App Store Google Play

Радянська людина. Чому ваш сусід сумує за Союзом

23 Березня 14:00
Радянська людина. Чому ваш сусід сумує за Союзом

30% українців сумують за СРСР. Серед молоді до 29-ти років таких 14%.

Хто ці люди? Чому вони сумують і яку небезпеку це несе для країни?

Серед ностальгуючих є доволі різні особистості. Втім, знайшлося багато речей, що їх об’єднують.

"Українська правда" вивчила дослідження Центру Разумкова, ще два – групи "Рейтинг", поговорила з соціологами та істориками, заглибилася у їхні наукові праці й врешті відтворила збірний образ українця, що ностальгує за СРСР.

Чи має цей сум логічне пояснення? І що страшніше для майбутнього країни – бідна бабуся з села, чи той українець, який жодного дня не прожив за радянських часів, але досі несе радянські цінності?

Сумні, бо бідні

"Багатші люди з вищим рівнем освіти менше сумують за СРСР. Натомість сумують ті, хто найбільше втратили, – стверджує історик і викладач УКУ Ярослав Грицак. – Це перш за все бажання повернутися туди, "де було добре". Взагалі жага повернутися у "золоті часи" – загальносвітова тенденція".

Статистика підтверджує: чим старша людина і чим нижчий рівень її освіти та доходів, тим більше вона шкодує за Союзом.

Ностальгують відносно більше жінки (38%), ніж чоловіки (31%). Пов’язано це з тим, що перші в Україні живуть на 10 років довше.

 

АВТОР: АНАСТАСІЯ БАБАШ

За словами Грицака, лише одиниці сумують за ідеологією, а більшість – "за стабільністю".

Найчастіше свій жаль люди пояснюють тим, що за часів Союзу "існувала впевненість у завтрашньому дні", "високий рівень соціальних гарантій", "безкоштовна вища освіта", "відсутність безробіття" і "достатній матеріальний рівень життя".

Половина тих, хто сумує, називає також "відчуття гордості за велику державу у планетарному масштабі" і "відсутність збройних конфліктів".

Очевидно, що багато з перерахованого – досить суб’єктивні та суперечливі думки. Проте вони очікувані, бо належать людям, які тепер живуть у селах, не подорожують, не мають доступу до якісної медицини, часто не здатні себе прогодувати, адже отримують парадоксально низькі пенсії, на які, як вони вважають, довго працювали. 

Оскільки РФ продовжує асоціюватися з Радянським Союзом, ця частина населення не тільки розчарована в Україні, а й має доволі проросійські погляди.

Наприклад, вони хочуть, щоб Україна вступила до Митного союзу, а російська мова стала державною або офіційною в окремих регіонах.

Немає цьогорічних даних, за кого б голосували "ностальгуючі" на президентських виборах. Останні датовані 2016 роком. Тоді вони віддали б голоси за голову "Опозиційного блоку" Юрія Бойка, самовисуванця на виборах 2014 року Вадима Рабіновича чи тільки-но звільнену з російського полону Надію Савченко.

Соціологи зазначають, що політичні погляди людей, які сумують за СРСР, дуже різняться. По-перше, вони залежать від регіону проживання. По-друге, на думку доцента кафедри соціології УКУ Данила Судина, ці люди відчувають соціальну незахищеність, отже, будуть більш прихильні до партій, які найбільше обіцяють.

Існує також стереотип, що українці сумують не за СРСР, а за молодістю. Втім, і науковці, і статистика стверджують, що таких доволі невеликий відсоток.

Back in the USSR

Якщо у 2010 році 45% українців сумували за СРСР, то у 2017 році – вже 30%. Така динаміка пов’язана з поширенням демократичних цінностей і тим, що сумують за минулим переважно люди похилого віку.

Причому на сьогодні ностальгуючих за Союзом у чотири рази більше на Півдні та Сході, аніж на Заході України.

І якщо на Півдні і Сході протягом останніх років їхня кількість залишається стабільно високою – приблизно 40%, то на Заході й у Центрі – суттєво зменшується.

Найбільше науковців зацікавив факт, що за Союзом шкодують і ті люди, які ніколи там не жили, чи майже його не пам’ятають.

Так, за даними 2016 року, ностальгує 14% молоді 18-29 років і 25% тих, кому від 30 до 39 років.

"Це доволі поширене явище почали реєструвати ще на початку 2000-х років. Одне з пояснень – вони ностальгують не за Союзом, його державною структурою, обмеженнями і дефіцитом. А за образом, який є протиставленням сьогоденню", – пояснює Данило Судин.

"Ідеологія в СРСР будувалася на ідеях рівності і справедливості. Відповідно, та частина молодих людей, яка не відчуває цього в сучасному суспільстві, ностальгує за ідеалізованим радянським минулим".

На думку Судина, з розвитком ринкових відносин в Україні посилилася соціальна нерівність, що поки змінити не вдається. На тлі цього Радянський Союз виглядає таким собі проектом, який пропонував ідею рівних можливостей і життєвих шансів. Причому молоде покоління, яке ностальгує, не задумується над обмеженістю цих можливостей.

 

АВТОР: АНАСТАСІЯ БАБАШ

Радянська людина, або Homo Sovieticus

Ностальгію за Радянським Союзом науковці також порівнюють із сумом за "великим батьком".

Україні властивий патерналізм – політична практика, коли народ сприймається як "дитина", котра потребує "батьківської уваги" влади. І населення очікує, що змінювати країну повинна саме влада.

