App Store Google Play

І скільки ще літ?

5 Червня 14:00
І скільки ще літ?

«І скільки літ це ще триватиме? Черги на кордоні, безлад, корупція, бюрократи, не дороги — суцільні ями, порожні, занедбані поля, засмічені узбіччя, знищені ліси. Невже тут нічого не буде? Нічого не зміниться навіть через десять років?» — запитав мене мій шкільний товариш, який щороку — Різдво і Паска, і так вже 20 років — приїздить з чужини на Україну. Через всю Європу, з Португалії, бусиком.    ​

А справді, що буде через десять років? Хто знає? Так багато написано про минулу Галичину, міфічну, нереальну, навіть теперішню, в основному абстрактну, політичну, а як щодо майбутнього, найближчого? Що нас чекає? Буде, як в Румунії? Гірше? При теперішніх тенденціях розвитку економіки, технологій, що буде у нас в екології? Як щодо міграції населення? Скільки буде заробітчан і емігрантів?

Чому десять років? Бо через десять років зійде з трудової вахти, піде на заслужений відпочинок фізично спрацьоване, зношене, перше покоління заробітчан. Тих самих, які «поставили своє життя на паузу», зосередившись на заробітку і відсилаючи всі гроші на батьківщину. Цих грошей в минулому 2017-му вони вислали більше, ніж позичає Україні МВФ. Друга хвиля — це покоління, вже не гнане нуждою і відчаєм, відсутністю перспектив праці на Батьківщині після раптової втрати роботи, закриття заводів і фабрик. Діти заробітчан, часто і внуки, знають мови, мають певний фах, освіту, погоджуються не на кожну роботу, знаючи історію своїх батьків, маючи можливість порівняти тут і там, часто вибирають еміграцію. Не всі, але значна частина їх вибере опцію навчання і життя в іншій країні. Емігранти не будуть слати грошей додому, вони інвестуватимуть в житло і освіту за кордоном. (За даними ООН, до 2050 року Україна втратить третину працездатного населення, Молдова – 50%, Литва – 25%). Навіть якщо зросте число тих, хто поїхав заробляти, кількість грошей, які присилатимуть в Україну, зменшиться. Ці інвестиції тримали і тримають на плаву не тільки цілі родини, вони живлять економіку, особливо Галичини. Вони утримують на високому рівні споживання, допомагаючи виживати малому бізнесу перших заробітчан, іншого просто немає, — магазинам, кафе, ритуальним конторам, авторемонтним майстерням і зубним кабінетам. Вони сприяли виникненню будівельному буму, приватної медицини, освіти і транспорту. Про машини можна не говорити. Чиновники не купують євроблях і не їздять бусиками через всю Європу – 30–40 годин нонстоп, їх купують, ними перевозять товар і себе заробітчани.

Оптимісти переконані: «всьо буде чотко». «Леоні» і «Фуджікура» — це лиш початок. Скоро у нас на Галичині буде, як у В’єтнамі, будемо виготовляти все, на експорт. Зросте добробут. Ринок праці потребуватиме робочих рук, відкриються тисячі швейних фабрик, заводів, технопарків, спільних підприємств. Не тільки ІТ буде двигуном прогресу і центром інновацій. До нас приїздитимуть заробляти, вчитись, відпочивати і лікуватись – Моршин, Трускавець, Східниця, Черче, Стебник, Солотвине, Берегове, навіть в далекий Миргород поїдуть.

Песимісти кажуть, що буде, як є. Ями, тотальна корупція, безробіття, десятигодинні черги на кордоні і на додаток екологічна катастрофа і політикани злодії і брехуни. Покалічені вирубками Карпати, загиджені пластиком і не тільки, після всіх цих шашликів і пікніків, околиці міст, браконьєри на річках, озерах, в лісах, плани побудувати «новий Буковель» в Закарпатській області, розбудувати Славське, Драгобрат, а ще сміттєзвалища в кожному містечку, це ж палаючі  Грибовичі — тільки в масштабах всієї України. А фізично і морально застарілі очисні споруди? Хто тут чув про нові технології очищення води, про побудову нових станцій? У нас воду з-під крана пити небезпечно.

