App Store Google Play

Уроки попередників

23 Червня 10:30
Уроки попередників

Петро Порошенко нині виходить на фінішну пряму. До кінця його першої каденції залишається рівно рік, і він його, найімовірніше, добуде на посаді. Але від того, як Петро Олексійович його проведе, залежатиме чимало. А найперше те, чи погодяться українці обрати його ще на один термін. Тільки двом із чотирьох очільників незалежної України пощастило колись відбути в кріслі глави держави свою законну п’ятирічку. Ці два щасливчики — Леонід Кучма і Віктор Ющенко. Кожен із них міг би поділитися з Порошенком якимись своїми секретами, що варто робити в цей рік і, головне, чого не варто. Можливо, так і буде, але всі ті поради навряд чи вилізуть у публічну площину.

У кожного українського президента своя унікальна історія успіху. Леонід Кравчук очолив державу майже одразу після її проголошення, фактично за умовчанням перемістившись у президентський кабінет із крісла голови ВРУ як той, хто привів країну до незалежності. Протриматися йому там судилося менш як чотири роки. За іронією долі карти Леонідові Макаровичу поплутав благословенний Донбас. Уперше, коли тамтешні шахтарі, страйкуючи, змусили парламент проголосити референдум про недовіру владі та позачергові парламентські й президентські вибори, а вдруге — коли тамтешня еліта зробила в ніч президентських виборів усе можливе, щоб президентом став Леонід Кучма. Звісно, свою роль у цій історії відіграли й інші чинники: глибока суспільно-економічна криза, конфлікт між парламентом і президентом, параліч влади, спроба реваншу партноменклатури тощо. Але Донбас в обох випадках таки став важливим фактором. А втім, знову ж таки за іронією долі саме вихідцю з благословенного Донбасу Вікторові Януковичу (четвертому президентові) судилося бути ще одним главою держави, який не досидить до кінця своєї каденції й навіть буде змушений із ганьбою втікати з країни та переховуватися. У його поразці провідну роль відіграє він сам, хоча, звісно, не без сторонньої допомоги.

Повноцінно, від дзвінка до дзвінка, відбути свій термін змогли тільки Кучма і Ющенко. Першому доля навіть подарувала шанс пройти цей шлях удруге, і він, наскільки вмів, скористався ним. Утім, для нашої історії це не найважливіший показник. Його цінність хіба в тому, що Леонід Данилович виявився відносно законослухняним громадянином і, на відміну від своїх колег з інших пострадянських держав, не захотів забезпечити собі можливість обратися втретє через зміну Конституції. У цьому йому варто віддати належне. Попри всілякі прикрі речі, які трапилися в країні під час його другої каденції (вбивство журналіста Гонгадзе, скандал із плівками Мельниченка тощо), Кучма повів­ся достойно, призначив свого наступника й пішов на заслужений відпочинок. Хто став цим наступником — окрема історія. А нас цікавить, що таке важливе зробив Леонід Данилович в останній рік своєї першої каденції, що допомогло йому виграти вибори ще раз і вдруге стати президентом.

Якщо не враховувати деяких труднощів у порозумінні з парламентом та політичними конкурентами, перша п’ятирічка Кучми була для нього благодатним періодом. Ставши на чолі держави та не маючи ані програми, ані бачення, як цю державу будувати, він зумів у доволі стислий термін зосередити у своїх руках майже всю повноту влади, залишаючись фактично поза сферою політичної відповідальності. Хай там що хто розповідає, а Леонід Данилович був своєрідним новатором вітчизняної політики. Саме він, схиливши на свій бік бюрократичну машину, започаткував такий феномен, як партія влади. І в такий спосіб не лише серйозно послабив конкурентів, а й подекуди перетягнув їх до себе на службу. Саме Кучма, порозумівшись із регіональними бізнес-елітами, став батьком та арбітром вітчизняної олігархічної системи. І саме в його епоху президентська канцелярія перетворилася на всемогутню Адміністрацію (фактично тіньовий уряд), що дало змогу президентові приватизувати владу, паралельно перевівши політику зі сфери публічної в підкилимну й приватну. Власне, все, що робив Леонід Данилович у той час, стане згодом фундаментом його перемоги на виборах 1999 року.

