App Store Google Play

Добровольці - хто вони?

14 Березня 18:00
Добровольці - хто вони?

Ми розкажемо історії тих, кого називають «невидимі люди війни». Четвертий рік вони воюють і на фронті, і в тилу. І невідомо, де важча боротьба…Кожен з них ніколи б навіть не міг подумати, що підбори змінить на форму, власну справу на окопи і своє життя поставить на вівтар - служінню  НАРОДУ, НАЦІЇ, КРАЇНІ!

Доброволець, «кіборг» друг «Богема»: 

 «Нація, яка хоче стати державою приречена стати нею».

У цивільному житті за професією - театральний режисер.  На початку серпня 2014-го записався у 5-й окремий батальйон Добровольчого українського корпусу ”Правого сектора”. Отримав позивний ”Богема”. Став командиром бойової роти, яка базувалася під Донецьким аеропортом.

«Вперше мене перейняло на вишколі навесні 2014-го. Сиділи біля багаття, говорили, як налаштуватися до бою. Почали співати. Я відчув колосальний глибинний зв'язок. Мову, культуру, людей винищували, але воно не загубилося, воно сидить у нас». 

«Режисура – це теж побудова системи, а на тому театрі бойових дій вона стала в пригоді.» - розповідає «кіборг». А все почалося з Майдану, бо стріляли, далі вишколи (було чітке розуміння і передчуття чогось масштабного та страшного - воно не підвело), АД (аеропорт Донецьк ім.Прокоф’єва).  «Богема» і його історія війни ввійшла у книгу «АД 242», у фільми  «Кіборги», «Переломний момент. Війна за демократію в Україні», «Добровольці Божої Чоти». «Перебування в аеропорту суцільне і неділиме - якісь атаки, відходи, артпідготовка, знову відсипання, ближчий контакт, дальший контакт, зачистки поверхів. Хоча я щасливий з того, що це побачив, відчув і пережив, бо це колосальний внутрішній ресурс, контейнерувавши який, ти маєш звідки черпати наснагу, вставати і йти далі», - згадує «Богема». Тепер окрім друзів, знайомих, колег є ще й побратими, ті, котрі прикривали у бою, ділили разом побут і продукти харчування. Цього неможливо купити, бо цінність братерства в умовах війна, то ніби кровна клятва на все життя. І цьому є яскраве підтвердження. Для зняття фільму «Добровольці Божої чоти» приїхали режисери, «Богема» йшов до автобуса послизнувся і впав, у цей час був обстріл. «Фазан», ще один доброволець, «кіборг», друг, побратим підійшов до нього, вхопив за лямки бронежилета та у всій амуніції просто підняв і виніс його. Ось така вона війна. Не ми її почали, але ми її завершимо!

«Та слави людської зовсім ми не бажали, 
Бо не герої ми і не богатирі. 
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли 
На себе пута». (Іван Франко «Каменярі»)

 

Доброволець друг «Дракула» 

У цивільному житті за професією механік, займався і продовжує заняття спортом. Про таємниче псевдо «Дракула» не розповідає, каже, що придумав йому його друг. «Воно народилося у 2014р.на базі у Десні. До того мав інше псевдо, але якраз у нас було двоє 200 і комбат сказав, що потрібно замінити його. От  тут друг і нарік мене «Дракула». Знаменитий воїн – доброволець своїми татуюваннями. Їх він набив на передовій. Каже, що вони для нього мають містичний зміст. «На руці у мене татуювання автомату. Я штурмовик. Також у мене є татуювання, пов’язані зі спортом, оскільки – це невід’ємна частина мого життя, зокрема займаюся тайським боксом, східними єдиноборствами. Результати у спорті вже маю, тому планую отримати кандидата у майстри спорту», - розповідає доброволець. На війні у забобони не вірить, каже, що то з минулого від наших пращурів. Для нього війна розпочалася у 2014р., коли перебував у Десні на 33 – му полігоні: підготовка, іспити, а потім у 2015р. в УДА потрапив у штурмову роту. Був у Авдіївці, Красногорівці, Мар’їнці.  Каже, що окрім спорту його життя структуризує армійська дисциплінованість: «Навіть зрідка, будучи у відпустці, все звикаєш робити чітко і за планом».

«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю» (Євген Коновалець)

 

Доброволець, «кіборг»  друг «Фазан»

У цивільному житті майстер спорту з паверліфтингу. До війни мав свою невеличку справу на Чортківщині. «Кіборг» Донецького аеропорту.

