App Store Google Play

Хвороби росту України

13 Березня 18:00
Хвороби росту України

Якщо наші тексти будуть актуальні для наших онуків – значить, ми програли

Під час однієї з університетських лекцій мова зайшла про Парфьонова. Того самого, який «Намедни» і документальні фільми. Виявилося, що студенти його не знають. В той момент відчув себе динозавром. Без будь-якого жалю.

Вік аудиторії визначає наш набір ілюстрацій. Дискусію про рок і попсу для молодих українців немає сенсу оконтурювати за допомогою БГ і Кіркорова. В українських міленіалів свої герої – і в їх пантеоні все менше місця для жителів колишньої метрополії. Поки ми сперечаємося про межі «русского мира» – вони для себе їх вже знайшли, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Україна емансипуєтся. І весь корпус текстів останніх чотирьох років присвячений пошуку країною самої себе. Ми кожен день придумуємо собі тисячолітні традиції. Перевинаходимо символи і естетику. Сперечаємося про культурне громадянство Цоя і Висоцького. Домовляємося про те, що таке Україна, і де вона закінчується.

Це природний процес. Через нього пройшли всі молоді нації. Бенедикт Андерсон визначає націю як уявну спільноту, і коли так, то ми якраз починаємо себе уявляти.

Всі наші суперечки – це лише хвороби росту. Вони перестануть бути актуальними в той момент, коли Україна стане Україною. У той момент, коли буде знайдено нову рівновагу. Коли ми пояснимо самим собі – самих себе.

Це станеться в той момент, коли все покоління нинішніх авторів стане неактуальним. Просто тому, що підуть у небуття ті дискусії, в яких ми ламаємо риторичні списи. Зрештою, який сенс в текстах, які обгрунтовують право Фінляндії на незалежність, якщо вона здобула її сто років тому?

Ми всі повинні втратити свою актуальність.Тією же мірою, якою застаріли німецькі публіцисти, що билися за падіння Берлінської стіни. Написане ними – доля архівістів та істориків. Які вивчають період холодної війни і захищають дисертації з історії боротьби за возз'єднання.

Ідеальне українське майбутнє – це те, в якому аналогічна доля уготована всім нам. В якому не залишиться місця для суперечок про суверенітет і незалежність. Про роль і місце державної мови і національної культури. В якому сама тема імперського реваншу буде викликати не роздратування, а подив. Через свою глибоку неактуальність.

Всі наші нинішні тексти – це суперечки про нас самих. Про те, де закінчуються «вони» і починаємося «ми». Про те, де проходить межа між Європою і «русским миром». Про те, чому Україна – не Росія. Питання не закрите, поки ми продовжуємо сперечатися.

Ми всі повинні канути в небуття. Втратити актуальність. Стати архівами. Якщо наші тексти будуть актуальні для наших онуків – значить, ми програли. Ідеальне майбутнє – це те, в якому наші тексти стануть набором трюїзмів. Очевидних і самі собою зрозумілих.

Наше забуття – найкращий критерій нашої перемоги.

Новое время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Як нам оздоровити суспільство

Лише активне долучення громадських кіл до життя міста чи держави несе у собі якісь перспективи. Інакше ми приречені на культики капищних жерців, дворових месій чи міських господарників. Бо їх піар-ход...
Останнім часом все більше знецінюється результат вищої освіти в Україні. Після школи абітурієнти складають ЗНО і вступають до вишів, не тому, що бачать себе в тій чи іншій професії, а тому що “т...
Антон МОРОЗ

Fiat justitia et pereat mundus

Ніщо так не загартовує людину, як українські суди. Ви бували колись в українському суді? Чи відчували ви праведні страждання від очікування чергового засідання? Якщо ні, то ви - щаслива людина. Або ж...
Чому ми програємо інформаційну війну країні-агресора? Тому що професійно працюють одиниці, а до рівня пропаганди Росії нам як до Сонця на гвинтокрилі…Без лірикиМене вивів із душевної та професі...