App Store Google Play

Місто Дніпро: Записки небезстороннього

23 Лютого 10:00
Місто Дніпро: Записки небезстороннього

Попри всі негаразди та проблеми сучасного українського життя, один із «проривів», які таки вдались українцям, – це активізація та зростання громадянського суспільства. Про цей український феномен написано вже чимало у різних стилях та жанрах, від наукової аналітики до пафосної есеїстки та сухої статистики. Та не менш цікавим є представленість цього феномену в сьогоденні певних конкретних міст та містечок, де живуть та діють цілком конкретні «прості», або, як тепер прийнято говорити, - «пересічні» громадяни. Саме спілкування з такими небайдужими громадянами – жителями міста створює реальну картину сучасної України.

Уся ця передмова є приводом поговорити про враження від теперішнього Дніпра (колишнього міста Дніпропетровськ), яке силою обставин стало майже прифронтовим. Перше, що впадає в очі – місто за останні три роки перестало бути «совковим». Принаймні, зовні. Чи стало українським? Якщо мати на увазі написи на крамницях, ресторанах, кафе тощо, Дніпро скоріше належить до невідомої англомовної країни, бо вивісок та реклами англійською у центрі значно (в рази!) більше, ніж українською. Втішає те, що вже на «общєпонятном», яким «розмовляв» Дніпропетровськ своїми рекламними щитами та вивісками на крамницях ще недавно і вперто всі (до 2014-2015-го) роки новітньої української незалежності, мало. Хоча спілкування з волонтерами та представниками низки громадських організацій Дніпра трохи понижує градус оптимізму. Багато хто з них стверджує, що ностальгія за СССР і минулим Дніпропетровська як багатого закритого міста, яке працювало на оборонку і, відповідно, годувалось непогано з того, сьогодні створює поживний ґрунт для очікування «руського міра». До того ж у місті, начебто, все ще існує взорування на Москву. Можливо саме такими настроями дійсно пояснюється масова «англіканізація» міського простору. І це справді лише мімікрія на потребу та вимогу моменту. Недаремно ж довголітнім гаслом Дніпропетровська було: «Что нам Киев – не Москва ль за нами!»

Проте, коли заходить мова про воїнів, які захищають Україну від російського агресора на Сході, картина одразу змінюється. Адже саме Дніпро – один із найбільших волонтерських центрів України, не кажучи вже про лікарню Мечникова, яка, без перебільшення, є предметом гордості жителів міста. І до вояків у більшості жителів ставлення позитивне  як до тих, хто не дав Дніпро перетворити на «донецьке пекло». Звичайно, не без того, що мізки достатньо значної частини населення міста все ще активно «пресує» так звана українська церква московського патріархату, серед «заслуг» якої – відмова відспівувати загиблих воїнів АТО. Не кажучи вже про «промивання» мізків віруючих шостою заповіддю з Біблії, де, як відомо, говориться: «Не убий!» А у Дніпрі, на жаль, саме ця церква має дуже потужний вплив на своїх вірних, активно проникаючи у всі «пори» громади міста, навіть у виші, витісняючи з кафедр світських викладачів. І це дуже небезпечно у ситуації гібридної війни з путінською Росією!

Оптимізм вселяє у цій ситуації той факт, що активна громадськість міста не залишає поза увагою спроби «русского мира» впливати на життя Дніпра. Навіть якщо це кіноподія. Так, на початку лютого у місті вже не вперше розпочав свою роботу кінофестиваль, пишно названий Міжнародною Кіноасамблеєю на Дніпрі – 2018. Це соціальний проект депутата 7-го та 8-го скликань ВРУ Андрія Шипка по благословєнію Високопреосвященнійшого Ірінєя, митрополита Дніпропетровського і Павлоградського. Вже декілька років поспіль ця подія підтримується Центром православної культури Лєствіца, який активно діє у Дніпрі. Але саме цього року відкриття та програма вказаного заходу викликали досить гостру реакцію громадянського суспільства Дніпра. Чому? Адже проект, як його представляли в соцмережах та й деяких ЗМІ, спрямований на розвиток духовності, взаєморозуміння в суспільстві та утвердження миру. Але учасники стихійного громадянського протесту, який відбувся перед театром драми та комедії, де Кіноасамблея розпочинала свою роботу, можливо, й не безпідставно вважають це дійство «протягуванням» «русского мира» у Дніпрі. Принаймні, дехто з глядачів намагався переконати громадських активістів-протестувальників у тому, що «там же наши братья, мы не можем стрелять в русских».

Цікавими є і думки представників громадянського суспільства Дніпра щодо влади міста, які вони висловлюють при особистому спілкуванні. Багато хто з них вважає, що теперішньому мерові міста Борисові Філатову, який примудрився чи всерйоз, чи жартома, заявити, що він встановлює у Дніпрі «просвещенную личную диктатуру», глибоко начхати на український патріотизм. Він оточує себе друзями-олігархами, дехто з них є особистостями не просто одіозними, а навіть кримінальними. Ще не так давно у багатьох на слуху було скандальне призначення дніпропетровського «беркутівця» часів Євромайдану Андрія Ткаченка керівником «Муніципальної поліції», яка, до речі, інакше як «борьчиними опричниками» в «народі» Дніпра не називається. І ще чимало гріхів, як-от призначення своїм заступником колишнього кримського «регіонала» Михайла Лисенка та затвердження своїм радником Ігоря Федотова, якого вважають колишнім довіреним одіозного кримінального авторитета Юри Єнакієвського, ставлять на карб мерові Дніпра представники громадянського суспільства міста. Та найбільше незадоволення місцевих активістів викликає факт радикального небажання очільника міста та інших представників влади у Дніпрі співпрацювати з громадянським суспільством. Саме цей факт  громадські активісти Дніпра вважають демонстрацією політичної короткозорості керівника міста, який, за іронією долі, любить називати себе, особливо у Фейсбуці, «реальним політиком» (Борис Філатов є, до речі, одним із найактивніших блогерів Фейсбука).

А між тим, як стверджують сучасні політологи, саме так званий «третій сектор» – сукупність добровільних організацій, стимулюючих активність суспільства, сприяє плідному співробітництву з державними органами та розвиткові  «демократії участі». У всьому цивілізованому світі відбувається активний перехід від представницької демократії до демократії участі. Тобто, з громадянським суспільством розумніше таки співпрацювати, а не воювати.+

Загалом же, враження від теперішньої ситуації у місті Дніпрі досить складні і суперечливі. Одне є самоочевидним: тут, на відміну навіть від Києва, потрібно мати мудрість та вправність, щоб пройти «по лезу бритви», не спровокувавши громадянського конфлікту. І такі зусилля повинні докласти усі сторони: як влада, так і громадяни.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Як нам оздоровити суспільство

Лише активне долучення громадських кіл до життя міста чи держави несе у собі якісь перспективи. Інакше ми приречені на культики капищних жерців, дворових месій чи міських господарників. Бо їх піар-ход...
Останнім часом все більше знецінюється результат вищої освіти в Україні. Після школи абітурієнти складають ЗНО і вступають до вишів, не тому, що бачать себе в тій чи іншій професії, а тому що “т...
Антон МОРОЗ

Fiat justitia et pereat mundus

Ніщо так не загартовує людину, як українські суди. Ви бували колись в українському суді? Чи відчували ви праведні страждання від очікування чергового засідання? Якщо ні, то ви - щаслива людина. Або ж...
Чому ми програємо інформаційну війну країні-агресора? Тому що професійно працюють одиниці, а до рівня пропаганди Росії нам як до Сонця на гвинтокрилі…Без лірикиМене вивів із душевної та професі...