00
Війна і Європа: чи завадить військовий конфлікт на шляху України до ЄС

Після Революції Гідності Україна стрімко стала на колію, яка веде нас до Європейського союзу. Новий вектор обіцяв українцям значне розширення власних можливостей — від економічних до правових. Від української держави вимагалося лише одне — внутрішня мотивація та фундаментальні зміни в системі. Втім, зовнішня агресія не тільки підірвала спроможність нашої держави до стрімких і системних реформ, а і значно ускладнила українську євроінтеграцію в політичному та юридичному плані.

Україна отримала значну кількість внутрішніх проблем, які значно вплинули на подальший розвиток інтеграційних процесів. Війна, втрата територій, переселенці, економічний спад — все це у 2014 аж ніяк не мотивувало ні народ, ні державу до серйозних кроків на шляху до Європейського союзу.

Оговтавшись від такого потрясіння ближче до середини 2015 року, коли остаточно стало зрозуміло, що військовий конфлікт “заморозився”, керівництво держави почало розглядати співробітництво з ЄС вже не тільки як привід для політичних гасел, а і як єдиний можливий позитивний вихід з патової ситуації.

Європа, у свою чергу, також розуміла і продовжує розуміти, що успішна Україна — це успіх всього ЄС, який забезпечить його подальший розвиток. Саме через це європейські дипломати, не дивлячись ні на що, вже протягом чотирьох років продовжують висловлювати всебічну підтримку українському народові. Окрім цього, Україна отримує значну фінансову і гуманітарну підтримку з боку європейської спільноти. Але, політичної мотивації для нашої країни поки не вистачає — перешкодою цьому продовжує бути війна, яка гальмує інші внутрішні процеси.

Звичайно, що всі українські негаразди в євроінтеграції не можна “скидувати” лише на військовий конфлікт, але очевидно, що наразі саме він грає найпомітнішу роль в цьому процесі, впливаючи як на політичні ігри всередині держави, так і на дипломатичні нюанси ззовні.

Все ж, не зважаючи на це, ні Україна, ні Євросоюз не відмовляються від взаємної співпраці, та більше, продовжують декларувати лише оптимістичні сценарії для української інтеграції в ЄС. Та чи можливо прийняти Україну в Європейський союз, не вирішивши питання анексії Криму та військового конфлікту на Донбасі? Чи зможе наша держава повернути втрачені території, втримати біля себе європейських партнерів та стати “Новою Хорватією” в історії ЄС?

Як зазначає журналіст та аналітик Олександр Ярощук, наразі в ЄС користуються певним набором критерій, які мають виконати потенційні кандидати на членство перш, ніж переговори перейдуть до конкретних кроків.

“Питання вступу до ЄС обговорюється вже не один рік і виноситься на законодавчий рівень. Однак, перш ніж навіть наблизитися до переговорів про членство, які можуть тривати 10 років, потрібно відповідати т.зв. Копенгагенським критеріям, умовам, яким мають відповідати кандидати на вступ до ЄС. Так, ЄС вимагає від кандидатів виконання ряду політичних та економічних умов, наприклад, забезпечення стабільності державних інститутів, наявність демократії, забезпечення верховенства права та дотримання прав людини, в тому числі прав меншин, прозора виборча система, працююча ринкова економіка, наявність здорової конкуренції, конкретні вимоги щодо державного дефіциту до ВВП (до 3%), державного боргу (не більше 60%), інфляції тощо”, - зауважує Ярощук.

Втім, аналітик також зазначає, що у Копенгагенських критеріях немає пункту, який би торкався питання військового конфлікту на території держав-кандидата. Попри це, війна все-таки залишається суттєвою перешкодою на шляху до вступу.

“Усі члени ЄС мають спільну зовнішню політику і політику у сфері безпеки. У такому разі конфлікт відбувається не лише на території України, але й на території ЄС. Це означає ускладнення політичного діалогу з Москвою, по суті пряму конфронтацію та призупинення економічних відносин. Складно навіть уявляти таке, коли деякі країни ЄС спокійно сприймають «Північний потік-2». Але навіть і без цього шанси на членство залишаються примарними. Україна досі на шляху до справжньої, цілісної, ефективної демократії. Економічна ситуація хоча і поліпшується, але ще залишається складною, тим більше є проблема захисту права власності. Наочний приклад – сотні випадків рейдерства», - зазначає Олександр Ярощук.

Також він припускає, що реальна перспектива для України, швидше за все, з’явиться після 2025 року, а реальні кроки варто очікувати після 2030 року. Наразі в України є лише фора у формі Угоди про асоціацію. Завдяки цьому документу наша держава імплементує значний масив норм права ЄС, що у перспективі дозволить пришвидшити переговори про членство, якщо такі будуть.

З іншого боку, є фактор ЄС, у якого також є багато проблем: біженці, зростання популізму, економічні проблеми, а як наслідок під питанням зона євро, вихід Сполученого Королівства.

“Наступні 5-10 років шанс на членство мають лише Балканські країни. Після цього ЄС зробить паузу, і потім ще через 5-10 років напевно заговорить про Україну. Але при цьому політичні умови в ЄС мають бути сприятливими для переговорів. Немає жодних гарантій, що ЄС не закриється і на довший період від розширення", - підсумовує Ярощук.

У свою чергу, прес-аташе ЄС в Україні Давід Стулік дає нам більш оптимістичний прогноз щодо можливості приєднатися до європейської родини.

