App Store Google Play

Екзистенція в стилі рок

5 Березня 18:00
Екзистенція в стилі рок

Надворі було 2 березня, а це означає Міжнародний день компакт-диска. Є й таке свято в календарі. Рука немов сама собою тягнеться до одного з них. У моїй десь так півтисячній колекції він, мабуть, найлеґендарніший. Назва: «Рок-екзистенція 97». Рік видання: 1998. Ого! Йому ще й, виявляється, рівно 20 років. З ювілеєм тебе, мій хороший. Зараз я прослухаю тебе утрьохсоте.

Першим зіграє «Стоп-Степ», який зник на своєму «Дережаблі» (sic! – через два «е») так само швидко, як і з’явився. Де вони тепер? Виходить, що були часи, коли молодь відривалася не під Потапа з Настею. Та й сам Потап шпарив незлий гіп-гоп українською в гурті з Рівного. «Вхід у Змінному Взутті». Пам’ятаєте таких?

«Мертвий Півень» одного львівського ранку не прокинувся. Хоч їх обожнювали мільйони. Й особливо «Поцілунок» на вірш Віктора Неборака. Українські ґоти в сам розквіт свого руху мали цю композицію за духовний гімн. А мені це трохи нагадувало ранній «Сure».

«So…».  Про них знаю те, що кияни. Лідер-вокаліст Дмитро Петров чи то захворів, а чи потрапив у полон до якихось нищівних речовин. Але на Ютубі можна знайти їхню «Зелену казку», що її я саме слухаю. Дуже красива пісня, все ще красива. Її можна й замість колискової слухати. І така симпатична українська мова – навіть з усіма помилками, з усіма суржиковими «прокатити» і «пригає».

«Всяк Випадок» мав дуже цікаві новаторські кліпи. Я пригадую імпресіоністський «I Say». Ну, власне, з цією ж піснею, тільки в українській версії, вони  тут, на диску. Потім вони грали разом зі Сестрами Тельнюк. А далі з них вийшов йогурт. Себто «Гурт ЙоГурт». 

«Армада» – донецькі, місто Слов’янськ. Після  «Рок-Екзистенції» грали на багатьох фестивалях у Росії й начебто бували там популярні. Як кажуть, свій до свого по своє. Тож українською вже, здається, не співали ніколи. Цікаво, як вони собі нині радять з усім тим ордлом.

«Брати Блюзу» з Калуша. Добротний пізній джаз-рок, що геніально починається скрипковою коломийкою. Об’їздили півсвіту, заслужили собі серйозну статтю у Вікіпедії.

«Плач Єремії», за визначенням тієї ж Вікі, став культовим, тож не прив’язуймо їх до якогось міста. Вони час від часу збігаються знову пограти на концертах до днів різних міст. А тут, у мене на диску, плачі зі «Срібним Полем» на вірш Костя Москальця. Тарасе, до мурашок. Якщо не до сліз.

«Океан Ельзи» з того часу створив океани пісень. Мабуть, найпродуктивніші та комерційно найуспішніші з усіх на цьому альбомі. Єдині, чия кар’єра – справді кар’єра. Що, звісно ж, дуже добре. А тоді, на «Рок-екзистенції», все ще початківці. Такі всі юні, і Хусточка з Гудімовим ще нікуди не йдуть.

«Актус» тоді ще не був ні «Гайдамаками», ні «Kozak System». Та й пісню «Червоні Вершники» про якихось комунарів та комунарок нині могли б заборонити в рідному ІНП.

«Кому Вниз» на цьому записі як суперважковаговики серед атлетів. Бо дійсно дуже потужно. «Навою» вражала тоді, як і вражає тепер.

Замикають усе це свято «ВВ» зі своєю «Гармонією». Золотий склад гурту і, як на мене, найкращий їхній час. Творчий пік.

Кожного разу, коли я беру в руки цей альбом, радію його вишуканій цілісності. Це справжній арт-об’єкт, не гірший за раритетну вінілову платівку або ж безцінне олійне полотно. Так, полотно: шматок сірої лляної тканини, ніби клапоть старої сорочки-вишиванки, а на ньому чорне тиснення. Чиясь голова. Трохи деформоване обличчя. Андрія Середи з «Кому Вниз»? А чи й самого Степана Бандери? Всередині  шляхетна картонна коперта. В ній диск і захалявна книжечка з текстами. Все, як у старі добрі безінтернетні часи. Хочеш слухати музику – будь ласкавий, збирай диски.

«Присвячується українському, ірландському, чеченському та іншим народам, що виборюють своє право на свободу та незалежність». Чудова присвята. І головне – через 20 років ще актуальніша. Український, ірландський, чеченський (як і каталонський, баскський та курдський народи) все ще на довгому шляху до своєї свободи та незалежності.

Запис здійснено під час концертів фестивалю «Рок-Екзистенція 97», 3-5 жовтня 1997 року в Києві. Звукорежисер: Влад Коломієць. Продюсування: мистецький центр «Арт-Велес».

Я не потрапив на той фестиваль. Але сьогодні це не має значення. Має значення інше: де ми тоді були, в тому 1998-му?  Що тоді означало провести український рок-фестиваль? Де вони тепер, фани «Рок-Екзистенції», наймолодшим з яких нині під сорок? Хто з них ким став, а хто вже ніколи й ніким не стане? Скільки з них, наприклад, загинуло в добробатах на східному фронті?

Або ще таке. Чому в той час у нашій країні співати рок означало неминуче співати українською? Тому що рок – це протест? Українська мова – також протест. Була, є й буде.

А може, російськомовні виконавці просто не проходили відбору? Чи взагалі на нього не подавалися, бо їх притягували тільки російські фестивалі, куди вони рвалися з усіх сил і, зрештою, за 20 років кілька разів проривалися? Ні Ютуб, ні шанована мною Вікі не дають відповідей на ці запитання.

MTV забрало зі свого логотипу слова «music television» ще вісім років тому. Літери лишились, але  слова «музика» там більше немає. Журнал «Rolling Stone» починав своє життя зі слоґану: «Життя як рок-н-рол», але все це теж нещадно застаріло й вийшло з ужитку. «Рок-Екзистенція» зникла як явище, однак лишила по собі спогад про розквіт і ренесанс української нової неофіційної культури. Слухачі повиростали і змінились, а музиканти (кому пощастило) дожили до пенсії. Музика, не лише українська, остаточно стала фоном. Є Мережа, серіали й куховарство – три кити сучасної культури. Щось так чи сяк буде бренькати в машині, комп’ютері чи у дзвінку телефона. Проте це вже ніколи не буде таким екзистенційно важливим, як у році Божому 1998-му.

zbruc

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

12 вересня Тимура Тумгоєва відправили до Росії. Генеральна прокуратура блискавично зреагувала на запит агресора, навіть незважаючи на рішення Комітету ООН з прав людини про призупинення екстрадиції Ту...
Пару слів про багатостраждалий Дніпровський аеропорт, про скоре мурування-будування якого неодноразово повідомляли по всіх фейсбуках Філатов із Корбаном.Як народний депутат, який просуває питання приє...
Анастасія ГОРЯЧА

Хто такий журналіст?

Із розвитком технологій у сучасному світі стає все важче визначити термін "журналіст". Звичка ділитися у соцмережах своїми спостереженнями стала нормою у побуті багатьох родин. У більш завзятих є наві...
Вчера шестилетний мальчик выпал из окна третьего этажа 147 школы, и лишь спустя сутки эта информация стала публичной.Администрация учебного заведения не сочла нужным заявить в полицию, ограничившись в...