App Store Google Play

Мінськ-2. Три роки...

13 Лютого 10:00
Мінськ-2. Три роки...

Лютий 2015 року. Ще тривають бої за Донецький аеропорт. Дебальцеве, з його стратегічно важливою вузловою залізничною станцією, — під загрозою оточення бойовиками, а в Мінську збираються лідери чотирьох країн: України, РФ, Франції та Німеччини. Президент Білорусі Олександр Лукашенко особисто підносить каву учасникам переговорів, які мають підписати надважливий документ, про зміст якого відомо лише їм. Якщо уважно придивитись до тексту підписаних зрештою Мінських угод, то складається враження, що вони лише підписувалися в Мінську, а писалися в Москві.

Упродовж тієї ночі Порошенко раз у раз виходить із зали для розмов по телефону. Він телефонує в Генштаб Збройних сил України. Після підписання згаданих угод Путін «виторгував» три дні для їхньої імплементації. За ці три дні російська армада зайняла Дебальцеве. Українські військові встигли вийти з котла, проте, на жаль, у зовсім інший котел — «мінський» — потрапила вся Україна. Про це «День» одразу тоді написав (№ 34 за 27 лютого 2015 р.).

Якщо ж придивитись пильніше, то стане зрозуміло, що в котел політичний ми потрапили задовго до війни, що й стало причиною наступних поразок. Можна з прикрістю визнати, що Росія в лютому 2015-го виграла дипломатичну битву, в яку нас і завела (згадаймо хоча б Харківські угоди 2010 р.).

ЧИ Є АЛЬТЕРНАТИВА?

Газета «День» неодноразово критикувала Мінські угоди — як у першому (вересень 2014-го), так і в другому (лютий 2015-го) варіантах. Якраз навколо критики цього документа досі лунають безліч спекуляцій. Одні стверджують про їхню безальтернативність, а інші переконують, що Україна повинна відмовитись від них.

Насправді, про альтернативу Мінським угодам потрібно було говорити до їх підписання. Відмовитися від Мінських угод тепер — це те, чого насправді хоче Росія, адже саме вони стали приводом для запровадження Заходом широких санкцій проти РФ. Санкцій, які, відверто кажучи, болісні і для самого Заходу, який лише шукає привід, щоб їх послабити. Вихід України із Нормандського формату або відмова від підписаних угод означатиме дати привід Росії переконувати Захід у тому, що Україна не налаштована на конструктив, не хоче миру і взагалі заплуталася у своїх намірах. Зовсім інша річ, якщо поставити питання таким чином: як можна розширити формат учасників переговорів? Будапештський меморандум, попри його декларативність, у даному разі може стати в пригоді. США і Великобританія є такими самими гарантами нашої безпеки, як і Росія. А отже, апеляція до залучення цих держав до переговорів у Мінську цілком виправдана та справедлива.

Зрештою, для того щоб зрозуміти, чим є Мінські угоди для України і що з ними робити далі, слід із самого початку усвідомити їхні витоки. Щоб усвідомити, як виник Мінський процес, потрібно подивитись на те, хто тоді в лютому 2015-го представляв Україну, крім Президента. Це був Леонід Кучма, підпис якого стоїть під цим документом. Фактично Мінські угоди перетворили його на «миротворця». Тепер батько кланового олігархату, за правління якого Донбас фактично потрапив під прямий вплив Росії, регулярно демонструє нам своє «піклування» про державу, яку сам спрямував до пастки ще в 1990-х роках. Складається враження, що Мінськ-2 став таким собі подарунком Путіну від наших дипломатів три роки тому. І тепер за умов цуґцванґу раунд за раундом учасники перемовин у Мінську в різних підгрупах вимушені по сантиметру відвойовувати українські позиції.

Ще минулого року голова групи з питань безпеки від України в Тристоронній контактній групі Євген МАРЧУК в інтерв’ю газеті «День» пояснював: «Росія буде «тягнути резину» по Донбасу для того, щоб тримати Україну в стані війни, висмоктувати економічні й демографічні ресурси. Парадокс полягає в самому тексті Мінська-2. Я розумію, що коли цей документ відпрацьовувався, то була гарячка, зокрема події в Дебальцевому. Але головна причина всіх проблем — це РФ, яка подає ситуацію таким чином, щоб виглядало, наче це Україна не виконує своїх зобов’язань. Згадаймо, що коли Мінськ-2 підписали, то РФ одразу ініціювала схвалення його Радою Безпеки ООН. Не Україна, а саме Росія. Вона поспішала, щоб освятити цим схваленням саме ті пункти Мінська-2, які передбачають політичне врегулювання ситуації на Донбасі».