Оптимісти заперечують, мовляв, уже цього літа почнуть будувати перший завод у Львові з переробки побутових відходів, сміття. Після цього кожне місто й містечко захоче збудувати собі такий завод, ми забудемо про звалища, їх рекультивують, земля стане товаром, і у нас буде бум, люди вернуться, фермерські господарства зроблять «революцію на селі». Уже цього року у нас будуть впроваджені жорсткі європейські стандарти до виробництва продуктів харчування, до технологічної дисципліни, до чистоти води і повітря. Вже є, працює, екологічний патруль, хлопці там суворі, пройшли АТО, штрафи драконівські, але вони ще не всюди, це питання часу. Ями? Уже є план побудови першої приватної автодороги Львів – Краковець. Якщо ці дороги будуватимуть турки, македонці, словенці, болгари, за мінімальної, а краще без неї, участі українців, то за десять років у нас будуть дороги, як в Білорусі. Якщо митницю віддати в «автосорсинг» іноземним фірмам, бажано німцям, можна британцям, — таку ідею озвучував Яценюк відразу після Майдану, потім жадібність заїла — у нас не буде черг і корупції на кордоні.   

Вся проблема цих «якщо», цього співвідношення песимізму і оптимізму, що їх, цих «якщо», занадто багато, і зменшення їх залежить від наявності політичної волі наших керівників. І тих, що в Києві і у Львові, в райцентрах і селищних радах і навіть нових ОТГ. Але, як зауважив Макіавеллі, найбільший спеціаліст з політичних ігор в історії людства: "людина не може примусити себе звернути зі шляху, на якому вона досі незмінно досягала успіхів". То з якого дива їм раптом щось змінювати? Їх влаштовуєте те, що є, система, вони добре, сито живуть. А на випадок форсмажорних обставин мають запасний аеродром. Нерухомість там, американське громадянство для дітей, для себе паспорт Ізраїлю, наприклад, вклади в банках.

Потрібно переформатувати систему, при якій державна служба і похід у владу — це синонім збагачення, а не важка і щоденна праця. Така ж, як лікар, вчитель, солдат, тільки лікують вони, вчать, захищають цілу країну, весь народ, той, що їх вибрав. Вибрав, бо вони надаються до цієї праці, вони люди ідеї, а гроші заробляють в бізнесі. Тоді наш президент буде жити, як німецький канцлер — в квартирі. Але як це зробити? Терор, як кажуть в маршрутках, «всіх розстріляти» — це вже було, а хто прийде на зміну? Ті, що розстрілювали?   

Вся надія на невідоме невідоме, прихід до влади людей рівня Бісмарка, Ататюрка чи навіть Меркель, або «неймовірних» подій, наприклад, арешт американцями їхніх закордонних активів, тобто санкції проти них, антикорупційний суд, який не просто перегляне їхні декларації, а оголосить вироки, конфіскує майно. Страх, усвідомлення того, що закон рівний для всіх, — це сильний мотиватор. І не треба буде чекати десять років. При теперішніх технологіях, волі й умінні все буде набагато скоріше.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

У нас чергова серія саги про #мовнийпатруль у Дніпрі. Цього разу у центрі нашого епізоду феєрична відмазка Стоп Нелегал - Закон один для всіх, два активісти якої ̶Б̶о̶ш̶и̶р̶о̶в̶ ̶т̶а̶ ̶П̶е̶т̶р̶о̶в̶ і...
Останнім часом, коли дивлюся на те, що відбувається навколо, вже вкотре мені спадає на думку аналогія між Україною та Іудеєю часів Другої Іудейської війни. Події тої війни досить живописно описав у св...
Ярослав СИНИЦЯ

Станиця Луганська

Станиця Луганська зараз,це  не те, що було три роки тому.  Людська натура така, що має здатність пристосовуватись до будь-яких умов, і за дуже короткий час. Про війну тут нагадують цілі квар...
Наслідки Першої Світової для України оформилися у конкретний факт та конкретну дату 14-го листопада 1918-го року.У цей день гетьман Павло Скоропадський видав грамоту про воз'єднання на федеративних на...