App Store Google Play

Декомунізувати не можна залишити: хто такий Петровський?

23 Лютого 14:00
Декомунізувати не можна залишити: хто такий Петровський?

На Дніпропетровщині постала нагальна проблема декомунізації назви області, адже на 27 році Незалежності України, цілий регіон досі прославляє  радянського функціонера - одного з організаторів Голодомору в Україні Григорія Петровського. Аби нарешті стерти ім'я ката з мапи України, дніпровські активісти ініціюють перейменування регіону на Січеславську. Зокрема, зареєстрували на сайті Президента відповідну петицію, яка активно набирає голоси.  

Довкола перейменування регіону розгорілася жвава дискусія. Відтак, одна сторона стверджує, що український край давно має бути додекомунізований та носити проукраїнську назву, інша ж переконана - варто лишити назву такою, яка є.

Та перш ніж вирішувати, чи слід зберігати ім'я Петровського, давайте розберемося, ким насправді він був і чим заслужив те, що на його честь названий один з найбільших регіон України.

Вперше в Україні Григорій Петровський з’являється у 1917 році. Центральний комітет партії більшовиків направив його з Петрограда до України для організації протидії Центральній Раді.

Після жовтневого перевороту він був призначений наркомом внутрішніх справ Російської республіки і став одним із організаторів Всеросійської надзвичайної комісії. ВНК проводила масові позасудові репресії, зокрема розстріли, в основному за класовим та ідеологічним принципом, впровадила масовий “червоний терор”. 

Упродовж 1918–1922 років здійснювалася спецоперації на території України та за її межами з ліквідації діячів УНР та повстанського антибільшовиського руху. Жертвою ВНК зокрема став український композитор Микола Леонтович.

Надзвичайна комісія мала право застосовувати найвищу міру покарання без суду і слідства. Підстави для цього наводилися такі: «За даної ситуації забезпечення тилу шляхом терору є прямою необхідністю; для посилення діяльності ВНК треба направити туди можливо більше число відповідальних партійних товаришів; необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах; підлягають розстрілу всі особи, причетні до білогвардійських організацій, змов і заколотів; необхідно публікувати імена всіх розстріляних, а також підстави застосування до них цього заходу». 

Прикметно, що в одному із своїх розпоряджень Петровський бідкається, що розстріли відбуваються недостатньо масово. 

“Розстріли відбуваються недостатньо масово і не дивлячись на розстріли десятками тисяч наших товаришів, все ще не введений масовий терор проти есерів, білогвардійців і буржуазії”, - йдеться у документі.

Одна з найсумніших особливостей «червоного терору» – неймовірні тортури, яких зазнавали жертви насильства. Зокрема, у тодішньому Катеринославі ВНК практикувало скальпування і «знімання рукавичок з кистей рук», застосовували розп’яття й побивання каменями, а священиків саджали на кіл.

«Червоний терор» забрав величезну кількість життів, які майже неможливо обрахувати. Фахівці оцінюють кількість жертв червоного терору тільки органів НК до 50 тисяч. А Особлива комісія генерала Антона Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів за 1918-1919 роки оцінює кількість загиблих у 1,7 млн чоловік. 

Проте вигадливість катів і масовий характер нелюдських тортур не перевершили все те, що чекало українців у 1932-33 роках. Голодомор став однією з найжахливіших трагедій в історії української нації.

На початку 1930-х років Григорій Петровський обіймав посаду голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. За тогочасною номенклатурою він фактично був головою уряду УСРР. І на цьому посту він не зробив нічого, щоб запобігти трагедії або полегшити долю голодуючих співвітчизників. Ба більше, Петровський очолив процес геноциду українського народу в Україні - став керівником примусової колективізації в 1932-33р., наслідком якої став Голодомор.

Першим кроком до майбутнього вбивства голодом було встановлення для України ще в липні явно нереальних планів хлібопоставок із врожаю 1932 року. Дніпропетровщині було встановлено план у 88 млн. пудів зерна, що складало четверту частину загальнореспубліканського плану. Ця свідомо закладена нереальність планів, з одного боку, передбачала відбирання всього вирощеного, а з другого — створювала ґрунт для майбутніх звинувачень українців у саботажі й шкідництві. А ще давала нагоду владі застосовувати різні маніпуляції. 

На конференції Комуністичної партії більшовиків України Петровський жалівся щодо "великої плинності кадрів" у колгоспах. У перекладі на людську мову це означає незадоволення тим, що селяни просто розбігалися з колгоспів, шукаючи хоч якогось способу прогодувати сім'ї.  

