App Store Google Play

Передчуття великого

25 Квітня 18:00
Передчуття великого

Я навіть не знаю, як після такого весняного заголовка мають поводитися шанувальники Фрейда. Можливо — напружитися, а можливо — розслабитися. Залежно від власної поточної ролі в неперервному суспільному спектаклі. 

Хоча несвідомі жадання вже давно соціалізовані, і особливо ніхто нічого не витісняє. Навпаки, виставляє все мутне й смутне напоказ, витрушуючи особистий драматизм зі старого матраца сновидінь.

Передчуття чогось великого й грізного є, але реакція на це млява. Позаяк у нас країна стратегів та експертів, ми щодня чуємо і бачимо, що кінець світу чи то відбувся, а ми й не помітили, чи то ось-ось відбудеться. 

Ми повністю із цим погоджуємося. Нам подобається потрапити в історію величних перемін, нехай і на "Титаніку". Погоджуємося — і зі злочинною безтурботністю і далі робимо свої буденні справи. 

Чому ми так поводимося?

У цьому місці мають напружитися політологи, почасти рекрутовані у виборчі кампанії, які почасти тривають. Політичне пояснення мотивів поведінки — це завжди пропаганда. Схожа на ту, що пояснювала небесний грім торохкотінням колісниці Іллі-пророка. У соціальних мережах ви легко виявите довго- середньо- і короткострокові апокаліптичні тенденції.

Розпочнімо з малого. Наприклад, побоювання дев'ятитравневого перемогошаленства досить уже традиційне: а раптом цього разу все-таки щось рвоне?

До середньострокових завмирань серця можна віднести ситуацію в Сирії. Фахівці з питань "томагавків" і планів Кремля дають нам можливість уболівати за зірково-смугасту команду в матчі, де вирішальний гол можна забити лише у власні ворота. 

Ну, і глобальна Третя світова: "Прийде сіренький Фернір і вкусить нас за мир". 

Зрозуміло, як у будь-якому узагальненні, тут багато що залишається за бортом. Наприклад, страх перед тотальним прослуховуванням та психотронними опроміненнями. Що може зробити шапочки з фольги не сезонною модою, а частиною ділового костюма. 

Або чарівна дудочка безвізу, яка зачаровує і виводить усю молодь України, до останнього неголеного немовляти, на роботу в Європу.

Та повернімося до феномену відчуття глобальної катастрофи, яка насувається казна-звідки, але така, що буде обов'язково. Підсумовуючи сказане вище — абстрактне апокаліптичне мислення в нас цілком присутнє. А прикладне — відсутнє. 

Чому?

Колективний козак Мамай, не змінюючи споглядальної пози, передчуває велике о-го-го, геть не переймаючись тим, аби скочити на своє іго-го, що пасеться на задньому плані, й поскакати кудись до тещі в глибинку.

Повторю про всяк випадок очевидне. 

1. Більшість хорошого і поганого, що відбувається з нами, не є чимось специфічно українським.

2. Вплив групи на окрему людину зазвичай сильніший не тільки за її розум, а й навіть за її інстинкти.

У сучасному суспільстві тенденція до негативного світосприймання дійсності намітилася досить давно. Але як стійка — оформилася нещодавно. Ми читали в хроністів та істориків про релігійні психози під час круглих дат у часи раннього Середньовіччя й пізніше. Та це були яскраві й короткі стрибки масових потьмарень розуму. А ось у ХХ столітті розпочинається поступове й незворотне зрушення колективного світовідчування.

Перша світова була шоком після ейфорії від віри в просвітницьку силу науково-технічного прогресу. У 1920-х роках позитив ненадовго повернувся. Щоб остаточно впасти під вагою Великої депресії 1930-х. 

Зверніть увагу: емоційна динаміка на радянському просторі була схожою, тільки в нас оці точки на лінії часу називалися "неп" і "сталінські репресії". Це означає, що ідеології не мають самі по собі магічних властивостей впливу на поведінку, як полюбляють стверджувати наш освічений розум і його пропагандисти. 

Ідеологічний складник завжди доформовував, супроводжував і згодом пояснював більш глобальні тенденції людської поведінки. Якщо вона "вгадувала мелодію" цих глобальних процесів, то опинялася "попереду планети всієї", за що потім і розплачувалася поваленням і осудом. 

Друга світова і повоєнні роки виявилися надзвичайно складними в емоційному плані. Бо ця війна невблаганно показала, до якого рівня аморальності можуть дійти не просто окремі люди, а цілі країни і народи. Причому з погляду історичного часу — миттєво.

