App Store Google Play

Здрастуй, Імператоре, приречені на смерть вітають тебе!

1 Березня 10:00
Здрастуй, Імператоре, приречені на смерть вітають тебе!

В Україні перемогла не Революція Гідності, а Система. Навіювати собі щось протилежне означає не бажати сприймати дійсність такою, як вона є. Це подібно до того, наче ви падаєте і у вас не відкривається парашут. У вас все ще є запас висоти (хоча й швидко тане). Замість спробувати щось зробити для власного порятунку, ви переконуєте себе, що все прекрасно. Не все так кепсько, навіюєте ви собі, – ось які чудові навколо краєвиди.

Немає нічого згубнішого, ніж самоомана. Будь-який поступ починається з тверезої оцінки стану речей і визнання того, чого, можливо, не хочеться визнавати. Що, як тепер, визнавати болісно. Тим не менше, іншого шляху я не знаю. В цьому й полягає громадянська мужність – не миритися з несправедливістю. Це і є сила духу. Те, що Україна найзлиденніша країна Європи – не скиглення, а статистика. Якщо ми не визнаємо цього, не усвідомимо причин і не спробуємо щось змінити, ми ніколи не досягнемо ні кращого рівня життя, ні кращої правової ситуації, без якої годі сподіватися на добробут. Боягузтво – небажання дивитися правді в очі. Істина – пекуча.

Нас переконують, що мети Революції Гідності досягнуто: Януковича скинуто, Азарова прогнано, угоду з ЄС укладено, візовий режим спрощено. Якби аспірації справді цим вичерпувалися, студентський протест нізащо не переріс би в Революцію Гідності. Людьми рухало бажання гідного життя, тому повстання взимку 2013-14 років й отримало назву Революція Гідності. Саме Гідності. Це достойна назва. Тим часом памʼятати про Небесну Сотню замало. Виголошувати раз на рік полумʼяні промови – не зцілить і не воскресить. Ті, хто загинув, заслуговують кращого. Так само, як ті, котрі живуть. Найкраща памʼять – реальні перетворення, докорінні і всеохопні.

Суспільство повстало проти Системи, непідписання угоди про асоціацію – лише формальний привід, безпосередній поштовх до опору. Надто багато накипіло, аби далі мовчати, вдаючи, що все якщо не прекрасно, то принаймні не так погано. Досить погано: передучора, вчора, сьогодні. Це зовсім не означає, що безнадійно. Що треба опускати рук. Навпаки: час закасати рукави.

Система, яка панує в нас, тримається на корупції. Корупція – корінь зла. Її пробують підмінити словом «компроміс», не таким гострим і лунким. Адже «компроміс» асоціюється з поміркованістю, передбачає перевагу розуму над емоціями, вміння поступитися чимось заради чогось; від чогось відмовитися, а на щось пристати. Ось такий зручний евфемізм. Така маніпуляція десемантизує суть цього важливого поняття, наріжного камення будь-якої демократичної світобудови. Ви хочете грати в якусь гру. Ви домовляєтеся про правила. Це і є компроміс: правила, однаковою мірою чинні для всіх. Решта – корупція.

Президент України очолив не боротьбу з корупцією, а, на превеликий жаль, Систему. Мало того – боротьбу Системи з активістами. Тільки не кажіть, що він не мав вибору. Пан Порошенко мав вибір. Він і сьогодні має його. Він має його щоразу, і практично щоразу робить вибір на користь корупції. Прикметна в цьому плані його дружба з Міхеїлом Саакашвілі, ще прикметніший її фінал. Підручники історії філософії містять крилату фразу: «Платон друг, але істина мені дорожча». В підручниках найновішої української історії доведеться, очевидно, замість «істина» писати «корупція».

Що заважає очільникові держави зробити ставку на представників активної, тямущої і сповненої волі до змін частини суспільства? Він не готовий до того, щоб крига скресла не лише на словах, а й на ділі. За чотири роки відбувся безпрецендентний відтік тих, котрі повірили і прийшли щось зробити – від міністрів-«варягів» до представників громадянського суспільства. З запрошених в українському уряді залишається хіба в.о. міністра охорони здоровʼя, та її медична реформа викликає сумніви в мене як пересічного українця і батька дітей, яким сімейний лікар за браком педіатричного досвіду зі страху відразу призначає антибіотики. Найбільше, чого потребує українська медицина, – повноцінного фінансування, прозорості і технічного оснащення.

Нашому президентові легше домовитися зі скорумпованими місцевими чиновниками часів Януковича, з представниками Опоблоку, ніж з представниками суспільства. Панові Порошенку так комфортніше, екс-регіонали, скорумповані чиновники (особливо місцеві) ближчі і зрозуміліші йому. Це западання в минуле блискуче висловив Андрій Парубій, речник парламенту, відправляючи у відставку безкомпромісного і гострого на слово голову парламентського комітету боротьби з корупцією: «Що з нами робиться? Адже ми були на Майдані». Sic, панове, ви були на Майдані. Декотрі з вас. Та чи взяли ви звідти урок?

Вважати Порошенка реформатором (а для мене реформування й означає «рухатися в правильному напрямку») – велике перебільшення. В «правильному напрямку» він рухається лише під палицею Заходу й кредиторів і під внутрішнім тиском, при цьому сенс більшості реформ у процесі їхнього прийняття нівелюється. Це, звісно, ширше питання браку патріотичного, лояльного суспільству, державі і загальнолюдським цінностям, а також високопрофесійного істеблішменту і бюрократичного апарату.