У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було. Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.

Жахливим ударом по селу став вихід постанови Центрального Виконавчого комітету та Ради Народних комісарів СРСР так званий «Закон про п’ять колосків» 7 серпня 1932 року, який сумлінно прийнявся виконувати Григорій Петровський. Цією постановою за крадіжку державного майна встановлювалася вища міра покарання. Закон передбачав розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії. Доходило до абсурду. Селян карали навіть за те, що вони рвали колоски пшениці або жита на своїх городах. 

Попри посилення тиску Україна з виконанням планів хлібозаготівель упоратися не могла. Причина була одна — відсутність зерна. Комуністи ж вважали, що це результат куркульського саботажу. 

Доведені до відчаю люди піднімалися проти влади, яка називала себе народною. Деморалізоване, загнане до колгоспів, неодноразово репресоване, голодне селянство не могло становити серйозної загрози для потужного тоталітарного комуністичного режиму. Тривале голодування призводило до апатії й деморалізації людської свідомості, до божевілля й канібалізму, перетворювало людей на тварин.

Менше ніж за півтора року з літа 1932 р. до кінця 1933 р., тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. За підрахунками демографів, в Україні тоді від голоду помирало 17 людей щохвилини, одна тисяча — щогодини, майже 25 тисяч — щодня.

За кількістю жертв Голодомору Дніпропетровська область займає перше місце серед регіонів України.  В цілому ж по Україні, за оцінками дослідників, лише за два роки внаслідок Голодомору загинуло від 5 до 14 млн осіб. З усієї кількості зареєстрованих смертей на Дніпропетровщину припадає 70% випадків. Таким чином, Дніпропетровщина за роки 1932–33 рр. втратила від 3,5 до 9,8 млн. людей. 

Григорій Петровський несе персональну відповідальність за політику більшовизму в Україні періоду 1920-1930 рр., зокрема за утвердження сталінського тоталітарного режиму, насильницьку колективізацію сільського господарства, Голодомор 1932-1933 рр., масові політичні репресії, згортання українізації та розстріляне відродження 1930 р. Він був засновником народного комісаріату внутрішніх справ Російської республіки («НКВС»), організатором ВНК («чрєзвичайка»), «всеукраїнським старостою» протягом дев’ятнадцяти років. Всі прохання про помилування поступали на його ім’я і не відомо жодного випадку, коли він задовольнив таке прохання.

Більшість партійних діячів із біографією на кшталт Петровського розстріляли під час Великого терору. Петровський же навіть не був заарештований. Натомість у 1938 році його призначили заступником директора Музею Революції у Москві, і на цій посаді він спокійно дожив до пенсії, а потім і до смерті у 1958 році.  

Тож Григорій Петровський не був ані засновником нашого міста, ані його "славетним сином". Навпаки – він був справжнім нищівником українського народу, зокрема і регіону. Продовжувати прославляти землю іменем вбивці мільйонів наших співгромадян - це наруга над пам'ятю тих, хто загинув від рук ката. Сучасні українці мають зробити усе, аби стерти Григорія Петровського з мапи України. 

Нагадаємо, електронна петиція розміщена у розділі веб-сайту Офіційного інтернет-представництва Президента України та доступна за посиланням. Для того, щоб підтримати електронну петицію щодо закріплення Січеславської області в Конституції України необхідно дотримуватись певного алгоритму.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ольга АНДРОСОВА

Завжди кажи «ні»

Я особистість, яка виграла в лотерею під назвою «Життя» у категорії «відрізок існування». Так, я народилася занадто пізно щоб вивчати землю та зарано, щоб борознити простори да...
Юрій Фоменко

Ера милосердя

Наступає якась ера милосердя. Усі ті, хто в 2014 році активно гукав російські війська, обіцяв страшну кару проукраїнським громадянам, проклинав Київський Патріархат і НАТО, хаяв Європу, або ж просто с...
Продовжуючи тему освіти, яка у Дніпрі набула шалених корупційних розмахів, хочу розповісти про дуже цікавий її сектор, який передбачає набір під «своє» крило потрібних співробітників. А са...
"Замиловує, дратує, бісить ця загальна розслабленість і умиротвореність суспільства. Більшість людей свято переконані, що війна, стихійні лиха, революції, заколоти, повстання та геноцидсаме їх об...