Корея, Карибська криза, В'єтнам — далі зупинки в емоційному переформатуванні вже не було. Переважно через те, що культура у своїх різних проявах стала відображати й відтворювати екзистенціальні питання. Література, кіно, образотворче мистецтво. Звісно, музика. 

Екзистенціальні питання — питання, на які не буває однозначних практичних відповідей. Раніше на них давала вичерпні відповіді релігія. Але зі розвитком освіти та критичного мислення колишні відповіді дедалі менше задовольняли громадянські суспільства.

Таким чином, через цю німотність в останні десятиріччя XX століття в соціумі почали переважати нарцисичні й антисоціальні настрої. Відповідно, останній стрибок страхів спостерігається з 80-х років минулого століття й дотепер.

В Україні різке зростання присутності фактора страху знизилося і загальмувалося через війну, хоч як парадоксально це може звучати. Травма локалізує страх до конкретного болю, в поранених бійців — у посттравматичний синдром, свідомість перемикається з екзистенції на певну ділянку тіла. Війна стала предметною і зрозумілою частиною життя, збільшуючи і без того чималий розрив у розумінні з хронічно наляканими, але давно не битими країнами ЄС.

Фрейд вважав, що джерелом неврозів, а потім і дорослих страждань є травми дитинства ("мама кривдила"). Це стало незаперечним твердженням на довгі роки для всіх сущих і майбутніх психологів. 

Та один з бунтарів проти Фрейда — Ірвін Ялом, автор книжки "Екзистенціальна психотерапія", заперечив цю тезу, сказавши, що в кожного є властиві самому життю екзистенціальні виклики. І неврози людини пов'язані з тим, що вона не може із цими викликами впоратися. Таких викликів чотири.

— Смертність. Прийняти і зрозуміти смерть як абсолютний кінець усього для нерелігійної людини.

— Самотність. Не можемо ні з ким остаточно злитися, і як наслідок — самотні.

— Марність. Витрачаємо зусилля — на що? Чогось домагаємося, а навіщо? 

Стрімкий калейдоскоп перемін, навіть якщо їх розглядати як позбування всього поганого і здобуття всього хорошого, має сильний побічний ефект — люди чимдалі більше й більше втрачають відчуття сенсу власного життя. 

— Воля і Відповідальність: для постколоніальних країн найважчий виклик. Звільнення, вимога прав і можливостей дуже слабко пов'язуються з питанням ціни за це. Зазвичай пропонується новими чарівними можливостями погасити кредит попередніх страждань. Причому йдеться про страждання тих поколінь, які фізично або вже зникли, або існують дуже умовно.

Оце бажання апокаліптичного обнуління всього в ім'я списання невиконаних зобов'язань, забуття врочистих клятв і полум'яних промов (тих, хто аплодував, теж стосується) і спонукує наших співгромадян бути такими чутливими до тривог сьогодення.

Фрейдисти тут би знову сказали, що передчуття великого лиха і повне небажання діяти суголосно передчуттям є не що інше, як віктимна поведінка, підсвідоме самопокарання за самообман упродовж останніх трьох десятиліть, а то й більше.

Однак фантастична здатність українського суспільства виживати (та ще й зі збереженням того ж таки не дуже життєздатного статус-кво) свідчить про протилежне. Ми точно не ті люди, які здатні самі себе покарати.

Можливо, тому ми чекаємо інших. 

ZN,UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Кожен раз користуючись послугами перевізників у Дніпрі я надихаюся. Щоденні умови дістатися із пункту А в пункт Б просто таки надихають кричати і матюкатися, й так щоб всі почули. Але цього разу я не...
Томос це, звісно, дуже добре і потрібно, але...Держава у нас яка? Світська. Церква відокремлена від Держави.До чого це я?А що заважало, і заважає, цій самій Державі визнати те, що лежить на поверхні:...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

23 фєвраля не здається

Чим будете дивувати ваших чоловіків, дівчатка? Уже знаєте, що подарувати батькові, брату чи коханому на 14 жовтня? А ще всім класом здамо грошики на презенти нашим хлопчикам. І знову чашки,...
Більше року тому Кривий Ріг дружно радів слідчим діям по Криворізькому міськвиконкому, безпосередньо тому, що стосувалося Вілкулів, Удодів, секретарів, замів. Кожен день – свято! Всі мріяли і ті...