App Store Google Play

Погляд крізь оптичний приціл

10 Лютого 10:30
Погляд крізь оптичний приціл

Можливо, якби я був одним із них, то сприймав би ці повідомлення легше. Ні, звісно, не легше — інакше. Якби в моєму житті був хоча б один день у бліндажі, під обстрілом, у камуфляжі, який не захищає ані від холоду, ані від дощу, ані від спеки, якщо ти в ньому більш як дві години, тим паче від куль та осколків…

Можливо, тоді кожна звістка у Facеbook про чергового загиблого, з портретом, короткою біографією та кількома лаконічними постами, де одне слово, де два, а де просто плюс замість хрестика, не викликáла б такого розпачу й почуття провини. Ти свою війну проґавив, хоча плекав у собі маскулінність і до свого військового квитка офіцера запасу ставився цілком серйозно, а відбуваються замість тебе молодші й здоровіші, залишаючи тобі безсилля та комплекси. А ще, коли ти маєш фахово рефлектувати те, що стається із суспільством, тобто раціоналізувати все, що діється не з тобою, це стає нестерпним і потребує буквально щоразу негайного пояснення. Чому? За що? Проти чого?

Влітку 2014-го відповідь була простою: щоб Імперія зла не відтяла половину, мінімум половину української землі по Дніпро, а може, і по Дністер. Тоді загроза була цілком реальною. І вона, безумовно, здійснилася б, якби не солідарний спротив практично цілої нації. Українці не схотіли стати частиною чужої ієрархії й утратити шанс, бодай шанс побудувати нормальну країну. Можливо, не всі усвідомлювали принади «русского мира» в повному обсязі, тим більше що між нами, ніде правди діти, чимало спільних рис. Соціальна нерівність, свавілля магнатів, патерналістська свідомість значної частини народу, відсутність проекту майбутнього, який замінюється симулякрами з уявного минулого (важить не так різний ступінь доброякісності цих симулякрів, як сам принцип), я вже не кажу про схожі зовнішні декорації з руїн доби «індустріалізації».

Але є й принципові відмінності: так чи так українці швидко розчаровуються у вождях, схильні здебільшого покладатися на себе, а не на дядечка, зберігають пам’ять про культурну й соціальну норму. І, що головне, попри всю небезпечність узагальнень, дозволю собі стверджувати: нам притаманна повага до свободи як найвищої цінності. Як написано зараз на банері поверх Будинку профспілок на Хрещатику: «Freedom is our religion». Свобода — наша релігія. Загалом це правда, навіть якщо в конкретних кейсах наша свобода вироджується в «принцип трьох гетьманів».

Тоді свободу відстояли. Минуло три з половиною роки. Хлопці все ще гинуть практично щодня. А ситуація змінилася кардинально. По-перше, умовна «міжнародна спільнота» не погоджується толерувати свавілля недоімперії, яка вирішила господарювати на території своєї «сфери інтересів». Ніякого нового Криму вона більше не проковтне й пручатиметься всіма наявними в неї силами. Сили ці реалізуються через покарання конкретних стовпів московського трону поіменно, що в ідеалі може залишити імператора наодинці зі своїми амбіціями. По-друге, розвіялася ілюзія, що агресора чекають із квітами пригноблені бандерами мешканці умовної Новоросії, у Кремлі сидять параноїки, але не дебіли. По-третє, в України з’явилася армія, можливо, не така потужна й сучасна, як здається під час військового параду на Хрещатику, але різниця з 2014-м очевидна. Інакше кажучи, кожен окремий солдат, який втрачає життя в окопі на передовій, уже не думає, що саме його особиста жертва може врятувати батьківщину.

І вже дедалі частіше й чіткіше чути голоси, що досить цієї війни, «на якій наживаються олігархи», що так не може тривати безкінечно, бо війна забирає найкращих, і це правда! Тільки не варто забувати, що війна йде не лише з конкретною Росією й конкретними росіянами (бурятами, чеченцями), а й зі способом організації дійсності, зі способом мислення й принципами взаємодії між собою. Є горе­звісний «русский мир», який, коли може, просувається в підкованих чоботях, а коли ні, то в м’яких капцях. І щойно він почувається господарем на тій чи іншій землі, починає впроваджувати свої цінності, які за століття не дуже змінилися: «православіє-самодєржавіє-народность/скрєпи». Мир на зовнішньому фронті тут і тепер означає капітуляцію на внутрішньому з усіма можливими наслідками. А це втрата права бути собою, втрата вже згаданого шансу змінюватися й модернізуватися, втрата зовнішнього впливу (хай часом некомфортного), який змушує до реформ. Війна на Сході — це лише частина війни між минулим і майбутнім, яка точиться в цілому суспільстві на всьому терені України. Лінія фронту проходить усередині мало не кожного з нас, і саме цю лінію боронить людина з автоматом. Оголити її означає загинути як країні, як проекту, як спільноті. Як нам.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Якась нездорова знову пішла хвиля від керівництва ЗСУ. То якийсь пулковник, маріупольський сиділець, добровольців не зміг за рік розгледіти, хоча вони у нього під носом були і сам Марік визволяли, і в...
Анастасія ГОРЯЧА

Прокидайтеся та дійте!

Типова картина типової української родини. Ранок, чоловік та дружина мовчки збираються на роботу. Швидка кава та сніданок. Діти зазвичай неохоче збираються до ненависної школи, а влітку прокидатись на...
Уже кілька тижнів на фейсбуці йде масова хвиля запитів на "дружбу" від явних ботів. Це не дивно - попереду нас чекають два роки гарячих виборів, - ми будемо обирати Президента, парламент, а потім ще м...
Музика, церква і спорт вже були "поза політикою". Тепер пан Медведчук вирішив додати в аполітичний список ще й кіно.Як бачимо, за планом вся наша культура повинна бути поза політикою. Поза українською...