App Store Google Play

Україна повинна денонсувати «Великий договір» із Росією у повному обсязі

15 Квітня 18:00
Україна повинна денонсувати «Великий договір» із Росією у повному обсязі

Вже чотири роки з початку збройної агресії Росії проти України в українському політикумі та експертному середовищі не вщухає дискусія стосовно декількох надзвичайно чутливих для двосторонніх українсько-російських відносин питань. Зокрема, щодо доцільності розірвання дипломатичних відносин, запровадження візового режиму поїздок громадян, а також долі так званого «Великого договору» з Росією.

Чим далі ми віддаляємось від моменту входження на територію України перших так званих «зелених чоловічків», – а насправді підрозділів сил спеціальних операцій ЗС РФ, – тим складніше ухвалювати рішення з цих, та й багатьох інших подібних, питань. Адже в 2014 році на це політичної волі у тодішніх керманичів пост-майданної України не знайшлося. А зараз ніби й належних приводів немає.

Проте, якщо перші дві з означених вище тем, є по-справжньому неоднозначними і потребують врахування безлічі можливих прямих та опосередкованих наслідків, в першу чергу для громадян України, які постійно чи тимчасово перебувають на території Росії, то з Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією (підписаний 31 травня 1997 року, набув чинності 1 квітня 1999-го) давно все зрозуміло.

Почнемо з історичної ретроспективи

За відгуками безпосередніх учасників переговорів щодо узгодження тексту «Великого договору», як його ще частенько називають в пресі, нам, українцям, слід враховувати дві особливості, пов’язані з його укладенням:

Перша. В Росії завжди, ще з часів розпаду СРСР, існувала так звана «партія незгодних» політиків. І на стадії узгодження тексту, і при підготовці «Великого договору» до ратифікації, і при вирішенні питання про його продовження на другий десятирічний термін дії тощо вони виступають категорично проти нього. Ключова претензія – Росія не повинна ніколи погоджуватися з тим, що Крим і Севастополь належать Україні. Більше того, цим «яструбам» сам факт існування незалежності України є неприйнятним.

Друга. Однією з ключових проблем двосторонніх відносин між Україною та Росією з моменту проголошення Незалежності був поділ Чорноморського флоту та його перебування на території України у Криму, в Севастополі. У процесі довгих складних переговорів питання щодо укладення «Великого договору» та вирішення долі Чорноморського флоту були зведені в єдиний пакет, і саме підписання договору стало можливим лише після підписання трьох так званих Чорноморських угод, яке відбулося 28 травня 1997 року.

Одразу після реалізації спроби незаконної анексії Криму та Севастополя, Державна дума РФ 31 березня 2014 року одноголосно (!) проголосувала за денонсацію угод про параметри розподілу, статус та умови перебування ЧФ РФ, про взаєморозрахунки, пов’язані з перебуванням на території України, а також так званих «харківських угод», згідно з якими, зокрема, було продовжено термін перебування ЧФ РФ на території України до 2042 року. Таким чином сам пакет, в якому укладалися ці епохальні, станом на 1997 рік, базові двосторонні договори, Росією зруйновано.

Далі про політико-дипломатчний підтекст

Протягом 2014–18 років як на національному, так і на міжнародному рівнях в юридичних та політико-правових документах закріплено факт тимчасово окупації Росією території України та вчинення нею міжнародного злочину агресії.

Ключові приклади такі:

Перший. Згідно зі статтями 2 та 3 Закону про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території від 15 квітня 2014 року визначено, що Крим і Севастополь є тимчасово окупованими територіями «внаслідок збройної агресії Російської Федерації».

Другий. 27 січня 2015 року Верховна Рада України схвалила Звернення до національних парламентів держав світу та міжнародних організацій з проханням визнати Росію державою-агресором.

Третій. Згідно з Законом про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях від 18 січня 2018 року визнано, що застосування Росією збройної сили проти України є «злочином збройної агресії та грубо порушує… Договір про дружбу та співробітництво…»

Окрім того, ціла низка міжнародних організацій та їхніх органів у своїх резолюціях та інших документах, як і преважна більшість офіційних представників демократичних держав світу у своїх офіційних документах та публічних виступах вживають аналогічні терміни.