Тому єдине, що йому було потрібно, щоб знову перемогти, — вдало використати змодельовану ситуацію на свою користь. Основним інструментом для цього стала звичайнісінька політтехнологія — страшилка про комуністичний реванш, яку талановито розтиражували підконтрольні ЗМІ. Інших майже й не було. Побутує думка, що Кучма міг і програти, адже його популярність перед виборами суттєво зміліла. Хоча це не зовсім правда. Основні конкуренти Євген Марчук та Олександр Мороз ще в процесі виборчих перегонів якось дивно втратили свої позиції, вв’язавшись в історію з коаліцією опозиційних кандидатів «Канівська четвірка», де успішно пересварились, а безпрецедентне залучення адмінресурсу й така сама безпрецедентна підтримка олігархату, який на той час уже вбачав у Кучмі гаранта своєї стабільності, довершили справу. Розігравши вдалу комбінацію з тодішнім лідером комуністів Петром Симоненком, із яким, цілком імовірно, була спеціальна домовленість, Леонід Данилович спокійнісінько вийшов у лідери за результатами першого туру (Кучма — 36,5%, Симоненко — 22,2%) і так само спокійно добив свого конкурента, який помітно розслабився й не виявляв активності, у другому турі (Кучма — 56,3%, Симоненко — 37,8%).

У тому, що Порошенко спробує скористатися досвідом і напрацюваннями Кучми на наступних виборах, можна й не сумніватися. Втім, також очевидно, що Петро Олексійович, який вийшов із «гніздечка Кучминого», чудово усвідомлює різницю між своєю ситуацією і тією, у якій колись довелося давати собі раду Леонідові Даниловичу. Нині все набагато складніше, адмінресурс не такий впливовий і до того ж розпорошений, більшість олігархів не на його боці, а радше навпаки. Тому якщо використовувати схему Кучми, то хіба що в частині «вибір без вибору» й «менше зло». Однак розіграти партію з комуністами цього разу не вдасться, а для демонізації, наприклад, Юлії Тимошенко політтехнологам доведеться дуже ретельно попрацювати.

Що стосується Віктора Ющенка, то з його досвіду Петрові Порошенку можна почерпнути хіба що безліч прикладів, як не варто робити. Більшість із них йому добре відомі. Саме Петро Олексійович свого часу був одним із тих «любих друзів», які привели Ющенка до влади. Спочатку довго вмовляли погодитися йти в президенти, а потім усіляко сприяли та підтримували в буремні дні Помаранчевої революції. І лише коли виявилося, що ставка на успішного банкіра була катастрофічною помилкою, Петро Олексійович пішов геть. Власне, не тільки він. Відвернулися майже всі найближчі друзі. Залишилася хіба що Віра Улянченко, яку називали «мама Віра» й до якої Ющенко мав особливу довіру, та його вірна прес-секретарка Ірина Ванникова. Свій останній рік на посаді Віктор Андрійович провів не напружуючись, очевидно, усвідомлюючи, що шансу стати президентом удруге йому Бог не підкине. Він ще пробував щось проповідувати та вчити українців, що вони давня і велика нація, копирсався в рештках трипільської цивілізації, але цього вже ніхто не слухав. Врешті Ющенко фактично злився під Януковича, зробивши, свідомо чи ні, все, щоб той став наступним президентом. Хоча, будьмо відверті, міг би принаймні спробувати не допустити цього абсурдного реваншу.

Звісно, на відміну від Ющенка в Порошенка нині набагато краща ситуація. Він має непримарні здобутки. Загалом не втратив поваги серед громадян, що дуже важливо, і навіть зумів зберегти власну політсилу. Чимало з тих, хто на нього нарікає і називає останніми словами, визнають, що він, мабуть, таки найкращий з українських президентів за останню чверть століття. І хоча цього явно недостатньо, аби всім подобатись, але як мінімум може вистачити, щоб пробитися в другий тур. Єдина біда — навіть не основний заклятий конкурент Юлія Тимошенко, а відчай українців і їхня тотальна зневіра у всіх без винятку потенційних кандидатах включно з Петром Олексійовичем. Від того, у який спосіб він вирішить її лікувати, і залежатиме, чи пощастить йому стати президентом знову.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Продовжуючи тему освіти, яка у Дніпрі набула шалених корупційних розмахів, хочу розповісти про дуже цікавий її сектор, який передбачає набір під «своє» крило потрібних співробітників. А са...
"Замиловує, дратує, бісить ця загальна розслабленість і умиротвореність суспільства. Більшість людей свято переконані, що війна, стихійні лиха, революції, заколоти, повстання та геноцидсаме їх об...
12 вересня Тимура Тумгоєва відправили до Росії. Генеральна прокуратура блискавично зреагувала на запит агресора, навіть незважаючи на рішення Комітету ООН з прав людини про призупинення екстрадиції Ту...
Пару слів про багатостраждалий Дніпровський аеропорт, про скоре мурування-будування якого неодноразово повідомляли по всіх фейсбуках Філатов із Корбаном.Як народний депутат, який просуває питання приє...