Його представили до нагороди «Народний Герой України» побратим «Богема» та режисер фільму «Добровольці Божої Чоти» Леонід Кантер. Саме з друга «Фазана» розпочалася міфотворчість про кіборгів, захисників ДАП. А все починалося так. Андрій згадує, як йому, малому хлопцеві, учневі другого класу, назавжди засіла в голові розмова вчителів у школі про те, що для їхнього покоління життя вже кращим не буде, а от у дітей, яких вони вчать, буде. «Не раз потім думав, коли ж, то справдяться ці слова? А як розпочався Майдан, відчув: оце воно, має настати час, про який говорили в його дитинстві вчителі», - ділиться спогадами Андрій.  Майдан змінив усе його подальше життя. 2 серпня 2014 року прибув на вишкіл у табір у Дніпропетровській області, далі були Карлівка, Піски, Донецьк, ДАП. Надзвичайно скромний і водночас чесний і принциповий навіть у малому, на цій війні він став снайпером. Ось так він описує свою професію: «Мішень у прицілі, поправка на вітер, холостий хід спускового гачка, зупинка дихання і… постріл. Це непроста робота. Тут усе бачиш. Лежить людина, а можливо, іде й розмовляє. А ти натискаєш — і вона падає. Рух твого пальця відмінусував ще одного ворога…» Коли ворог прийшов плюндрувати твою землю, вони продовжують тиснути пальцем, щоб дітвора могла бавитись і сміятись вдома, щоб зростали овочі біля будинку і дружина обійняла, як повернешся. Щоб там, десь далеко, був мир і було життя.

Заради всіх нас, вони — тиснуть.

Війна не у них там, війна для всіх нас і всюди!

 

Доброволець друг «Галл»

В цивільному житті займався підприємницькою діяльністю в різних сферах бізнесу. За освітою - психолог. «Ціную в людях відкритість та порядність, не люблю лицемірів і намагаюсь жити в злагоді з сумлінням».

Розповідає друг «Галл»: «У січні 2014р. поїхав на Майдан, долучився до 14-ї сотні самооборони. В кінці лютого 2014 був у складі формування самооборони в м. Одеса. Займались захистом мітингів, 2 травня 2014-го відстояли Одесу. Велика подяка моїм побратимам з 14-ї сотні, котрі приїхали допомагати нам ще на початку квітня. Так, в середині літа, побратими поїхали воювати у складі добровольчого батальйону на Луганщину, хотів дуже з ними, але дружина вже була на 7 місяці вагітності та ще й малий тільки виріс з памперсів, довелося зачекати. В цей час допомогав сестрі з волонтерством, займались політичними акціями та ідеологічною роботою, підготовкою до війни. Як тільки старший пішов до садочка і мала почала ходити, зібрався і поїхав на схід. На той час у 8- му батальйоні УДА «Аратта» формувалась снайперська група. Заняття спортивною стрільбою в дитинстві і початкова теоретична підготовка по професії снайпера в Одесі стали у пригоді.  Я чітко розумів, яку військову спеціалізацію буду освоювати. Мені пощастило, «Аратта» залучив до підготовки дуже професійних інструкторів з досвідом участі у багатьох військових конфліктах. Нас готували як скаут-снайперів (снайперів - розвідників). Після підготовки пощастило вдруге, я потрапив, напевно, до найефективнішої розвід - диверсійної групи, яка провела одну з найуспішніших операцій 2016 року, взявши 8 полонених без жодних втрат. Згодом перейшов до іншої РДГ УДА -ОЛПЗ «Вольф». Воював, в основному, в секторі «М». З цивільного життя на війні пригодилось багато від гірського туризму та альпінізму до навиків спортивної стрільби».

Псевдо народилось з його батьківщини, доброволець родом з Галичини. Є легенда, що Галичину заснували племена галлів. «Мультик подобався завжди про те, як галли протистояли могутній на той час Римській імперії. Певні аналогії можна провести і в нашій боротьбі», - розповідає доброволець. В містику не вірить, а ось про  гумор каже так: «На війні здебільш він чорний, трохи,можливо, цинічний та жорсткий як для цивільних громадян.»

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї Нації (Декалог Українського Націоналіста)

 

Доброволець друг  «Смерека»

Сьогодні – доброволець, командир військово - польової жандармерії УДА, а раніше  було так…

За професією інженер. Псевдо Смерека отримав на вишколі. «Оскільки я з Франківщини , високого зросту, той і нарекли мене хлопці «Смерекою».  Потім жартів, звичайно, всяких було, але по-доброму».