Зі своїми опонентами Порошенко обходиться так, як і його попередники, включно з Януковичем. Вони вигідні опоненти, йому не так важко їх дискредитувати – всі вони люди з минулого. Вони були в Системі, кокетували з нею, користалися (почасти досі користаються) її можливостями, обіймали чи й зараз обіймають посади і так ніколи з нею не порвали, хіба як на словах. Цей конкурс краси, що дедалі більше нагадує болотяні бої, замінив справжні публічні дебати, вільне висловлення та конкуренцію програм, візій і команд; публічних інтелектуалів, яких у нас і так на заячий скік, заступили політтехнологи. Водночас, ніхто не створить нам альтернативної консолідованої сили (наприклад, на кшталт польської "Солідарності"), яку хотілося би підтримувати, якщо цього не зробимо ми самі, почавши довіряти не красивим плакатам і медоустим словам, а тим, хто позитивно зарекомендував себе в маленьких справах: спробуймо довірити їм більші. Облишмо дивитися і слухати олігархічні ЗМІ: прислухаймося до себе й одне до одного. Повірмо в себе і власні скромні можливості, які зрушать врешті великі справи. Нашу спільну справу – Україну.

Дивуюся, частіше й частіше натрапляючи, зокрема і в соціальних мережах, на заклики шанувати олігархів, бо вони «свої». Вони – не мої. Вся олігархічна система – не моя, вона чужа і ворожа мені і моїм шансам на добробут, врешті – моїй українськості. Присмоктатися до держави, ресурсів, урядів і знекровлювати країну шляхом схем і нагромадження сумнівно «приватизованої» державної власності – порочний бізнес.

Кажуть, мовляв, олігархи – ґаранти демократичності України, начебто вони не дають узурпувати владу. Я бачу це інакше: олігархи не дають урядовим структурам, виконавчій владі зміцніти й очиститися, а економіці – розвиватися. Їм вигідна слабка Україна й розпорошене суспільство, скорумповані суди, кишенькові парламентські фракції і продажні чиновники, та це не вигідно нам, громадянам. Це справа урядів, їхнього авторитету, спроможності встановлювати і контролювати дотримання всіма учасниками правил гри, а також осередків громадянського суспільства пильнувати за дотриманням цих правил судовими, представницькими та урядовими структурами.

Зволікати з судовою реформою і створенням антикорупційних судів, маніпулювати змістом судової реформи дорівнює зраді і розвалу держави. Саме Система призвела до того, що Україна опинилася беззахисною перед російською аґресією, ба жодний аналітичний центр і жодна державна структура, покликана дбати про безпеку держави і суспільства, не вдарили на сполох і не спромоглися запобігти російській аґресії. За всю історію української незалежності ми мали одного-єдиного міністра, який був патріотом і мав план дій: першого міністра оборони України Костянтина Морозова, якого, однак, хутко спекалися: Системі не потрібно було реформ – ні тоді, ні зараз. Наслідок – окуповані Крим і частина Донбасу, війна, що не припиняється і невідомо коли припиниться.

Реформа СБУ і всього блоку «спецслужб» давно вже на часі. Вона на часі від першого дня існування самостійної України. Символічно, коли (екс-)офіцер СБУ очолює частину окупованої Росією української території; це багато про що говорить. За правового нігілізму, що панує в нас (коли очільники та речники ГПУ чи МВС фактично ухвалюють публічні вироки), за низького рівня правової свідомості, за використанням правоохоронних органів у політичній боротьбі, для тиску на бізнес і в бізнесових розбірках, а також тиску на громадян, зокрема активістів, роблять ці реформи вкрай необхідними. Пора переходити від обслуговування президента, олігархів і власних корпоративних та бізнесових інтересів до виконання своїх прямих обовʼязків з безпеки держави і суспільства.

В Україні практично немає дієвих механізмів нагляду за діяльністю спецслужб (це проблема не лише України, але ми говоримо саме про наш спільний дім). Можливості втручання спецслужб в особисте життя громадян, у приватну сферу, поле для маніпуляцій і провокацій фактично безмежні. Людина лише людина, а людина в сірій зоні, не досить виразно охопленій законодавством і без дієвих механізмів контролю, – виклик і ризик.

Все добре буде в нас тоді, коли між безпекою держави і безпекою суспільства можна буде поставити знак «дорівнює». Коли держава буде не орвеллівським коритом і не сакральною величиною, а ефективним менеджментом на службі в спільноти, нею найнятим.

zbruc

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ольга АНДРОСОВА

Завжди кажи «ні»

Я особистість, яка виграла в лотерею під назвою «Життя» у категорії «відрізок існування». Так, я народилася занадто пізно щоб вивчати землю та зарано, щоб борознити простори да...
Юрій Фоменко

Ера милосердя

Наступає якась ера милосердя. Усі ті, хто в 2014 році активно гукав російські війська, обіцяв страшну кару проукраїнським громадянам, проклинав Київський Патріархат і НАТО, хаяв Європу, або ж просто с...
Продовжуючи тему освіти, яка у Дніпрі набула шалених корупційних розмахів, хочу розповісти про дуже цікавий її сектор, який передбачає набір під «своє» крило потрібних співробітників. А са...
"Замиловує, дратує, бісить ця загальна розслабленість і умиротвореність суспільства. Більшість людей свято переконані, що війна, стихійні лиха, революції, заколоти, повстання та геноцидсаме їх об...