“Варто розуміти, що військовий конфлікт і втрата територій не вирішує бути Україні в ЄС чи ні. Нам набагато важливіше аби ваша країна впроваджувала у себе фундаментальні реформи: забезпечувала верховенство права, боролася з корупцією, піднімала рівень життя населення тощо. Зокрема, цим процесам допомагають обов’язки, які після підписання Асоціації з Євросоюзом взяла на себе Україна. За останні 4 роки ваша країна зробила більше, ніж за попередні 20 і впевнено продовжує рухатися далі”, - розповів Давід Стулік.

Такі прогнози з вуст представника Європейського союзу дійсно дають зрозуміти, що Європа нас чекає і тримає для України двері відкритими. Тож, наразі для нас головним пріоритетом є продовження підтримки реформ і політичного курсу на зближення з ЄС.

Що стосується військового конфлікту, який має держава на своїй території, то прес-аташе повідомив, що в Євросоюзі вже є прецедент, який може стимулювати Україну вирішувати євроінтеграційні питання паралельно з відкритим військовим протистоянням та втратою території.

“ЄС ще не сказав Україні “так”, але і не каже “ні”. У нас вже є випадок, коли країна, яка втратила частину території внаслідок військового конфлікту, приєдналася до Євросоюзу. Це Кіпр, північна частина якого наразі зайнята представниками Туреччини. Це не завадило євроінтеграції Кіпру, тож Україна теоретично також може розраховувати на подібний розвиток ситуації”, - додав Давід Стулік

Як підсумок, прес-аташе ЄС підкреслив, що Україна — це унікальний випадок зі своїми умовами. Відповідно до цього, їй не треба переймати досвід Хорватії чи когось іншого, а брати і рухатися власним шляхом.

Таким чином, попри складу соціально-економічну ситуацію, наша держава впевнено продовжує відкрито декларувати свій намір вступити до Європейського Союзу. До того ж, цю ідею підтримують і європейські дипломати, які не відхрещуються від нас навіть попри те, що Україна веде протистояння проти найбільшого страху ЄС — Росії.

Втім, все залежить лише від майбутніх кроків державних діячів та європейського “визрівання” українського суспільства. Скільки нам потрібно часу аби стати Європою — невідомо, але можна впевнено сказати, що Україна обрала для накращий курс з усіх можливих на даний момент.

P.S. У 1991 році Хорватія була вимушена відстоювати свою незалежність від прокомуністичних урядів сусідніх країн. Як і в Україні, на території балканської держави виникла самопроголошена республіка Сербська Країна, яка згодом виявила бажання приєднатися до Сербії. Перші збройні конфлікти розпочалися у квітні 1991 року. З серпня того ж року вони переросли у відкриту збройну агресію Сербії проти хорватів. У серпні також розпочалася легендарна оборона міста Вуковар від сербських солдатів. Під час битви кілька тисяч хорватських легкоозброєних ополченців зав'язали на собі близько 80 тисяч сербів. Облога міста тривала до листопада і значно вплинула на національних дух хорватів, які вважають захисників Вуковара героями своєї нації. Ця битва також змогла зупинити подальший наступ сербської армії та дала змогу Хорватії підготуватися до подальшого протистояння.

З 1992 року по 1995 рік хорвати встигли стабілізувати ситуацію на фронті, залучити до конфлікту миротворців і зайняти позицію вичікування. Чотири роки значно вплинули на армію Хорватії, яка закріпилася як кількісно, так і якісно. Також за цей час були підписані аналоги Мінських домовленостей, які визнавали право сербів на певні преференції у сфері державного управління.

Втім, все швидко закінчилося як тільки завершилася миротворча операція в Хорватії. У травні 1995 року вже сильна хорватська армія змогла розпочати широкомасштабну наступальну операцію в ході якої від сербів було звільнено значну частину території. Останнім кроком на шляху до повної перемоги стала операція “Буря”, яка за три доби поклала край сербському вторгненню в Хорватію. Протягом операції за участю майже 200 000 хорватських вояків визволено 10 400 квадратних кілометрів або 18,4% площі країни.

Після тривалої і виснажливої війни хорватам знадобилося лише 15 років аби стрімкими темпами модернізувати власну країну та вже у 2011 році стати повноправним членом Європейського Союзу.

Звичайно, що Хорватія - це Хорватія, а Україна - це Україна, але балканський досвід чи не найближчий за умовами до наших реалій. Відповідно, ми маємо частково використовувати і його, адже він свідчить про те, що повернути втрачені території військовим шляхом цілком можливо. До того ж, встановлення конституційного порядку надасть значний імпульс для розвитку держави і визначення її стратегічного напрямку руху.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Марія СОЛОМОНОВА

Рейдер из кремля

Чтобы картина о рейдерстве не только в Днепре, но и во всей Украине, была завершенной, её следует дополнить весьма немаловажным фактом, который дамокловым мечом завис над каждым украинцем, небезразлич...
92-роки тому Катеринослав перейменували у Дніпропетровськ. Звісно, не було ніяких референдумів/громадських слухань/можливості подати альтернативну петицію.Теоретично і зараз у місті живуть люди, які н...
Юрій Фоменко

Божі пензлики

У Бога є велика стара торба. Наскільки стара, що геть зношена і в латках. А у тій торбі: гачки, пензлі, гребінці, веретена, сита, сопілочки, граматки, вуздечки, тронки…   І ходить він з то...
Багато чую останнім часом про геройство, мотивованість та крутість, як необхідні якості для солдата. Скажу чесно: фігня це все, як на мене.Герої затикають подвигами чужі або ж свої помилки.Найкраще пр...