На війну пішов у червні 2014р. Був у Пісках, Савур-Могилі, Волновасі, ротаційно в Авдіївці, Широкиному. Життя цього добровольця пов’язане із організацією «Тризуб» ім.С.Бандери, у події сьогодення взяв із собою дисципліну, порядок, дотримання ієрархії, а також Декалог Українського Націоналіста,  12 прикмет характеру українського націоналіста, 44 правила життя українського націоналіста. Професія інженера допомагає на війні, з технікою на «ТИ».  Серед полотен Сергія Пущенка «Портрети добровольців на війні» є полотно  друга «Смереки». «Я був першим, чий портрет було написано. Це було восени на базі.» На зворотній стороні роботи кожен доброволець залишив своє послання. «Моє послання було від спартанців. Спартанці не питають скільки ворогів, а питають, де вони. Війна нам дуже чітко показала  чим глибше ми закопані, тим більше бережемо життя війську, яке, якщо вміє обладнатися, вміє вибрати рельєф, буде перемагати.» Друг «Смерека» вже вишколює своїх дітей, прививає військову дисципліну. Вони у нього і крокують, і шикуються, доброволець розказує дітям про українські звитяги та Перемоги українських героїв. У руках і набої, і зброю вже тримали.

Про своє хобі каже так: «Як  і кожен чоловік люблю машини. До років 20 займався мотоциклами. Любов до техніки привив дідусь. Моя мрія – це навчитися грати на гітарі. Чому саме вона? Настрій підіймає і згуртовує людей.»

«Ідеї, люди, боротьба — це три нерозривні елементи революційно-визвольного процесу» (Ярослав Стецько)

 

Доброволець друг  «Ірландець»

25 років , молодший лейтенант запасу, доброволець ДУК, УДА.

У цивільному житті - архітектор. Навчався у Київському Національному Університеті Архітектури та Будівництва. Після 7-ми місяців на фронті повернувся до університету та успішно захистив диплом за фахом "Архітектор - містобудівник". Унікальна тема дипломного проекту  «Реабілітаційний центр для учасників АТО» в м. Києві. Проект визнаний перспективним та запропоновано взяти участь у його будівництві. Напередодні війни закінчив кафедру офіцерів запасу Національного університету оборони України ім.І.Черняховського.

Захоплюється страйкболом, звідти і псевдо у добровольця. Для нього війна стала продовженням тієї страйкбольної гри, лише кулі справжні. Чи зможе він знову грати у неї ? Напевно, ні. Але хобі дало навички військової гри, що стали у пригоді згодом. Більшість команди «Ірландця» пішли з ним на передову. З серпня 2014р року в 5-му ОБАТ, заступник керівника медичної служби «Госпітальєри» Яни Зінкевич.

«Минуло три роки з дня виходу українських військ з Дебальцево. В цій операції брали участь добровольці УДА, медичний батальйон «Госпітальєри» (в минулому ДУК). У лютому 2015 року саме на Дебальцівському плацдармі  і навколо по Світлодарській дузі відбувалися найжорстокіші і найзапекліші бої із російсько-терористичними формуваннями. Тоді у лютому того ж року понад 2,5 тисячі українських воїнів залишили позиції біля міста на Донеччині і відійшли на північний захід. До цього, впродовж кількох місяців Росія стягнула до Дебальцевого війська, які значно перевищували українські» , - згадує доброволець.  Впродовж активних боїв, що тривали від 15-го січня й до 18-го лютого 2015 року - загинуло 110 військовослужбовців, 270 були поранені, а ще 18 - пропали безвісти. З 15 лютого по 20 березня медичні бригади «Госпітальєрів» під командуванням  «Ірландця», забезпечували вихід українських військ з Дебальцево. Екіпажі мінялись, «Ірландець» провів всі ротації без заміни, надавав першу медичну допомогу та проводив евакуацію поранених. Офіційно до 18 лютого було завершенно операцію по виведенню українських війск з Дебальцевого. Але ще деякий час тривав вихід груп бійців, яким надавалась допомога від «Госпітальєрів». «За час проходження служби було надано та евакуйовано мною близько 80 бійців. Намагався всіх запам’ятати, але після шостого десятка збився з рахунку» , - згадує «Ірландець».

Проводив евакуацію з ДАП, Піски, Водяне, Опитне, Світлодарська дуга, Троїцьке, Луганське.

Особистою драмою стало загибель друга та побратима Сергія Табали, друга «Сєвєра». Двічі «Ірландець» вивозив його з Донецького аеропорту: перший раз - пораненого, а другий раз уже 200: «Ми цілий день чекали, коли привезуть хлопців з ДАП. Крім «Сєвєра» ще був один хлопець і поранений капелан. Страшні обстріли тривали весь день. І лише вночі ми змогли забрати їх…»

«Як не можна спинити річку, що зламавши кригу навесні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що, прокинувшись до життя, ламає свої кайдани» (Микола Міхновський)

 

Доброволець подруга «Стріла»

Кредо життя: «Любов, добро та 9мм врятують світ».

До війни працювала менеджером, директором, захоплювалась футболом. «А ще я мама прекрасної дівчинки Маргаритки»,- ділиться сокровенним жінка – доброволець.

