App Store Google Play

Заради чого єдність?

23 Травня 10:00
Заради чого єдність?

Чимало доводиться чути останнім часом про "родові хвороби" українства, серед яких перед веде, певна річ, так звана "відсутність єдності". Страх перед роз'єднаністю, атомізацією, подрібненістю, розбратом – явище в наших суспільно-політичних реаліях якщо не виправдане цілком, то досить зрозуміле й історично обґрунтоване. В умовах війни країна повинна виконувати бодай "академічний мінімум" єдності – мати єдиного головнокомандувача, лояльну до держави армію і суспільство, яке цю армію утримує і підтримує. "Боже, нам єдність подай" співається в одному з "духовних гімнів" України. Звернення до трансцендентного в цьому випадку досить симптоматичне: мовляв, якщо люди не годні ніяк об'єднатися, то сподіватися в цьому питанні можна тільки на Господа, який мусить-таки вислухати благання і, врешті-решт, з усім цим навести лад.

Але облишмо Господа. В нього наразі набагато важливіше і, сказати б, сродніше завдання – автокефалія української православної церкви. І ні слова більше про християнську єдність, чи то пак соборність. Ця тема настільки богоугодна й доленосна, що вкотре мастити її своїми невоцерковленими руками – або гріх, або невиправдана розкіш.

Йдеться мені якраз про єдність суспільну, яка за довгі роки бездержавності, а потім і майже чверть століття неоколоніялізму встигла обернутись у щось на кшталт фетиша.

Про єдність згадують у різноманітних політичних замовляннях настільки часто, що передбачається, ніби кожен із тих, хто чує це слово, за умовчанням вкладає в нього плюс-мінус однаковий і позитивний сенс.

І з цим важко не погодитися. Єдність – завжди про добро, а не про зло. Єдність – завжди про відсіч добрих у протистоянні з могутнішою потугою (відомо, якою), що несе зло. Єдність – завжди краща за свою протилежність, тобто роз'єднаність і порізненість.

"В єдності – наша сила", "Сила народу – в єдності", "Єдність – запорука майбутнього народу" – це не лише зачовгана суспільно-політична фразеологія, а й, наприклад, теми для шкільних творів, у яких школярам з року в рік доводиться знаходити нові (вони ж – вчасно згадані добрі-старі) аргументи на користь життєдайного об'єднання всіх з усіма. І вони їх, певна річ, знаходять, бо справа це загалом нехитра. Варто лише звернутися до історії і повиписувати звідти аналогії, коли "українцям забракло єдності". А її хронічно бракувало в усіх визвольних змаганнях, які тільки можна пригадати – від Мазепи з Кочубеєм до "канівської четвірки" через Петлюру-Скоропадського і Бандеру-Мельника. До кольору, до вибору. І завжди наші численні національні поразки наставали внаслідок браку єдності, що мала якимось дивом утворитися, але чомусь не утворилася. Втім мало хто наважується піти далі і запитати: а може, українцям забракло чогось, окрім єдності? Може, не лише в ній, тобто в її відсутності, наші проблеми?

От і сьогодні, після революції, де не бракувало ні єднання, ні солідарності, знову все частіше говорять про єдність. Її знову не вистачає, оскільки незабаром президентські й парламентські вибори, які неабияк посилюють тривогу й у без того хронічно стривожених інтелектуальних середовищах. Бо вже сьогодні вони віщують як не поразку і відкочування назад у випадку відверто проросійського реваншу, то точно нічого доброго не обіцяють у випадку приходу коаліції популістів. Навіть збереження нинішнього статус-кво непокоїть досить широкі верстви населення, які хотіли багато й одразу, а отримали, як завжди, мало або зовсім нічого. Складається враження, ніби всі ми вже втратили щось, що з такими боями і втратами здобули.

Однак, як завжди, не договорюють, з чого вона складається, ця єдність, яке в неї внутрішнє наповнення або рецепт приготування. Єдність кого з ким, до якої міри і за чий рахунок. Єдність для перемоги? Гаразд. Але як після перемоги? Одеса знову захоче Єкатєріну, Калуш – Бандеру, Донецьк – Моторолу, Рівне – бурштин, Чоп – контрабанду, а Київ – "Київські лаври" і вічний фінал Ліги Чемпіонів. Але всі знову разом нібито хочуть єдності. Заради чого? Аби знову в певний момент захотіти щось своє?

Ні, така єдність не витримує критики, оскільки в ній причина переплутана з наслідком. Бо не щось заради єдності, а все-таки навпаки – єдність заради чогось. Наша єдність – плакатна, ілюзорна й вихолощена не тому, що ми погані або безголові, а тому, що досі не відповіли собі на питання: "Заради чого єдність? Яке її наповнення? Куди ми всі разом, об'єднані, підемо?" Ні, я розумію, що на Майдані націоналіст об'єднався з лібералом, ґей кидав коктейлі незгірш футбольного фаната, а антисеміт шляхетно терпів присутність єврея. Але це все пішло за вітром так само непомітно, як і прийшло. Не ошукуймо самих себе.

От уже за кілька місяців почнеться передвиборна компанія, на якій виллється безпрецедентна кількість бруду, і всі політики до одного знову апелюватимуть до "єдності". І "порохоботи", і "зрадофіли", і навіть – о, Господи! – прихильники бойків-мураєвих-рабіновичів, умовно кажучи, "вата". Першим єдність буде потрібна заради "збереження країни", другим єдність буде потрібна заради "повалення корумпованого олігархічного режиму" і навіть третім буде потрібна єдність – заради "припинення війни та миру" на умовах Кремля. Я мовчу про четвертих, п'ятих, десятих, які теж обов'язково згадають про єдність. Наприклад, для того, аби об'єднатись – і розігнати якусь книжкову презентацію; або об'єднатись – і допомогти забудовнику відібрати у громади сквер; або об'єднатись – і написати донос на колегу-художника у відповідні органи. Немало існує цілком раціональних причин для об'єднання заради якогось партикулярного інтересу.

Наважуся припустити, що все-таки не так у єдності – наша сила, як у тому, що у відсутності визначених пріоритетів наша слабкість. Проблема не в тому, що ми такі невиліковно порізнені (до речі, я переконаний, що ми не більш порізнені всередині свого суспільства, ніж будь-яка інша європейська країна), а у відсутності натяку на формування нового суспільного договору, в якому був би прописаний і вектор руху країни, і дана відповідь на головні питання: хто ми і в які ігри збираємося грати. І – головне – за якими правилами. Якщо всі приймуть однакові правила гри, то ніякі мантри про єдність уже просто не будуть потрібні.

zbruc

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Празька весна і сучасний момент

Завтра будуть згадувати придушення "Празької весни". В принципі та подія демонструє логіку подальших україно-російських відносин. Поки Україна буде "не своєю" для них, вона буде "терористичною", "фаши...
От не хотів про це писати, так ото з друзяками посміявся у приваті з Чорноволихи і думав, що тема не варта великої уваги аби про неї публічно висловлюватись. Аж, як заліз у стрічку новин... мамо, не г...
Ви колись намагалися знайти українців в Інстаграмі? Ну хоча б для того, аби влаштувати опитування їх думки про Укрзалізницю і її "сервіс". Я тут нещодавно спробувала. І виявилося, що це не так вже й п...
Якась нездорова знову пішла хвиля від керівництва ЗСУ. То якийсь пулковник, маріупольський сиділець, добровольців не зміг за рік розгледіти, хоча вони у нього під носом були і сам Марік визволяли, і в...