Таким чином, факт агресії Росії проти України і тимчасової окупації нею частини території України вже є загальновизнаним і закріпленим як на національному, так і на міжнародному рівні.

А які ж є опції в України?

Згідно з прикінцевими положеннями «Великого договору», термін його дії продовжується на наступні 10-річні періоди, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу про його денонсацію за 6 місяців до завершення чергового десятирічного періоду. Це означає, що до 1 жовтня 2018 року Україна має визначитися зі своєю позицією.

Днями президент України заявив про намір внести до Верховної Ради України законопроект про, як він висловився, «негайне припинення дії окремих положень Договору…»

Проте, по-перше, жодного «негайного» припинення не може бути в принципі. «Великий договір» у будь-якому випадку de jure діятиме до 1 квітня 2019 року, до завершення другого десятирічного терміну його чинності. І то в повному обсязі.

А по-друге, ні самим «Великим договором», ані міжнародним правом, зокрема Віденською конвенцією про право міжнародних договорів, не передбачено можливості припинення окремих його положень. Зупинення, як наслідок порушення істотних положень однією зі сторін, що безперечно має місце у випадку з «Великим договором», адже Росія, розпочавши збройну агресію проти України і окупувавши понад 7,7% української території, безперечно порушила істотні положення «Великого договору». Проте «зупинення» і припинення – це різні речі. У разі «зупинення» окремих положень міжнародного договору, вони можуть бути відновлені у будь-який момент, зокрема як результат зміни політичної кон’юнктури, зміни влади тощо. «Припинення» ж тотожне денонсації і не передбачає можливості повернення до status quo за жодних обставин.

Таким чином, з юридичної точки зору в України є лише дві опції – денонсувати «Великий договір» у повному обсязі або зупинити дію окремих його положень.

Договір денонсувати не можна продовжити. То де ж ставити кому?

Цілком очевидно, що в умовах війни за незалежність, яку наразі веде Україна, будь-яка відповідальна влада, в тому числі і в першу чергу глава держави, має йти на непопулярні, але логічні рішення з таких надзвичайно чутливих для українського народу й української держави питань. При цьому такі рішення мають бути юридично вивіреними і належно артикульовані як власним громадянам, так і світу.

Наразі час для політичної казуїстики і використання ганебної пози страуса «голова в піску» вичерпався. Кому у словосполученні, винесеному в заголовок цього допису нарешті треба поставити. І місце для неї очевидне, – після слова «денонсувати».

Так, «Великий договір» слід денонсувати. І то весь, у повному обсязі, без жодних відмовок і застережень. Коли Росія порушувала його істотні положення, він був чинним. Це незаперечний факт, який не відкине жоден національний та/або міжнародний суд за жодним позовом України проти Росії, ні зараз, ні після 1 квітня 2019 року, ні навіть і через 100 років.

Радіо свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Зайшов нині у воєнторг, - не скажу який, - прикупить підсумок під магазини. Обрав такий, щоб не дуже дорогий і підходящий, підходжу до каси. Хлопці-продавці впізнали мене:- Доброго дня, Наче ж, в...
Вадим ШЕБАНОВ

Батько

В третю неділю  червня в усьому світі святкуватимуть День батька. Напередодні цього свята хотілося б згадати, яку визначну роль відіграє батько у житті кожної людини. Це навіть викарбовано у наші...
Юлія МЕЛЬНИК

Не хлібом єдиним

31 травня. Останній дзвоник. Для «першачків» - особливий день: хвилювання та щастя, радість та переживання, виступи під час урочистого прощання зі школою на 92 дні канікул... Емоцій купа....
З початку російської агресії частина українців остаточно визначилася зі своєю позицією і принципово відмовилася сприймати все, що пов'язано з Росією. На жаль, як показала практика, такі громадяни скла...