App Store Google Play

Під прапором комнезаму

20 Лютого 14:00
 Під прапором комнезаму

Зізнаймося собі відверто: Україна потрапила в пастку. Підміна порядку денного в проблемній країні, сили якої до того ж іще підточені війною, ворожою пропагандою й загальною розгубленістю, може дорого нам обійтися.

Маю на увазі гасло всеосяжної боротьби з корупцією, яка нібито радикально оздоровить економічне та політичне життя, дасть поштовх до розвитку, фактично, а не формально наблизить нас до Європи з її цінностями та принципами й, нарешті, відкриє країні доступ до кредитів на інвестицій.  

«Боротьба з корупцією» — це класичне спрощення в ситуації, яка потребує усвідомлення складності світу й відповідно комплексних заходів. Українці воліють простих рішень. Це наслідок частково ментальності, а частково виховання й радянської освіти. У нашому випадку йдеться ще про ображене почуття справедливості, не кажучи про силу-силенну конкретних образ мало не кожного окремого громадянина — від тарифів на комуналку до ускладнень ведення бізнесу, від відсутності покарання для захисників попередньої влади до інформації про розкоші, у яких купаються представники влади нинішньої. У суспільній свідомості вимальовується коротенький логічний ланцюжок: будь-яке багатство — результат корупційних зв’язків (значною мірою так і є), але це шлях у нікуди.

Для всіх, хто не потрапив на верхні поверхи харчової піраміди, є рятівне пояснення щоденних негараздів і відсутності поступу: «Це не ми, це вони!». Хто «вони»? Олігархи, політики, функціонери, силовики, а останнім часом ще й громадські активісти-«грантожери». «Вони» винні в тому, що війна не закінчується, ціни зростають, а мені не збільшили пенсію. Той непохитний факт, що значну частину «їх» обирав у владу я особисто, ні в кого не викликає когнітивного дисонансу. Ненависть до «корупціонерів» вироджується в ненависть до будь-кого іншого успішнішого й заможнішого. У нас прокидаються жага розкуркулення й пафос комнезаму, хоча нинішнє покоління уявляє значення цих давніх реалій дуже приблизно.

Це, звісно, не означає, що не треба боротися зі зловживаннями на державному рівні. Йдеться про те, що лише репресії без засадничих змін розчищають шлях для чергових претендентів на шматок пирога. І ці, нові, від самого початку готові до тих самих практик, бо інших моделей успіху й методів його досягнення не знають, не уявляють. Понад те, чергова ротація влади у відриві від імперативної програми перетворень приведе нагору ще більш ласих і безпринципних гравців, які швиденько відкрутять плівку до стадії пізнього Януковича з монополізацією потоків і розгортанням у бік агресора, бо це найпростіший спосіб набити кишені й позбутися настирливих порад західних наглядачів за реформами.

І не треба все валити на посольства та МВФ, які вимагають тих чи інших дій, зокрема в боротьбі з клятою корупцією. Вони не боги й зрештою з ножем біля горла не стоять, а позики — це за великим рахунком милостиня. Значно надійніше було б, наприклад, залучити інвестиції й поправити справи завдяки навіть непрямим податкам. Та де! Так сталося, що я маю друзів юності, нині американських мільярдерів, які не забули своєї колишньої Батьківщини, досить активно допомагали Євромайдану, а після нього намагалися зайти в Україну — увага! — з обладнанням для газовидобування. Тобто вони якраз займаються підвищенням продуктивності виснажених родовищ, такими технологіями володіє дві-три компанії у світі. Розумієте? З нашого боку гарантія хімічно чистих прибутків плюс енергонезалежність. З їхнього — конкурентні ціни та ентузіазм щирих симпатиків країни. Вони вовтузилися в різних коридорах більш як півроку, після чого полишили будь-які спроби. «Нічого не змінилося від початку 2010-х, без 50% відкату ніхто навіть починати розмову не налаштований».

Діагноз поточному стану речей поставили давно, не ми й узагалі не в Україні, це називається «економіка обмеженого доступу». Вперше з тим почали боротися в Канаді й США років 130 тому. Результатом стало антитрастове законодавство, яке, власне, давало доступ до ринку малому й середньому бізнесу, не пов’язаному з позаринковими преференціями, як-от лобізм монополій, політична підтримка (тільки не кажіть мені про нині процвітаючий Антимонопольний комітет, ніхто з моїх знайомих експертів узагалі не розуміє, чим він займається). І це лише один з аспектів життєво необхідних реформ, які до того ж мали б передбачати непорушні гарантії власності, просте й прозоре оподаткування, спрощення регуляції тощо.

Це зрозуміло покроково, бо не ми перші, і необхідно, бо без того не буде України. Ані незалежної, ані залежної, ніякої. Але це складно, воно важко вкладається в голові. Розкуркулювати простіше.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ольга АНДРОСОВА

Завжди кажи «ні»

Я особистість, яка виграла в лотерею під назвою «Життя» у категорії «відрізок існування». Так, я народилася занадто пізно щоб вивчати землю та зарано, щоб борознити простори да...
Юрій Фоменко

Ера милосердя

Наступає якась ера милосердя. Усі ті, хто в 2014 році активно гукав російські війська, обіцяв страшну кару проукраїнським громадянам, проклинав Київський Патріархат і НАТО, хаяв Європу, або ж просто с...
Продовжуючи тему освіти, яка у Дніпрі набула шалених корупційних розмахів, хочу розповісти про дуже цікавий її сектор, який передбачає набір під «своє» крило потрібних співробітників. А са...
"Замиловує, дратує, бісить ця загальна розслабленість і умиротвореність суспільства. Більшість людей свято переконані, що війна, стихійні лиха, революції, заколоти, повстання та геноцидсаме їх об...