На початку військового вторгнення Росії до нашої країни вона обійшла всі існуючі  місцеві військові й силові структури, щоб потрапити на війну. У нацгвардії їй сказали: «Чекайте», у військкоматі відмовили відразу, мовляв, не військовозобов’язана. «Я бачила, що вони розгублені й самі не розуміли достеменно, що далі буде. Тому стала добровольцем».

- Війна має якусь містику у собі ?

-У містику не вірю, тому немає. Війна – унікальне явище. Особисто я саме там зустріла людей, яких по-справжньому називаю братиками й сестричками. Ми  пережили там багато таких ситуацій, за які цінуєш дружбу та готовий віддати все, щоб ті люди були живі й здорові. На війні все щире й правдиве – посмішки, дружба, вірність та відданість один одному.

Нещодавно, жінка – доброволець отримала перше офіцерське звання «молодший лейтенант». На запитання: «Чи задумувалась над вишколюванням майбутніх добровольців? (Українська добровольча армія має свій Навчальний центр, де проходять вишколи для добровольців) каже: «Я не вважаю себе вчителем. А офіцерське звання – це вже обов’язок. Своїми вчинками, поведінкою, прикладом показувати іншим, що брати відповідальність на себе та йти вперед, здобувати й перемагати – це потрібно і реально. Надіюсь, що нас – Українську добровольчу армію легалізують, адже наша структура вибудувана та проявила себе досить успішно у цій війні. От і зараз командування постійно працює над вдосконаленням якості особового складу, відправляючи на навчання, організовуючи «Школи лідерів» та різноманітні вишколи чи тренінги як військового, так і цивільного спрямування».

У суспільстві існує стереотип, що жінка на кораблі - до невдачі. Тоді ж хто вона на війні?  Ось що з цього приводу каже подруга «Стріла»: «Воїн. У нас є декілька дівчат, які успішно воюють, працюють, тому такий стереотип вважаю хибним та необґрунтованим».

Ми відкотилися у розмові трішки назад: «Звідки прийшло таке незвичне псевдо «Стріла» ?»  Каже, що його отримала у Зарваниці на вишколі-акції за декілька тижнів до від’їзду на Схід. Стояли вишикувані для складання списку учасників акції. Комендант табору вже наближався до їхньої дівочої лави й вона разом з посестрами швиденько вирішували, яке ж псевдо їй підходить. Тоді одна з дівчат запропонувала «Стріла». У батальйоні побратими її називають «Стрілочка» (сміється).

У розмові зачепили питання тактично – стратегічне: «Які висновки мають зробити українці з цієї війни ?»

-Насамперед, що війна сама по собі не закінчиться. Тільки щоденна праця кожного наблизить перемогу. Гидко дивитись, коли здорові чоловіки займаються дурнею замість того аби йти захищати країну. Зараз уже армія оновилась, нацгвардія, ССО, наша Добровольча армія – та де завгодно, тільки йди і воюй, відчуй себе чоловіком. Фінансування у армії пристойне. Та немає кому. Біда загалом, суспільство втомилось і не хоче чути про війну. А потрібно навпаки, об’єднатись, зібратись, як тоді – в 14-му, коли ми звільняли село за селом на Донбасі, коли один автомат на п’ятьох, коли люди годували і добровольців, і армію, коли сєпари боялись націоналістів, як вогню. Зараз уже нема цього. Потрібно з кожної сім’ї відправити по одній людині воювати, тоді може й відчують, що війна у них за порогом, а не десь там, що їхні мирні спокійні життя бережуть такі ж самі люди. Тоді можливо й зрушиться щось на краще.

Війна – це жахливо і повернення з неї немає. Війна закінчиться колись для всіх, але не для кожного…»

«Вогонь запеклих не пече» (Тарас Шевченко)

 

ДІЯ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Чому ми програємо інформаційну війну країні-агресора? Тому що професійно працюють одиниці, а до рівня пропаганди Росії нам як до Сонця на гвинтокрилі…Без лірикиМене вивів із душевної та професі...
Вихідними пройшов гучний фестиваль блогерів. Подія незвична, проводиться тільки у Дніпрі. Розпіарена, розрекламована - здається не було такої людини в місті, яка не знала, що до нас приїхали блогери....
ФейсБог - це не тільки світила політології, а ще й медицини!- Рік від року адепти і противники (навіть, поважні лікарі) не можуть дійти згоди щодо щеплення - у ХХІ столітті!- Смертність від комаря (ма...
Зайшов нині у воєнторг, - не скажу який, - прикупить підсумок під магазини. Обрав такий, щоб не дуже дорогий і підходящий, підходжу до каси. Хлопці-продавці впізнали мене:- Доброго дня, Наче ж, в...