Статистика демонструє: 30% українців хотіли б, щоб на чолі стояв диктатор. Але не тому, що подобається тиранія, а тому що "вождь" змінить усе самостійно.

Ярослав Грицак наводить свій доказ цієї тези: "40% тих, хто підтримує Бандеру, одночасно ставляться позитивно до Петра I. Людям важлива не ідеологія, а саме уособлення сильної руки".

Подібна психологія в більшій мірі властива нашим східним сусідам – у Росії 58% населення шкодують через розпад СРСР і 78% вважають, що росіянам завжди або час від часу потрібна "сильна рука".

Людям, яким властива психологія патерналізму, часто притаманні й інші ознаки "радянської людини". Поняття навіть має саркастичний синонім – Homo Sovieticus, або "Гомо совєтікус". Фраза стала відома після того, як у 1982 році радянський соціолог в еміграції Олександр Зінов’єв випустив однойменну книгу.   

Оскільки термін не має єдиного визначення, кількість "Гомо совєтікусів" у пострадянських країнах визначити складно. Саме ж поняття досліджують уже кілька десятків років.

Соціолог Лев Гудков – один з тих, хто найбільше вивчав дану тему. У своїх працях, які вже стали класикою, він так характеризує цей тип:

  1. Масовидність, або бажання "бути як всі".
  2. Пристосуванство і адаптація до існуючого соціального порядку, готовність вимагати менше.
  3. Простота і обмеженість в інтелектуальному та етичному планах. При цьому свою примітивність "радянська людина" вважає перевагою.
  4. Ієрархічність. Таким людям далеке поняття "еліти". Вони певні: як матеріальні блага, так і права людини, повага, інтелектуальні якості тощо розподіляються залежно від "посади" і "статусу".
  5. Хронічна невдоволеність тим, що "дало життя". Через це "радянська людина" вважає, що має право обманювати як начальство, так і владу. Показово лояльна, насправді – піклується лише про особисті інтереси.
  6. Невпевненість у собі, оскільки через нерозвинутість державних інститутів не відчуває себе соціально захищеною, здатною жити "стабільно". Так виникає хронічний комплекс недооціненості.
  7. Свою розчарованість і недооціненість "радянська людина" компенсує відчуттям винятковості і зверхності. Звідси виникають поняття "імперія", "великий народ". З цим також пов’язана ксенофобія і часом навіть параноїдальна впевненість, що навколо – вороги і змова.
  8. Корумпованість. Як результат – готовність терпіти жорстке ставлення до себе з боку влади. Причому ця корумпованість має різні сторони – підкуповується не лише влада в особі різного роду чиновників, але саме населення "продається" за привілеї, обіцянки чи символічні знаки обраності.

Політично некультурні

Людям, що сумують за Союзом чи вважають себе громадянами СРСР, характерні окремі ознаки "радянської людини". Але на жаль, риси "Гомо совєтікуса" притаманні значно ширшому колу українців.

Крім того, "ностальгуючі" переважно мають низьку соціальну активність і не готові виходити на акції в підтримку своїх поглядів.

"Вони можуть сумувати, але це мало що значить", – каже Ярослав Грицак.

То хто більш небезпечний для майбутнього країни: селянин, який живе на мінімальну пенсію у 1373 грн і сумує за часами, коли на столі було більше їжі? Чи корумпована "радянська людина" в головах значно молодшого покоління?

Щоб у країні не переважали "Гомо совєтікуси", потрібно змінювати політичну культуру. Науковці розрізняють чотири її типи. Перша – активна антидемократична, характерна для епохи сталінізму. Друга – пасивна антидемократична, властива періоду застою, коли система ще тоталітарна, але захищати її "мовчазна більшість" вже не бажає.

Третій тип – активна демократична, характерна для розвинутих держав, де люди готові боротися за демократію. І останній – пасивна демократична, коли декларують демократичні принципи, але для їхнього втілення немає критичної маси людей.

Саме четвертий тип суттєво домінує у всіх регіонах України. А активний антидемократичний переважає над активним демократичним.

Простими словами – в Україні живе більше прибічників сталінізму, ніж демократів, готових боротися за права людини. Одна лиш декомунізація чи, як кажуть в народі, "смерть старшого покоління" не виправить цього.

Так само недостатньо просто "хотіти у ЄС". Швидкої зміни в головах мільйонів не відбудеться.

Почати треба зі зламу всередині себе – Європа починається там.

Українська правда

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

«Еще один новый рейс ввели! - возмущенно говорит один таможенник другому, - Сколько можно! Сколько их тут летает, работать нормально не дают! Скорей бы лето закончилось, задолбали эти туристы!&r...
Пару років тому, під час кваліфікацій до ЧС-2018, всі казали, що збірна Україна спеціально злила пару матчів аби не потрапити в Росію. Та навіть якби і не заливали, ніхто цього літа не полетів би в РФ...
Марія СОЛОМОНОВА

Рейдер из кремля

Чтобы картина о рейдерстве не только в Днепре, но и во всей Украине, была завершенной, её следует дополнить весьма немаловажным фактом, который дамокловым мечом завис над каждым украинцем, небезразлич...
92-роки тому Катеринослав перейменували у Дніпропетровськ. Звісно, не було ніяких референдумів/громадських слухань/можливості подати альтернативну петицію.Теоретично і зараз у місті живуть люди, які н...