МІНСЬКИЙ ТУПИК

У понеділок відбувся круглий стіл, присвячений черговій річниці підписання Мінських угод. Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень представили стислу брошуру «Конфлікт на Донбасі 2018 р.: заморозити не можна врегулювати», в якій виклали своє бачення війни РФ проти України. На жаль, уже в назві брошури міститься суперечлива неточність. Війну агресора проти нашої держави вкотре називають «конфліктом на Донбасі», що натякає на його внутрішність. Хоча, безумовно, присутні експерти чітко наголошують на тому, що цей конфлікт має зовнішню складову. Учасники заходу погодилися з тим, що підписання Мінська-2 було вимушеним кроком з боку української влади, а сам документ є недосконалим. Однак в умовах розгортання російської агресії Україна пішла на це для того, щоб мінімізувати втрати й виграти час на переозброєння та побудову сильної демократичної держави. І якщо за ці три роки українська армія дійсно стала набагато потужнішою, то з другим аспектом існують суттєві проблеми.

«Ми досі не знаємо, яку країну будуємо», — пролунала заява експерта програми міжнародної та внутрішньої політики «Українського інституту майбутнього» Ігоря ТИШКЕВИЧА під час круглого столу.

Щодо Мінських угод, то варто визнати, що їхня структура і взяті зобов’язання є тупиковими. Росія, як відомо, наголошує на проведенні виборів на окупованих територіях, що неодмінно легалізує окупаційну владу і перетворить війну на «заморожений конфлікт». Україна, в свою чергу, вимагає виведення російських військ зі сходу України, а вже потім проведення виборів за українським законодавством.

«ЯКЩО КОНФЛІКТ НЕМОЖЛИВО ВРЕГУЛЮВАТИ, ТО ЙОГО ТРЕБА «РОЗШИРИТИ»

Екс-депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов стверджує, що Росії не потрібен Донбас, на відміну від Криму. Він переконаний, що Москва готова позбутись «валізи без ручки» на вигідних для себе умовах, тобто обміняти Крим на Донбас. Російські ЗМІ, за його спостереженнями, чітко стверджують, що Донбас — це українська територія.

«З війною, яку розв’язала Росія проти України, ми стикатимемось ще досить довго, — висловив думку президент Української асоціації зовнішньої політики Володимир ХАНДОГІЙ. — Розраховувати на швидке її завершення не варто. У запропонованому дослідженні, на жаль, немає розгляду модальності шляхів врегулювання цього конфлікту. Якщо конфлікт неможливо врегулювати, то його треба розширити, а точніше розширити його об’єктне поле. Тобто треба розширити коло учасників врегулювання цього конфлікту. Потрібно залучити більше коло посередників та інституцій. Таким чином Нормандський формат та Мінські домовленості потрібно реформувати і залучити до врегулювання конфлікту ООН. Але при цьому слід чітко розуміти, що миротворчі операції ООН — це не швидка допомога. ООН має бути залучена на ранніх стадіях врегулювання. Проте жоден з останніх конфліктів, які були врегульовані, не обійшовся без допомоги ООН».

Директор Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України Сергій КОРСУНСЬКИЙ наголосив на тому, що для повернення окупованих земель сходу України необхідно не лише думати про введення туди миротворців ООН, а й покращити економічну ситуацію в державі. На його думку, варто також звернути увагу на Китай, який може відіграти потужну роль в економічному відновленні Донбасу в майбутньому. «Якщо місцеве населення відчуватиме з боку України економічні гарантії й асоціюватиме нашу країну з процвітанням, то цей чинник стане вагомим аргументом для «очищення» його свідомості від російської пропаганди», — додав Корсунський.

Залишається питання: якщо зараз Росія дійсно виведе війська зі сходу України, то чи готова буде Україна прийняти понівечену і економічно, і соціально, і ментально деокуповану територію? Як відомо, нещодавно було ухвалено Закон про «відновлення суверенітету» на сході України. Нарешті в ньому війну названо війною, а окупацію — окупацією. Та цей закон є лише нормативною базою, а не стратегією. Поки ж ми бачимо, що у вищих колах будується інші стратегії — передвиборчі. І населення окупованих територій аж ніяк у ці стратегії не вписується. Такий підхід з політичними баталіями, в яких зберігаються олігархічні пріоритети, може привести нас до чергового «котла», тільки у ще більших масштабах.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Масштаби еміграції з України вражають не тільки нас, а і європейську спільноту. Протягом останніх років для українців бажання виїхати на заробітки стало домінуючою ідеєю. Особливо це помітно серед мол...
Ярема ГАЛАЙДА

Хто кому переможець

Во, тввваю ж маму нехай. Навіть не знаю, що і сказати. Точніше знаю, але воно якось усе з області зоофілії та ненормативної лексики.Сиджу оце, гортаю стрічку новин аж тут, опа-на! Бачу ще раз розпрекр...
"Вийду с самогоном вєсной на цвєтущій пагост...І в честь сваіх радних праізнєсу я тост!"©Проголосую за того міського голову (чи кандидата), який побудує і запустить в експлуатацію в Дніпрі кремат...
Не хотів писати цей пост. Та оці навколофутбольні срачі, цькування солдатика через фотку з хіпстерами і, останній цвях у голову, Міністерство ветеранів добили мене остаточно.Сидів позавчора у кафешці,...